Про
справи РУНВіри
Шановний
редакторе!
Якщо
Ви продовжуєте таки діяти в інтересах українства, прошу з цим
листом ознайомити побратимів на найближчому зібранні чи опублікувати
його. Вимушений тим, хто справді уболіває за РУНВіру, нагадати
дещо. Для правильного усвідомлення нашої спільної справи та для
бажаного результату це вкрай необхідно.
Незважаючи
на власне безгрошів’я, останнім часом я надіслав Вам чергову сотню
гривень на підтримку рунвірівської преси. Бо й тепер, уже в поважному
віці, як і раніше діходжу висновку, ще й ще раз роздумуючи над
долею українства і своєю власною: наскільки ми настирливі, настільки
ж і неорганізовані. Бо сподіваємось на когось, вірячи всіляким
лицемірам, якщо не явним підлякам. Через це й самі стали ницими
духовно й матеріально, менше вартісними поряд з іншими, хоч наші
Пращури були взірцем для них. І нам заповідали відстоювати власну
гідність скрізь і завжди. Через свою духовну порожнечу наші провідники
постійно дають можливість сусідам поневолювати нас. Так триває
вже понад тисячоріччя.
Мріючи
про своє духовне визволення, необхідне також і для матеріального
благополуччя, не забуваймо попередження Лесі Українки: «Хто
визволить кого – в неволю візьме, хто визволиться сам – вільним
буде». Саме цим мають керуватися прихильники РУНВіри.
Мені приємно, що мав щастя бути одним з ініціаторів ширення її
в Україні, будучи головою осередку проповідників РУНВіри, запропонував
провести установчий з’їзд прихильників РУНВіри, на якому також
головував (не знаю, в кого тепер зберігається той аудіозапис),
а потім об’їздив практично всю Україну, сприяючи через виступи
в пресі, на радіо і телебаченні організації місцевих громад рунвістів.
Нині,
нажаль, через незадовільний стан здоров’я, вже не спроможний бути
активним в рунвістському русі. Та й надалі хочу підтримувати зв’язки
з побратимами, особливо київськими, від яких найбільше залежить
стан нашої справи. Україна належить до християнських країн, вона
в основному православна. Та нині й українське православ’я розколене
на чотири гілки. Плюс протестанти і неоязичники, не рахуючи атеїстів.
Це також є закономірністю, бо римський, константинопольський,
московський та інші віросповідні центри ніколи не заговорять спільною
мовою, як і ООН, адже в кожного свої власні інтереси, найчастіше
– протилежні. А в Україні від цього потерпають усі, незалежно
від власних переконань, не розуміючи, що вони знаходяться в тенетах
чужовір’я, якому інтереси українства лише завада в політиці «поділяй
і володарюй», яка триває і в міжрелігійних, як і в політичних
та економічних взаєминах, що часто набувають ворожого характеру
та кровопролиття.
В
історії людства не було атеїстичних періодів і народів, тому й
спроба комуністів сформувати атеїстичне суспільство теж завершилася
крахом. Його одержить кожен, хто вдається до явної чи прихованої
підлости, виборюючи власну вигоду на шкоду іншим. Релігія – це
спосіб розумно осмисленого життя, щоб воно не перетворювалося
в безлад, народжуючи лише біду для всього людства, бо ця пошесть
не визнає державних кордонів чи історичних періодів.
Первісне
язичництво теж не було дикістю. Хоч саме таким його вважають необізнані.
З сучасної точки зору воно багатьом здається наївним, бо, скажімо,
віра в духів ними витлумачується як дикість. А насправді це енергетика,
якою заклопотана і сучасна цивілізація. Традиційно існуючі релігії
теж не без наївности. Тому робляться спроби до повернення в язичництво,
що здійснити неможливо, як і повернути вчорашній день. Необхідно,
враховуючи існуючі обставини, спрямувати свій поступ в майбутнє,
використовуючи досвід Предків не взагалі, безсистемно, а вибірково,
орієнтуючись на власне своїх попередників, починаючи від рідних
Предків.
Рунвісти
в цьому відношенні ближчі до істини, порівняно з неоязичниками.
Але і їм, цікавлячись глибокою давниною, все ж варто спиратись
на досвід власне українства. Назва Україна відома з 12-го
сторіччя, а етнонім українці широко почав уживатись лише
з початку 20-го, бо він був небажаним для сусідів наших рідних
Предків через їх значні надбання, які намагалися і продовжують
намагатися присвоїти собі сусіди Українців. Їм вдалося досить
нашкодити в українській культурі через накинення українцям чужовір’я,
яке й досі сіє розбрат серед Українства. Порятунок – в плеканні
РУНВіри, що вимагає знань, вміння і терпіння. Саме через них пролягає
шлях до порозуміння та успіху в загальній справі Українства і
кожного українця зокрема.
Слава
Дажбожій Україні!
Володимир
ЛЕЩЕНКО, Симферопіль