2.9.
Творче мистецтво – радість велика. Небезпека чатує там,
де безрадісно зріє дитина з порожньою душею, їй світ стає
немилий. Виховуйте дітей, щоб вони були творцями своєї
творчої радості. Радість здобута під час мук творчої праці
найблагородніша і найповніша. Вона невипрошена і некуплена.
Вона не лише дає приємність, а й вважається найдостойнішим
шляхом самовдосконалення і самовтвердження власної гідности.
2.10.
Здібності розумові притуплюються тоді, коли дитині все
легко дається. Пригадуйте дитині, що все, що легко дається,
має малу вартість. Сили множаться там, де вони потрібні,
де їх уміло плекають, де необхідна напружена дія і вільна
творча уява. Розвиток розуму потребує напруги, потребує
постійної боротьби з невдачами, помилками. Хто робить
помилку і має здібність її виправити, той має дані бути
подвижником життя. Хто бачить помилку, і вперто не хоче
її виправити, той іде на місці. Безумна впертість – поразка.
Мудра впертість – перемога.
2.22.
Птах, який літає в різну погоду, має мужні крила. Він
покоряє тих птахів, які літають лише тоді, коли не має
вітру. Сила множиться там, де є перешкоди, де сила вимірює
силу. Матері, плекайте синів-орлів, будете матерями-орлицями,
ваш рід стане народом орлиної породи. Очевидно, ніхто
не осуджує материнської ніжності, коли вона мудра, корисна,
красива, педагогічна.
Я
хочу, щоб мати огорнула світлою ніжністю сина-богатиря
(подвижника), а не сина-підлесливого раба (яничара – професійного
чревоугодника).
26.428–429.
1602 рік. Довготривалі проливні дощі залили дороги, стримали
довіз хліба до Москви. Усе це (неврожайна земля, голодівки,
воєнізація життя) творило людей твердого характеру, які
байдуже ставилися до людського страждання. (І вони ось
(через п’ятдесят років!) візьмуть мечі і йтимуть в Україну
(Русь), щоб «спасати православних»
(здійснювати «возз’єднання України
і Росії»), щоб українці і москвитяни, «возз’єднавшись»,
«вовеки вси єдино были!»
28.60.
Я вже говорив – ідея християнізму перемогла не тому, що
вона була на території Римської імперії найкраща, а тому,
що вона постала між голодними і гнаними рабами. Раби не
мали прив’язаности до маєтків, життєвих розкошів і завжди
готові були іти на муки, щиро вірячи, що прощаються із
земними стражданнями римського раба і переселюються в
небесне вічне царство тілесної і духовної розкоші.
Я
вже говорив – ідея большевизму злочинна. Вона перемогла
не тому, що мала приманливі гасла, а тому, що її перші
проповідники були одчайдушними людьми. Вони кидали бомби
на царські карети, вони не боялися помирати у тюрмах московського
сомодержавства. Їхня непохитна й ділова віра в перемогу
москвинського комунізму принесла їм владу, а обдуреним
народам — рабство.
32.6.
Вони (предки наші) вміли (о, який це шляхетний талант!)
свої почування, мислі, хотіння поневолювати. Чому Вони
це робили – якими оправданими законами вони керувалися?
Вони (життєрадісні, гомінкі, тугом’язі, багаті силою і
глибокі розумом) були дітьми гостросуперечливих і гостроконтрастних
чотирьох сил матері-Природи (Весна, Літо, Осінь, Зима).
Мати-Природа
їх розчулила, розвинула їхню нервову систему. І навчила
їх дисципліни: трудися літом, щоб не загинути взимку.
Ті, що накази матері-Природи нехтували, гинули. Добір
кращих людей світу жорстокий, але величний: дисциплінованим
– життя, не дисциплінованим – загибель.
У
країнах Півдня зима не була грізна – мешканці вічно зелених
просторів не думали про завтрашній день. Їхня розумова
діяльність не розвивалася інтенсивно тому, що життя від
них цього не вимагало: харчі літом і взимку висять на
деревах, лежать під ногами.
45(ІІ).5.
Ти любиш коротку дорогу? Чесна дорога ніколи не була легкою.
На короткій дорозі мало див, пригод, перешкод, змагань,
краси, хвилювань, скарбів. Там, де немає перешкод, немає
перемог. Що варта людина, яка коротає вік на дорозі короткій?
Її уява обмежена, її почуття бідні, її ум безкрилий. Хто
не літає, тому крила непотрібні, він стає плазуном.
О,
рунвісти! Я Вас кличу на велику і небезпечну дорогу! Слабі
духом з нами не підуть. На великій дорозі скаженіють гураґани,
метушаться змовники, інтернаціональні пірати, професійні
душителі України. І на цій дорозі ми роковані боротися,
і на цій дорозі ми роковані творити нову вдачу Людини
Української – Завойовника великих і небезпечних доріг.
Нині лише завойовники душі і тіла мають право володіти
волею. Не бійтеся впасти на великій дорозі між великими!
Бійтеся впасти на короткій дорозі, перелякавшись зайця,
який з переполоху вискочив з-під куща.
45(ІІ).12.
Ти лякаєшся сатани? Іди туди, де сатана, щоб з ним боротися.
Міцній в боротьбі з сатаною. Яков (внук Авраама) боровся
з Єговою навкулачки. Бог Єгова просився: «Пусти
мене, бо вже день зоріє». Яков же каже: «Не
пущу, мусиш благословити мене». Бог Єгова «Вбачаючи
ж, що не подужа його, ударив його по стегну, по суставу».
І рече йому: «Відтепер буде тобі
ім’я не Яков, а Ізраїль; ти бо з Богом боровсь і над людьми
братимеш гору» (1 кн. Мойсея, гл. 32, вірші:
24–28). Теологія тут ясна: «ти
з Богом боровся і над людьми братимеш гору».
Бог
Єгова може боротися лише з тими, які йому рівні. Лев з
метеликом не бореться. З Богом Єговою і сатаною не боряться
осли. Вони їм покірно служать. Вони до Єгови підступають
«со страхом і трепетом»,
а від сатани вони тікають. Бог – Любов, Бога не треба
боятися. Сатана – ворог, від ворога не треба тікати.
О,
рунвісти! Сила там множиться, де відбувається боротьба
з силою. Із світлою силою треба боротися, щоб боротьба
кінчилася «внічию». Сатану треба перемагати. Обминайте
хмільні напитки і не йдіть туди, де немає боротьби за
життя, бо там Ваші рунвістичні крила охлянуть.
47.14.
«Рідна Віра, яку відроджує Лев Силенко, несе неспокій
у мою родину. Отож – лишіть мене в спокою. Теща хоче,
щоб я, університет закінчивши, так вірив у Біблію, як
вона. І так стояв у церкві перед образами біблійних жидів,
як вона стоїть. І я стою, бо хочу спокою. Вона гордиться,
що зять робить все так, як вона наказує. І я мовчу, бо
хочу спокою», – каже мені сусід, мій рідний брат – чужовір.
І шкода мені його.
«Скажіть,
Учителю, що йому можна сказати щодо того його «спокою?»»
–
Вірити в те, в що не хочеться вірити – неспокій. Ненависть
– неспокій. Любов – неспокій. Зустріч – неспокій. Розставання
– неспокій. І світ – неспокій.
Твій
сусід, живучи, хоче спокою? Смерть – спокій. Не раджу
живим шукати такого спокою. З неспокою постало життя,
і тому воно неспокійне. З світла Дажбожого постала людина,
і тому вона любить світло. І йде до світла. З світла (з
вічного неспокою – руху) виходить людина і повертається
вона до нього. Світло – Неспокій (Енергія). І Дажбог (Датель
Буття) – Свята Таїна Незнищимої Енергії.
Іди,
Побратиме, і скажи про це сусідові, братові своєму. І
пам’ятай, що справа не в спокою чи неспокою, а в тому,
які в неспокою домінують сили – темні чи світлі, мудрі
чи глупі, рідні чи чужі, вільні чи рабські.