Лев
Силенко, МАГА ВІРА: 2.8. Надмірна
розкіш шкідливо впливає на формування достойної
вдачі.
Людина
родиться не щоб брати все готове, ні, їй призначена
пристрасна боротьба за життя, за творче змужніння і
духовне втвердження. Там, де розкіш розріджує боротьбу,
людина хляне. Ви ощасливите дітей, коли дасте їм нагоду
вміло відчути, що таке розкіш, драна сорочка, холод,
голод, біда, спека, втома, невдачі, перемога.
Кожна
дитина хоче відчути невідчуте, щоб збагатитися новими
емоціями, щоб придбати многогранність хвилювань. Дитина
ніщо в світі так не любить, як подорожування з родичами,
з друзями. Вона жадібна на нові враження. Все, що вона
бачить під час подорожі, розвиває її уяву, збагачує
її почування, поширює і ошляхетиює світ її натхнення,
культуру її спостереження і мислення.
Вона,
подорожуючи, радо переносить невигоди, їй смакує черствий
хліб, і вона в цьому бачить прояви мужности; вона перед
ровесниками хвалиться, що на дощі змокла так, що сухого
рубця не було, що в полі бачила вовка, чула шум моря,
казку таємничого лісу.
2.10.
Здібності розумові притуплюються тоді,
коли дитині все легко дається. Пригадуйте дитині, що
все, що легко дається, має малу вартість. Сили множаться
там, де вони потрібні, де їх уміло плекають, де необхідна
напружена дія і вільна творча уява. Розвиток розуму
потребує напруги, потребує постійної боротьби з невдачами,
помилками. Хто робить помилку і має здібність її виправити,
той має дані бути подвижником життя. Хто бачить помилку
і вперто не хоче її виправити, той іде на місці. Безумна
впертість – поразка. Мудра впертість – перемога. Помилки
там множаться, де немає пляновости, чітко уявленої мети,
де відсутня духовна і тілесна рівновага, де грубі емоції
панують над розумом.
2.20.
Мудра мати привчає сина до мужности,
бо він муж («мужній»), його ждуть гураґани, рівна і
нерівна боротьба. Він повинен бути відважним, світ належить
відважним. Він повинен бути гідним сином Вітчизни. Гідність
– шляхетна людяність. Він повинен бути врівноваженим.
Врівноваженість – володарська духовість. Одні її отримують
від родичів, інші повинні її самі плекати.
Синок,
вискочивши з повиточка чи візка, спорадично любить наслідувати
не підлабузництво, а відважні вчинки. Він хоче постійно
перебувати в русі. Він прагне все робити, все знати,
його душа завантажена морем хотінь, мрій, плянів, натхнень.
Він біжить на вулицю, там є такі, як він. Він бере участь
у «війні». Він падає «ранений» і приходить до хати з
розбитим носом. Він здійснив «подвиг». Він відчув перший
біль – його ворог нехотя кинув грушу в ніс. Інші «воїни»,
отримавши таку «рану», плачуть і біжать до мами. Він
не плаче, він ніби хоче, щоб мама привітала, що він
відважно проходить через перший «перехресний вогонь»
життєвих невдач. Мама незважаючи на свою доброту, бере
пояс і виконує свій «материнський обов’язок». Вона не
розуміє благородного світу дитини. Вона не знає, що
син підсвідомо керується інстинктами дуже далеких предків,
які були войовничими, відважними, і лише тому здобули
право жити, право продовжити існування роду свого на
найбагатшій у світі землі.
2.22.
Птах, який літає в різну погоду, має мужні крила.
Він покоряє тих птахів, які літають лише тоді, коли
немає вітру. Сила множиться там, де є перешкоди, де
сила вимірює силу. Матері, плекайте синів-орлів, будете
матерями-орлицями, ваш рід стане народом орлиної породи.
Очевидно, ніхто не осуджує материнської ніжности, коли
вона мудра, корисна, красива, педагогічна.
Я
хочу, щоб мати огорнула світлою ніжністю сина-богатиря
(подвижника), а не сина-підлесливого раба (яничара –
професійного чревоугодника). «Сину, хоч ти й зробив
донос на тата в НКВД, і тата розстріляли «за націоналізм»,
і твої груди орденом Леніна прикрасили, але ти ж моя
дитина, іди, я тебе поцьомаю, дам тобі білу сорочину».
Така ніжність (хоч вона й материнська) плекає плем’я
братовбивців, зрадників народу, які готові в ім’я своїх
шлункових інтересів, в ім’я їм прищеплених переконань
ленінських, продати брата, продати свою рідну матір,
знаючи, що вона (мати), навіть продана в неволю, буде
ніжити сина свого – ката свого.
Мати
всежертвенна. Наприклад, у деяких тварин існують природні
закони, що мати, народивши діток, відбирає в себе життя,
щоб своїм тілом годувати новонароджених. Лебедиха, бачачи,
що дітям не має що їсти, сама роздовбує дзьобом собі
груди і годує діток своєю теплою кров’ю. Існує велика
боротьба за продовження роду. Мати-людина повинна жити
законом: коли її син убиває членів свого роду, він не
заслуговує на материнську любов.
5.25.
Руки і мозок – мозок і руки.
Життя – це боротьба, такий був природою утверджений
закон на світанку людства. Він існує й нині, і завжди
існуватиме. Хто мріє про життя без боротьби, той мріє
про свою солодку гибель – солодкої гибелі не буває.
Потреба
(боротьба за життя) примушувала предків наших виготовляти
з кременю ніж, сокиру, з кістки – голку, шити з шкіри
одяг, будувати житло з мамонтових кісток.