Цієї
теми я вже частково торкався у статті «Чия мова виразніша?».
Проте там усі приклади, за винятком, може, одного, свідчать
тільки про перекручення нашої мови північними сусідами. Та,
придивившись уважно, помітив, що в подібних переінакшеннях
часто видно всю їхню зіпсовану душонку й цьому можна присвятити
цілу лекцію.
Почнем
із вищезгаданого винятку. Це слово позір. Неважко зрозуміти,
що це те, на що позирають, себто видовище. Звісно,
воно може бути всяким. Але чомусь москалі вибрали тільки випадок
соромного, ганебного.
Візьмімо
далі слово лаяти. Дуже виразно висловився один із наших
гумористів. У нього баба одна, із промосковськи налаштованих,
каже дитині: «Вєдь нє гавкаєт собака – / Она, дєтка, лаєт».
А патріот-чоловік одповідає: «Щось ти брешеш, Клавко, /
Адже це ти мене лаєш, / А собака гавка».
Заліщуки
завжди старалися нас обгидити. Наприклад, слова козак
(а особливо козачок), писар позначають у них
слугу, лакея, бурлак – так і просто раба, хоч і дужого.
Станичник – мешканець станиці – козацького поселення
– став розбійником. Наприклад, у «Горбоконику»: «Коль станічнікі
присталі, / Помінай єво, как звалі». Схожа заміна змісту
й у слові гурт (подібно до лаяти): ми відносимо
це слово до людей, а вони – до худоби.
Наші
гроші москалі теж перекрутили: їх називають татарським
словом дєньгі, а грошами називають наші шеляги.
Важливу
й, можна сказати, свячену справу орати, від якої походить
і назва нашої орійської
раси, вони чомусь називають пахать, а цим словом перекладають
наше волати. Чи із-за паскудства, чи із себе судять,
але вони, справді, коли зберуться орати, то більше «орут»
і «пьянствуют», аніж орють. З їхніми лінощами пов’язане ще
одне перекручення: наше повинний, тобто зобов’язаний,
вони переінакшили в повінний, іншими словами, винний.
Напевне тому, що обов’язок для них є карою.
Справжнє
значення слова бандура – прекрасний музичний інструмент
– північні сусіди вже практично забули, а вживають його на
глум як щось громіздке. Для них, шклявих, головним виявився
розмір бандури, а не музичні властивості. Або наше вродливий,
себто гарний вони теж ізмішали з потворним.
Гарне
ім’я Буян, яке походить від буяти (тобто гарно,
бурхливо розвиватися) заліщуки з тієї ж причини перетворили
в загальну назву й пов’язують її зі словом буянити.
Приклад зі словом поганий (нарідній, язичницький) уже
досить заяложений, але зараз сіль у дечім іншім: північні
сусіди майже завжди заміняють плохім. А що це слово
означає у нас? Сумирний, тихий, слабкий. Як бачимо,
тиха слабка людина викликає в них огиду. Натомість показовий
приклад зі словом лихий. Наше значення від слова лихо
в них уважається застарілим, а типово сучасним – сміливий
хвацький босяк. А ось іще приклад, як злочинні думки відбиваються
на мові. Вони наше нагле, тобто несподіване
переінакшили на нахабне. Іншого вживання несподіванки
їм не потрібно.
Повернімося
до слова лаяти. Його заліщуки перекладають як браніть,
а це слово – теж зіпсоване наше, котре, очевидно, позначає
боронити. Це зайвий раз показує боягузтво народу: напевне,
далі «брані» у них оборона не доходить: чесного бою вони панічно
бояться. Один мій знайомий історик дуже виразно сказав, що
«москалі дуже люблять корчити із себе героїв, а насправді
вони підлі, лякливі й тупі». Очевидно, тому вони й нашу
перемогу (іншими словами, прояв більших можливостей)
називають побідою (полохливим перечеканням біди).
Або
візьмімо птахів. Гарненьку пташку тінника чи тінівку
(живе в тіні лісу) назвали завірушкой; але ж вона,
на відміну від самих московитів, не «завірає». Проте вони,
мабуть, із себе судять. Ще ганебніше вони вчинили з горобцем
(названим так, мабуть, за те, що живе на горбах), перекрутивши
його на воробья (очевидно від вора бєй). Хоча
який він там крадій? Ну обдзьобає соняшник, але ж не хліб,
як робить це, припустимо, голуб, чомусь набагато більше шанований
московитами і загалом – християнами. Бо той, бачте, приніс
Ною звістку про близькість суходолу, а «маляр» Пікасо розповсюдив
цей сюжет по світу.
Є
ще слово скарб, яке в нас позначає коштовності,
а в них – багаж, щоби не сказати мотлох. Але
не виключено, що це черговий випадок паплюження наших розумінь
(про які мовилося вище). Можливо з цієї причини постраждала
й торба, що в нас позначає просто сумку, лантух, а
у москалів уживається тільки у зневажливому розумінні.
У
своїй вищеназваній статті я казав, що наші слова вживаються
у москалів із високим значенням. З не названих там можу навести
ще шолом, ворог, дарувати, згинути, овен, великий, розум.
Проте трапляються й винятки. Це: означена вже торба,
а ще малювать, лікар тощо. Щодо лікаря, то,
як відомо, заліщуки замінюють його на врач, себто той,
хто вре – чаклує. Та чомусь вони слово врать
уживають у значенні брехати (щоправда, вживають і це,
бо воно набагато виразніше, та це тема для іншої розмови).
Може тому, що їхні чаклуни – брехуни?
Проте
в деяких випадках північні сусіди праві. Нашими злиднями
(зли(ми) днями) вони називають їх причину – низько
поставлених самодурів, дук. Словом загін називають
обору, напевне тому, що їхні воїни нагадують обору
з худобою. У значенні тупої худоби вживають міщанина
(мешканця міста). Може, тому що у старовину в городи перш
за все рвалися жиди?
Можливо
й дебелість вони перекрутили в дебільність,
бо і їм, і жидам ці речі дуже знайомі. Грубе, власне,
рівнозначне дебелому, тільки перше переважно відносять
до неістот (до яких мова причисляє й рослини), а друге к істотам.
Але москалі грубим називають брутальне: видно,
це їм більше до вподоби, ніж товсте.
А
ще своїх зіркоглядів (тих, хто глядить на зірки й робить
висновки) заліщуки називають звєздочьотами, бо вони,
видно, вміли тільки рахувати.
Як
завжди, ці приклади ще не останні.
МСТИСЛАВ