Число 41
Листопад 11010 р. Д.

Напишіть нам

РУНВіра об'єднується

25 вересня 11010 року Дажбожого в селі Богоявленському на Священній Раді Релігійного і Духовного Центру Силенкиян ОСІДУ РУНВіри було обрано Головою рунтата Святослава Пилата, із заступником рунтатом Святославом Войтком. Це стало кроком до об’єднання, так званих, київського, хмельницького, запорізького та львівського центрів РУНВіри в одну організаційну структуру. Остаточно процес планується завершити у вересні 11012 р. Д. на Соборі.

Також було затверджено Тимчасовий статут Академії РУНВіри. Заступником ректора обрано рунтата Святослава Войтка, секретарем – Зоряну Ніколенко.

Головою фінансового відділу Центру обрали рунтата Володимира Ощіпка.

Слава Дажбогу! Слава Його Пророку Леву Силенку! Слава Дажбожій Україні!

* * *

Весілля у громаді «Світло Волі»

Тепла Осінь вступала в свої права. Ця прекрасна руда Пані почала потроху струшувати листя в лісі, стелячи різнокольорові килими. Вона знала, що цього теплого недільного дня велична подія освятить її ліс. Для рунтата Святослава й посестри Надії старалася пані Осінь. Саме їм під ноги мали лягти найкращі, найвишуканіші золототкані витвори. Так і має бути, адже і наші високошановані Предки, починаючи ще з Трипільських часів, святкували весілля саме восени. Усі роботи з врожаєм переважно закінчені і настають золоті осінні дні, коли час вирішувати свою подальшу долю. Дослухаючись голосу Предків і ми намагаємося слідувати їхнім вчинкам і словам. Серед мудрих дерев гості утворили коло. Священнодійці розвели вогнище, яке, як і у наших Предків, знаменувало родинне вогнище і з Дажбожою допомогою почали обряд. 5 вересня відбулося це врочисте вінчання закоханих у молодіжній громаді «Світло Волі». Громада «Сонячна» завітала у гості і двоє рунтат з обох громад провели священнодійство. Рунтато Цвітослав і рунтато Яромисл читали священну книгу обрядів, і все навколо затамувавши подих слухало слово Боже. Все довкола вслухалося в молитви до Дажбога, в кожне слово обряду, в побажання молодим.

Дуже гармонійно влилося рунвірівське вінчання в лісовий осінній пейзаж. Наречена у вишиванці і в калиновім віночку була схожа на казкову мавку, що бере шлюб зі своїм нареченим. Навіки разом, рука об руку підуть вони по життю, зв’язані невидимою павутинкою Бабиного Літа, що невдовзі завітає до них у гості. Та спочатку рунтати, обв’язавши рушником руки наречених, обвели молодят тричі навколо жертовника. Це їхня обіцянка усім присутнім і, передусім, Дажбогу ось так щасливо і злагоджено йти у нове спільне життя і творити спільну долю.

«…Дажбог – Світло. Ми у Світлі і Світло в нас. Немає Віри вищої за Світло… Дажбог – Любов. Ми в любові і Любов у нас. Немає Віри вищої за Любов…» – стукотять в унісон серця молодої й молодого, стукотять серця присутніх, шумить кожний листочок і травинка у лісі. На святому письмі МАГА ВІРІ дають присягу наречені бути вірними своїм половинкам у радощах і смутку, у бідноті й багатстві, у здоров’ї й недузі. Вдягають один одному обручки і Дажбог благословляє разом з рунтатами це одруження. І усі присутні в серцях своїх моляться за родинне щастя, здоров’я та любов Надії та Святослава. Красиві і врочисті ідуть вони по білому рушнику і батьки обсипають їх пелюстками квітів, щоби життя було у них квітуче. І обсипають зернами пшениці, щоби множилося їхнє багатство, щоби родилися діти у них на славу Дажбожу.

«Дажбоже, Всеправедний Господи, збережи, скріпи і освяти у серцях одружених їхні обіти їм на щастя родинне. І ощаслив їх добротними дітьми, щоб вони у дітях бачили щастя своє і продовження цілісності Роду свого. І щоб їхні діти скріплювали згоду між ними, взаємопошану і любов».

р. Рідна ІВАЩЕНКО

Втриматися на плаву в океані рекламного простору рекламодавцям нині дуже важко. Яких тільки стилів «плавання» не вчаться, аби лише споживачі помітили саме їхню краплю у потужному потоці рекламної інформації. Рідновіру Анту (псевдонім – прим. авт.) задум вдався на всі сто, хоч він нічого не продавав, а пропонував городянам повернутися до самобутнього українського розуміння Єдиного Бога. Для цього замовив білборд з невеликим тлумаченням основ РУНВіри та розмістив його в центрі Володимира-Волинського, на приміщенні автостанції, якраз над входом у «Західінкомбанк».

Білборд такого змісту в Україні з’явився вперше. І його було помічено. Та ще й так, що замовлений на місяць, він був знятий на два тижні раніше домовленого терміну. На кілька днів, перед тим як зняти остаточно, білборд знімали двічі. Тепер рекламна агенція обіцяє пану Анту його відновити, але вже у Нововолинську. Чому з білбордом, аналогів якому досі не було в Україні, виникли проблеми, розповість сам замовник.

– Нас вчать змалечку – нема альтернативи християнству. Я заперечу – це РУНВіра. В християнстві обожнюється Юдея, а в РУНВірі – Україна. Хочу, щоб українці нарешті позбулися комплексу меншовартості. Творці християнства, юдеї, греки та римляни, вважали, що слов’яни не здатні мати власний погляд на Бога, Всесвіт. Погодьтеся – релігій багато, а Бог – один. Кожен народ має власне розуміння Всевишнього. Чому цього позбавлені українці? Мусив через такий рекламний хід вказати одразу всім на рабську ідеологію християнства. Наприклад, вдарили по щоці – підстав другу, не протився злому (тим самим – допоможи злу поширюватися?), не мсти, люби ворога свого, всяка влада – від Бога. А громада, вихована на таких засадах, ніколи не зможе контролювати владу.

Розміщення стенду спеціально спланував на травень: багато державних свят, вихідних сприятимуть перегляду «релігійної реклами» більшою кількістю городян. Саме це комусь не сподобалося, і напередодні 1 травня мені зателефонували з вибаченнями з рекламної агенції – вони отримали вказівку зняти стенд. Далі був День перемоги, за ним – ювілей Успенського собору. Я погодився з тим, що не варто у такі дні дратувати православних, яких у нашому місті більшість. Чому його демонтували остаточно? В Україні є закон «Про свободу совісті та релігійні організації». Там записано, що всі релігії та віросповідання є рівними перед законом, але християнська влада зігнорувала цей закон та почала чинити тиск на рекламну фірму. Ми домовилися з ними, що білборд свій строк добуде у Нововолинську, де пам’ятають закон про релігії.

Єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Никодим вважає, що розміщення такого типу «реклами» принижує гідність городян – православних по духу, свідомості та історичній пам’яті. «Інакше й бути не могло, – коментує інцидент владика Никодим, – ми нормально ставимося до різного роду релігійних громад, припускаємо спільне проведення благодійних заходів, якихось святкувань, але напряму агітувати людей – неприпустимо. Князь Володимир вивів нас із темряви язичництва, вони прагнуть затягнути народ назад. Заборонити ми, звісно, цього не можемо, сподіваюся тільки на християнську свідомість народу». Майже такої думки дотримуються й опитані. Шкода, всі респонденти, що працюють в районі автостанції, відмовилися фотографуватися, але на запитання, як вони ставляться до білборда РУНВіри, відповіли однаково.

Світлана Адамчук, контролер на автостанції: «Якої віри навчили мене батьки, тієї триматимуся до смерті. Усі мої предки споконвіку були православними, такими є мої діти».

Наталія Омельчук, продавець: «Я визначилася зі своєю вірою остаточно. Змінювати її не буду».

Світлана Пастащук, продавець: «Мене охрестили ще дитиною, жоден білборд не змусить відмовитися від хреста».

Христина ПАВЛЮК, Володимир-Волинський, газета «Володимир вечірній» за 17 червня ц.р.

Від редакції:

Ось такий відгук мала в місцевій пресі цікава ініціатива Анта Шандалка з розміщенням у своєму рідному городі білборда, який проповідує РУНВіру. Досвід цей варто підтримати, адже багато хто коли й чув щось про РУНВіру, то лише від попів, котрі умисне перевертають усе з ніг на голову.

Не варто коментувати думки про РУНВіру затурканих жіночок, адже РУНВіра це далеко не їхнього розуму питання – вони в ярмі народилися і в ярмі хотіли б померти. Їм так зручніше і коли спробувати їх з того ярма визволяти, то можна почути від них багато неприємного.

Але ось єпископ Никодим про РУНВіру точно знає, і знає, що вона не є язичництвом, і що «темряви» в РУНВірі, м’яко кажучи, аж ніяк не більше, аніж у його улюбленому Православ’ї, проте безсовісно виголошує свої «мудрі» думки. І хотілось би у нього спитати, а чим же цей білборд «принижує гідність городян»? Там є хоч натяк на образу чийогось релігійного почуття? А чому, питається, «напряму агітувати людей – неприпустимо»? Проповідувати своє вчення – це тільки привелегія християн, виходить, а всім іншим – зась? Тобто коли патріарх Філарет чи митрополит Володимир красуються на білбордах, то це так і треба, а коли українська віра, то вже «неприпустимо»…

Чомусь після прочитання відгуку єпископа Никодима не покидає відчуття, що дай владу таким ось никодимам, ох і диктатуру ж хрестату вони можуть влаштувати! І першими на Никодимових вогнищах горіли б, мабуть, не єговісти-юдеї-кришнаїти, а саме українські рідновіри…

Важливий етап на шляху до офіційного всеукраїнського визнання Лева Силенка у статусі Великого Планетарного Першопророка, Спасителя України, Духовного Учителя, Вічного Голови Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри

Щойно вийшов з друку перший випуск Довідниково-бібліографічного видання «ЗОЛОТИЙ ФОНД НАЦІЇ», підготовленого Українською конфедерацією журналістів разом з Українським видавничим консорціумом. За задумом авторів, ця авторитетна енциклопедія надійде до державних установ, бібліотек, вишів, диппредставництв і «має на меті інформувати громадськість про достойні імена, які своїм життям і діяльністю є справжніми державниками, творили наше минуле і творять успішне сьогодення».

Для нас, Українських Рідновірів, це видання особливо цінне: вперше в універсальному загальноукраїнському довіднику такого високого рівня з’явився досить ґрунтовний і об’єктивний нарис про Рідну Українську Національну Віру, вперше опубліковано Звернення Лева Силенка до української і світової спільноти щодо необхідності визнання та реабілітації українського національного світогляду. Вельми значущим і показовим є присутність в енциклопедії коротких біографій деяких нині діючих духовних проповідників РУНВіри: рунмами Світослави Лисенко, рунтат Світозара Корнелюка, Славомира Савченка, Яромисла Іващенка.

Та що, мабуть, найголовніше для нас у виданні, – це те, що Лев Силенко іменований Українською конфедерацією журналістів і Українським видавничим консорціумом саме у статусі, визначеному Надзвичайним Священним Собором (23–24 серпня 11008 р. Д.; 28 червня; 04 жовтня 11009р. Д.) Всесвітньої релігійної організації ОСІДУ РУНВіри. Однойменна стаття Довідника так і називається: «ЛЕВ СИЛЕНКО. Великий Планетарний Першопророк, Спаситель України, Духовний Учитель, Вічний Голова Об’єднання Синів і Дочок України Рідної Української національної Віри».

Читаючи видання, спостережливі люди безумовно звернуть увагу на потужний вплив Дажбога і Його Пророка навіть на таких, здавалось би безнадійних втікачів з українства до лона Авраамового, як «Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви Володимир». Намагаючись заступити собою і вивиситись над Великим Пророком України Левом Силенком, він зухвало наважився очолити Персоналії «Золотого Фонду Нації». Але що цікаво: в офіційному виданні так і не вказав, що належить до Московського Патріархату. А в самому Звернені до «братів і сестер» подекуди заговорив… словами Лева Силенка! Судіть самі: «Для нас, українців, Дніпро – це наш Йордан, а Київ – наш Єрусалим…», «…оберігає нас Оранта...».

Є усі підстави стверджувати: не дивлячись на організоване замовчування, Дажбожі Сила та Правда поступово, але неухильно розривають інформаційну блокаду і заборони щодо висвітлення величної постаті ЛЕВА СИЛЕНКА, – головного і найбільш авторитетного Духовного Лідера Української Нації, МАГА ВІРИ України ХІІ тисячоліття ери Дажбожої.

Урочисте офіційне представлення Довідниково-бібліографічного видання «ЗОЛОТИЙ ФОНД НАЦІЇ» відбулося 4 листопада 11010 року Дажбожого в Київському міському Будинку Офіцерів. В присутності широкого кола видатних представників різних галузей громадського життя Диплом про визнання ЛЕВА СИЛЕНКА Великим Планетарним Першопророком, Спасителем України, Духовним Учителем, Вічним Головою Об’єднання Синів і Дочок України, підписаний Головою Української конфедерації журналістів В.В. Болговим та Головою правління Українського фонду культури, Героєм України, академіком НАН України Б.І. Олійником, і завірений печаткою, отримав Ректор Академії РУНВіри рунтато Славомир Савченко.

р. Ант ДОРОШЕНКО