|
|
(уривок
з поеми)
Кожне
плем’я колись і понині
Має долю свою і мости,
Не підходять моїй Україні
Ні криваві зірки, ні хрести!
Греко-римські
манери і зради
Скрізь в Європі лишили сліди.
Україно моя, Бога ради,
Будь собою з собою завжди!
Не
мавпуй прусака, мудрість жида
І латинів, і чудь (москаля),
Бо придбаєш духовність гибрида,
Мисль не буде твоєю твоя.
Україно
моя, всі секрети
Я відкрию Тобі: Ти свята,
Ум тренуй, не занедбуй багнети,
Щоб твоя була воля твоя.
Ум
тренуй, не занедбуй багнети,
Скорпіона души – рідний чвар.
Рви чужі душеловні тенета,
Рідну Віру плекай – Божий дар!
Клекоти,
Україно, вулканом,
Розхитай злі основи земель.
Йди на прю з чужим богом-тираном,
Що п’є кров твоїх рідних осель!
Україна
в Європі – це львиця,
Що із серцем дитини дріма.
Слави праведнорідна сестриця,
І їй рівних у світі нема!
Їй
судилося Богом, судьбою,
Світ калічений боєм ідей,
Освіжити, умитись сльозою
За невинно закутих людей!
Мага
Врата. Сини Оріяни,
Дух мені Ваших Предків сказав,
Щоб порвав я духовні кайдани
І до Рідної Віри Русь звав!
На
Русі на святій Волю рідну
Рідна Віра в собі берегла,
І наснагу владарську й свобідну
Щедро в душі синівські лила.
Щоб
були ми з собою собою,
Щоб чужою була чужина,
Рідна Віра обмита сльозою
Дум моїх мені Богом дана.
До
Народу прийшов я у гості,
Погостюю і знов відійду.
Душу чулу і мислі, і кості
На Жертовник Вітчизни кладу.
*
* *
Богдан
ГНІДЕЦЬ
(Кузнецовськ)
Володимир,
Володимир, що ти наробив,
Славні Новгород і Київ у крові втопив?
Порубав богів, Дажбога у Дніпрі втопив,
Володимир, Володимир, що ти наробив?
Мого
прадіда, праматір принизив, зганьбив,
Україну-Русь земельку кров'ю оросив.
Як тепер тобі живеться у грецькім раю,
Чи не хочеш виправляти помилку свою?
Тож
напевно привстидали твої прабатьки,
Що ти в п'янім глумі Київ знищив і спалив.
Напоїли тебе греки монашим вином,
Та ще діву тобі вперли з Ісусом Христом.
Дорого
нам обійшовся візантійський хрест,
Ще ніхто із тих, що вбив ти, нині не воскрес.
Ти посіяв розбрат роду, Києва-Руси,
Що ж зробив ти, Володимир, як братів знайти?
А
монахи візантійські, щоб тихо жили,
Почепили чужу віру, ще й божків дали.
Ідолів нам наробили, більше, чим було,
Та рабами нас назвали – того ж не було!
Ще
«святим» тебе зробили, почепили хрест,
Щоб стояв, як той бовван ти, як сторожовий пес.
Щоби віру їхню, княже, ти пильно стеріг.
Ще обвалиться той берег, на яким стоїш.
Вибере
народ мій Правду, яку ти забрав
Та поверне собі віру, яку занедбав,
Та не будуть називати «пішов грецький раб» –
Будуть так мене глаголить: «то пішов козак!»
*
* *
Благород
КЛЕН
(Тернопілля)
Невеселі
у нас справи
Та журитись годі,
Ставмо греблю на потічку,
Ферму на городі,
І
не будем москалеві
Ми в зуби дивиться,
І не будем ми до жида
Йти Богу молиться.
А
якщо про Рідну Віру
Хтось глумливе скаже,
За поріг того попросим,
І на двері вкажем.
Заспівають
козаченьки
Й душі звеселяться,
Зацвітуть садки вишневі,
Бджоли зарояться.
І
до рідного Дажбога
Підемо молиться.
І будуть в нас справи добрі,
Тож годі журиться!
|
|
