Мої
територіальні претензії
«Українські
партизани дарують Другому українському більшовицькому з’їздові
до річниці Жовтня перше місто, узяте на Україні червоними радянськими
військами. Стародуб узятий Богунським, Таращанським і Новгородом-Сіверським
полками без опору цього числа, об 11 годині ранку».
Телеграму
такого змісту відправив у Москву, де проходив з’їзд, червоний
командир Щорс у 1918 році. Але по якому праву Стародуб – споконвічне
українське місто, полковий центр, нині за кордоном – у складі
Брянської області Московії? Адже навіть більшовицька влада,
чиїм правонаступником виступає зараз Кремль, визнавала це місто
українською територією. Я думаю, прийшов час відновити істині
кордони України в цьому регіоні.
Та
й в інших регіонах також. Нарешті московська влада зрозуміла,
що нинішня україно-московська границя проведена, м’яко кажучи,
некоректно, і почала заявляти про необхідність перегляду границь
і відновлення історичної справедливості. Хоч у цьому питанні
натівські устремління України зрушили справу з мертвої точки
і змусили Москву задуматися.
Дійсно,
яке відношення має Московія і московити до Кубані? Ця територія
здавна освоєна виключно українцями. Туди не дуже давно, і то
штучно, проникла у середовище спілкування московська мова. Та
й вона набула всі риси так званої «української московської».
Застільні пісні в тих краях і нині співаються лише українські.
Згадаємо
також, що вже в радянські часи адміністративний кордон України
проходив поблизу Ростова, і Таганрог був у складі нашої країни.
Відповідно, нема сенсу вести суперечку щодо кордону по Керченській
протоці – з обох сторін її українські землі, а Азовське, море
– це внутрішнє море України.
Це,
так би мовити, тільки частина територіальних претензій до нашого
північно-східного сусіда. Приналежність цих земель українському
народові давно доведена істориками, і тут уже не ведеться особливих
дискусій.
Я,
звичайно, можу згадати, що і Москву заснували слов’яни-українці,
але на саму Москву ніхто не претендує – справа дуже давня, і
до того ж її освоюють тюркські народи.
Але
є ще території, де історичні дискусії продовжуються. Чи можемо
ми однозначно вважати частиною України північ Тюменської області,
наприклад? Цей нафто– і газоносний район, який Москва поки вважає
своєю територією, фактично пустував і був освоєний уже в новітній
історії саме українцями. Сургут, Нижньовартівськ, Новий Уренгой
– це не порожні слова для українця. Українці будували ці міста
вже будучи громадянами СРСР, і, гадаю, соціалістична справедливість
привела б до виникнення анклаву УРСР у Сибіру. Але тодішня комуністична
влада просто не встигли провести назрілу територіальну реформу
– Горбачов і Єльцин розвалили країну, і вмить сотні тисяч, мільйони
українців виявилися в чужій державі.
Звичайно,
такий переділ кордону привнесе деякі складнощі в економічні
взаємини України й Московії. Чи зможе Московія зараз платити
за український газ по 300 доларів за тисячу кубів? Чи погодиться
Москва тримати ціну за транзит українського газу своєю територією
на рівні 1,7 долара?
Безумовно,
Україна миролюбна країна і не буде брязкати зброєю біля границь
РФ, вимагаючи негайного вирішення територіальної проблеми. Тим
більше, що Московія показала себе дружньою нам державою, керівники
якого продемонстрували, що із розумінням ставляться до відновлення
історичної справедливости відносно приналежних Україні земель.
Ігор
ЛЯШЕНКО, «Інвестгазета», переклад з московської