Про
природність і протиприродність
Сьогодні
прийнято вважати, що Україна-Русь є незалежною державою. Але
абстрактне, тобто широке поняття незалежности має на увазі незалежність
повну, абсолютно від будь-чого, чи не так? А якщо ми констатуємо
як головну проблему України інтелектуальну, то чи можемо стверджувати,
що незалежні від такого явища як неповноцінний суспільний розум?
Ми регулярно підкреслюємо, що критерієм істини, критерієм науковости
є Природа і тільки Природа. Коли протягом 1000 років мільйони
українців волають до Бога визволити їх від лукавого, то скільки
серед них знайдеться таких, які розуміють, що лукавий і лукавство
є про-ти-при-ро-да, протиприродність і ніщо інше. Молячись химері,
якої в Природі нема, чи можемо сподіватись на допомогу такого
Бога-химери? Комізм молитви про збаву від лукавого і є найбільшим
лукавством, яке ніби наркотичний дур позбавляє людину адекватного
мислення.
Продовжуючи
розмову про фальшивість т.зв. науки економіки, поговорімо про
т.зв. інвестиції. Увага, нагорода тому, хто може виразно пояснити,
а що це за штука така ці інвестиції, од якої мало не в транс
заходять наші найвищі провідники, і як вона поєднується зі звичайним
Українським поняттям?
Сьогодні
дуже велика мода на це слово, але: тільки тому ця не від світу
цього мода є можливою, що Україна-Русь поглинута інтелектуальною
проблемою – несправжнім світоглядом, на чому щоразу ми не втомлюємося
наголошувати. Антиукраїнська природа ідеї інвестицій (сам? це
слово показує неукраїнськість свого походження, походження з
неукраїнської голови) – це ж треба до такого додуматися – допуск
на священну й недоторкану Руську землю неруських законів, неруського
духа, запаху, неруських повадок, замашок; допущення, щоб сама
наша Руська земля породжувала щось неприпустиме, протиприроднє,
неруське.
Заморські
інвестиції – це не дитяча цукерка на хвилинку, щоб якось відвернути
дитя від безпричинного плачу. Заморські інвестиції – це передача
навіки-вічні права господаря на Руській землі в чужі, читай
ворожі руки, і повернення до нормального стану потім потребуватиме
великої крови. Ось що таке бездумний продаж землі гуртом і вроздріб,
під ногами й за обрієм – це шлях до її погибелі! Ось що таке
зоологічний матеріалізм і життя чужим розумом, чужими цінностями
– цінностями демоліберальними.
Чому
прийнято вважати, що громадська думка важить більше, ніж окрема
думка кого б там не було? Тому що громадська думка – це думка
усереднена, ближча до середини, тобто до Бога, до Природи, до
істини, а заморський демолібералізм озброює індивіда неміряним
багатством або бідністю і возводить його окрему думку, не ґарантовану
від збочення, в ранг істини. І істина стає «істиною» в лапках.
І ось вже цей індивід перегороджує чисте громадське поле, де
народ пасе свої священні корови в своєму традиційному і вічному
житті, шлагбаумом і шпичастим дротом.
Як
це важко сьогодні пояснити, що коли багатство чи бідність індивіда
більше за багатство чи бідність громади – це елементарно протиприродно.
Протиприродним є таке, що громада не може, наприклад, побудувати
дитсадок чи школу, а неміряно несите око може, не зморгнувши,
хоч десять їх побудувати, але будує не школи, а те, що є шлагбаумом
для людей. Ось звідки тягнеться сумновідома т.зв. буржуазна
забудова життєвого простору, яка сьогодні знищує Київ та інші
українські міста. Громадська думка до уваги не береться і не
може братися, бо сьогодні вже не громада великий чоловік, а
товстосум-індивід вже великий чоловік. За хабарі підкуповується
будь-яка службова особа, будь-яке рішення, і протисуспільний
задум індивіда втілюється, встовплюється посеред битого шляху
й простору і ламає усталене життя громади.
Буржуазна
забудова, перебудова, перепрофілювання, знесення, знищення потрібних
громаді, але непотрібних грошовому мішку об’єктів – наслідок
демолібералізма. Сьогодні 90% перших поверхів будинків українського
міста зайнято банками, страховими компаніями, якимись торговими
домами, казинами та іншими плодами чужого розуму, в яких у нашого
суспільства нема ані найменшої потреби. І це зроблено і продовжує
робитися за рахунок знищення тих об’єктів, які насправді потрібні
суспільству. Це яскравий приклад тотально безумного життя, життя
догори ногами.
Сьогодні
в районі Центрального базара в Миколаєві у другій половині дня
неможливо купити хліба. Гастрономи на П’яти р?гах, на Проспекті
ліквідовані вільноринковою сваволею, а єдиний мініатюрний магазинчик
«Одеса» площею два квадратних метра на розі 8-го Березня не
справляється з напливом покупців. Це приклад містоупорядкування
не громадським, тобто усередненим, збалансованим розумом, а
розгнузданим демолібералізмом. Свобода індивіда понад встановлену
Природою міру є згубною. Свобода понад міру є сваволя. Що занадто,
то не здраво.
Є
такий народний вислів про того, хто пішов неправильним шляхом:
пустився берега. Пустився берега – це вийшов за рамки усталеного,
перевіреного, надійного. Це значить втратив опору під ногами,
втратив рівновагу і зв’язок з нормальним середовищем – і, врешті,
зійшов на пси. Так каже народ. І сьогодні народ у своїй глибинній
масі відчуває, що дезорієнтована чолівка веде країну не туди.
Ліберально відпущений індивід втрачає свої суспільні координати,
свою природну прив’язку, пускається берега і руйнує усталену
суспільну цілість.
Спущене
з гальма, пущене берега око завжди прагне зайняти місце посередині,
вилізти на голову. Подивіться на оті щити реклами на тротуарі
мало не перед кожним приватним магазином, які перекривають прохід,
примушуючи перехожих на рівному місці обходити їх або просуватися
бочком. Приклад неконтрольованої ситуації. Або подивіться на
прибудови, різні банки, пандуси, входи і виїзди, що повилазили
на тротуар, далеко за червону лінію, які нормальну вулицю перетворили
на ходіння лише бочком попід самою проїзною частиною. І от цікаве
«економічне» в лапках питання: а скільки грошей людина не пошкодує,
щоб прохід вулицею бочком повернути до нормального стану? Відчуваєте,
що ось такі питання і допомагають зрозуміти, є чи не є т.зв.
економіка наукою.
Володимир
КУЗЬМЕНКО,
Світловодський р-н