Як
Орії з Греції Елладу зробили...
Українська
Еллада
Реальні
факти свідчать, що насправді еллінська цивілізація є дочірньою
по відношенню до глобальної української цивілізації.
Автор
праці «Про походження готів» Йордан (VI ст. н.е.), посилаючись
на античного історика Аблабія писав, що слово еллін походить
від грецького слова ele – болото, луг. Так їх називали
тому, що згаданий етнос на початку проживав (і проживає нині)
на болотистих землях Меотиди (сучасного Азовського моря!).
Згодом
елліни/лужичі розселилися не тільки на територію сучасної Туреччини,
Греції, Італії і т.ін., а й дійшли до Німеччини, Австрії та
Франції.
Як
стверджує дослідник середньовіччя Ф.Дворнік, до складу Священної
Римської імперії, зокрема, входило Лужицьке королівство. Та
й нині на території Німеччини проживають лужичі/лугани, мова
яких дуже схожа з праукраїнською.
Разом
з еллінами/лужичами переселялись до Середземномор’я й інші орійські
племена, зокрема, лелеги/пеласги.
Філолог
С.Губерначук довів, що культ лелеки розвинувся у нас ще Трипільської
доби, а нині «...в деяких районах Полтавщини
лелеку називають лелега, тобто так, як називали себе
пелазги».
Окрім
того варто взяти до уваги свідчення єгипетських та єврейських
джерел (у т.ч. Біблії), що до об’єднання так званих «морських
народів» входили: ахейці, лелеги, іонійці, еольці,
дорійці, греки, міносці з о.Крит та грецькі мікенці.
Грецький
історик Геродот стверджував, що греки-ахейці або іонійці
«спочатку були пеласгійського походження»
і що «до свого об’єднання з пеласгами
елліни були нечисленними».
З
ним погоджувалася і З.Рагозіна, яка на початку ХХ ст. писала,
що елліни «походили від найдавнішого
кореня – пелазгів» і поділялися на ахейців, іонійців
і дорійців – «геніальних майстрів військової
справи».
Археологи
підтвердили виділення еллінів з лелегсько-пеласгійського масиву
приблизно у ІІ тис. до н.е. (розкопки могил інгульської культури,
що в Херсонській області).
Більше
того, порівняльний аналіз даних археологічних досліджень, проведених
в Україні, Анатолії (Троя), Сирії (Угарит), на
Кипрі, Сардинії (Італія), на острівній (Крит, Родос,
Карпати) і материковій Греції та в Єгипті (Луксор) привів
до фантастичних висновків!
Як
свідчить археолог В.Клочко, характер знайденої та викарбуваної
на рельєфах будинків та гробниць у вказаних країнах зразків
зброї (круглі щити, списи і короткі, заточені з обох боків мечі)
однозначно свідчить про її походження з Північного Причорномор’я
(сабатинівська версія трипільської культури, ІІ тис. до н.е.)!
Отже,
археологи довели, що наші предки трипільці-орії ще 4 тисячі
років тому залюднили території Марокко, Алжиру, Лівії (столиця
– Триполі!), Єгипту, Ізраїлю, Палестини, Греції, Кіпру
та Туреччини!
І
ще одне. Філолог А.Поправко довів, що мова лелегів/пеласгів,
яка є на даний момент найдавнішою історичною (зафіксованою письмово)
мовою Європи, дуже наближена до сучасної української мови. Вас
це не переконує?
Грецька
Еллада
Фукидид
і Діонісій Галікарнаський писали, що пеласги (лелеги
– грецькою) з’явилися у Греції (як і в Єгипті) у IV-III
тис. до н.е.
Автор
«Одисеї» Гомер теж свідчив, що на Криті разом з етеокритянами,
кидонами, ахейцями і дорійцями в місті Кноссі проживали
й пеласги.
До аналогічних висновків дійшов і болгарський учений М.Будимир:
«Пеласги або племена, споріднені ним
у мовному відношенні, займали райони Фінікії, Палестини, Криту,
Кіпру, Еллади й Малої Азії».
Афінський
Акрополь, за даними дослідження С.Наливайка, був створений на
місці фортеці пеласгів Пелістикон, яка була побудована за тисячу
років до поселення там греків.
З
книги З.Рагозіної «Історія Мідії, другого Вавилонського царства
та виникнення Перської держави» (1903р.) ми можемо дізнатися,
що римляни називали арейців «грецьким
плем’ям пеласгійського походження».
Енциклопедичний
словник Ф.Брокгауза та І.Ефрона (1893р.) нам засвідчить, що
дорійці проживали у Малій Азії (Карії) та островах Кос,
Родос, Калімна і Карпати! І що, за даними німецького
історика О.Мюллера (1844р.): «Найрізкіше
виразився характер дорійського племені в Спарті».
Що
ж стосується власне найменувань лелегів/пеласгів та греків,
існує кілька версій. Наприклад, російський історик А.Чертков
(1855р.) стверджував, що лелеги називали греків по-українські:
граки (чорні, чорняві), а останні називали лелегів сонячними
еллінами (за русяве волосся та сині очі).
Є
й версії Ю.Шилова: греки називали лелегів/лелек через білі паруси
на кораблях, або за трипільську традицію переселення.
До
речі, вас не дивує, що греки, самоназвою яких є слово еллін,
називають цим самим словом представників, начебто, «чужого»
етносу?..
Про
Панів та міф про грецьку колонізацію Причорномор’я
Вас
не дивує, чому так звана «колонізація» еллінами з Малої Азії
(Карії) та острівної Греції (Доріди) було надто
спокійно сприйнято кочовиками-скіфами?
Кримчанка
Елеонора Петрова пише: «Останніх було
надто мало, і вони не змогли б протистояти досвідченим скіфським
воїнам, якби господарі країни не прийняли їх». Дивно,
як для колоністів-загарбників, чи не так?
Але,
якщо врахувати їхню етнічно-культурну спорідненість, все стає
на свої місця. Повернулися родичі з дальніх країв, то хай собі
живуть!
Підтверджує
це, за словами Геродота, і перський цар Дарій (з арійського
роду Куруш), котрий вважав малоазійських і причорноморських
еллінів родичами: «І ті, й інші – один
народ».
Павсаній
Перієгет (ІІ ст. н.е.), до речі, свідчив про перенесення з Тавриди
до Еллади (а не навпаки!) релігійних культів: «Місце,
яке іменують Лімнеєм (у Спарті – В.Б.),
є храмом Артеміди Ортії. Тут знаходиться її дерев’яне
зображення... Воно було перенесене у їхнє місто Орестом,
який тут і царював...»
Зафіксуємо
собі кримсько-українське (!) ім’я спартанського царя і візьмемо
до уваги, що Еврипід, чи не найвідоміший античний драматург,
одну зі своїх п’єс теж назвав: «Орест»...
Праукраїнський
вплив на грецько-еллінську культуру проглядається і в наступних
фактах. В Греції у ІІ–І тис. до н.е. був популярним культ Лікейського
(«Вовчого») Пана – лісового бога пастухів. Аналогічний культ
Пана був вельми поширеним, наприклад, у Феодосії (VI
ст. до н.е.). У тамтешніх еллінів він був богом стад, лісів
і полів.
Проте
нас найбільше цікавить ім’я бога – Пан. Надто
вже воно українське, чи не так?.. – До речі, за свідченням античних
авторів, одне з праукраїнських племен так і називалося – пани.
А філологи підтвердять, що це слово, принесене у ІІІ–ІІ тис.
до н.е. із Праукраїни в Індію, було дуже поширеним у їхньому
лексиконі. Пани, зокрема, згадуються в індійських «Ведах» –
священних книгах аріїв... Коло замкнулось, чи не так?..
Таким
чином, відштовхуючись від таких собі «випадковостей» як: назви
племен (доряне/дорійці, арейці), спорідненість релігійних
культів (Артеміди, Лікейського Пана), «дивні» співпадіння імен
богів (Пан) та царів (Орест), географічних назв
(Доріда, Карія, Карпати), однотипності зброї – наводять
нас на думку, що українська Еллада (Причорномор’я та Приазов’я)
є «малою цивілізаційною батьківщиною» грецької Еллади!
Валерій
БЕБИК, проректор Університету «Україна»