|
|
Погляд
на Cлавень України
Часто-густо
поміж українцями виникають суперечки щодо тексту Славеня України.
Багатьом українцям не подобаються слова «Ще
не вмерла Україна(и)». Мені також не подобається.
Чому? Спробую пояснити.
Я
вважаю, що Славень за енергетичною силою можна прирівняти до
молитви, оскільки промовляється з натхненням, та ще й поклавши
руку на серце. І впевнений я – слова, що за змістом відносяться
до слова Україна, чи навіть стоять у реченні поряд, мають бути
тільки позитивними за змістом, тобто нести в собі енергію любові,
здоров’я, краси, сили, величі та слави; і то незалежно від того,
промовляється в молитві чи у звичайній розмові.
Та
є таке правило природи людської: підсвідомість людини виділяє
в словах основне значення, що несе в собі, як правило, корінь
слова, і часто не приймає до уваги префікса чи частки не.
Не
подобається мені й фраза-порівняння: «...воріженьки,
як роса на сонці». Прислухаймось до народного фольклору:
«Здоров’я вам із роси та води!»
В народній мудрості й творчості з росою порівнюється-співвідноситься
джерело чистоти, краси, здоров’я. За допомогою роси люди оздоровлюються.
І це вже закладено в нашій українській свідомості й підсвідомості.
Знаю,
що дуже багато українців готові життя віддати за рідний гімн,
їм важко змінити погляди щодо його змісту. Та хіба мало українців
віддали свої життя за ідеали, в які свято вірили, а потім ті
ідеали виявлялись хибними?
Святослав
НАУМЕНКО , Київ
*
* *
Ось
такий варіант нашого Славеня пропонує киянин Петро Іллєнко.
Варто обговорити...
Честь
і слава Україні
(Славень)
Слова
П.Іллєнка
На музику М.Вербицького
Честь
і Слава України – і Праця, і Воля.
Свято, браття, – будувати Україні Долю,
Свято, браття, – щастя дбати від Сонця до Сонця
І достойно панувати у своїй сторонці.
Дужі
Вірою постанем з Заходу до Сходу,
Кривди більше не зазнати Вольному Народу.
По Дніпру і Чорнім морю приймем на гостину,
Добрим друзям завжди рада Ненька Україна.
Перемогами,
життями куємо свободу
І твердимо Русь і Правду козацького роду.
У
любові Дух, і Воля ще свого надбає,
Україна людям долю миром провіщає,
Добротвором вистеляє майбуттю дороги
І вовік благословенна Світлим Сяйвом Бога.
*
* *
ДУМКИ
ПРО СЬОГОДНІ
Й ЗАВТРА
Українська
нація зараз має державу, хоча за законами історії не повинна
мати. Незалежність, зазвичай, завойовується, але Україні вона
була історичними обставинами подарована. Тому ми маємо зараз
прикласти всі сили, аби цю державу (неукраїнську за духом) використати
задля формування Української нації. Українська нація
має бути не лише на території Галичини, Волині і в Києві, а
охоплювати, принаймні, Донбас і Крим. Це є нашим обов’язком
перед нащадками.
Зараз
формуванням нації на східних землях займаються, по мірі можливости,
навіть партії, та далеко не українське за духом телебачення,
але, нажаль, не держава. Справі консолідації й українізації
України (як би парадоксально це не звучало) часом шкодить місцями
недолуге нав’зування української мови, зокрема, у школах сходу
України. Бо українська мова спілкування, як бачимо, далеко не
завжди є ознакою патріотизму, як і вживання московської – не
обов’язково говорить про відсутність останнього. Так, великою
мірою московськомовний Київ набагато більш патріотичніший, аніж
україномовні навколишні села. Це по-перше. А, по-друге, запроваджувати
мову під тиском можна дозволити собі, лише
маючи сильну державу з легітимним лідером, а не те,
що ми маємо зараз. Нині ж нав’язування української з-під палки
лише дратує міщанина на сході й півдні, а отже, є ведмежою послугою
у питанні підвищення патріотизму в цих краях. Міщука спочатку
треба зробити лояльним до держави Україна, а потім україномовним.
Бо навпаки не вийде...
Але
найбільше означеній меті шкодить євроінтеграційна та євроатлантична
нав’язлива ідея-фікс керівництва держави. Ідея НАТО не сприймається
простим людом не лише на сході країни, а і в центральній її
частині. Тому ця дражлива тема лише розколює Україну
і додає голосів регіоналам, комуністам та послідовникам одіозної
Вітренко.
Ідея
натівської «парасольки» є a priori шкідливою для формування
будь-якої сильної нації. Коли на північному сході показує ікла
ведмідь, то від нього парасолька, якщо і врятує, то ненадовго.
НАТО це організація не вічна і її парасолька може дуже швидко
«поламатися». Хто тоді буде захищати Україну від ведмедя? Наші
керманичі таким чином шукають не внутрішніх
резервів протистояння ведмедю, а зовнішніх, що є наперед хибною
позицію. Така позиція жодним чином не сприяє мобілізації
сил. А ось яскравий приклад такої мобілізації показала, приміром,
маленька Фінська нація у війні з тим же ведмедем напередодні
ІІ Світової. Помітьте, що Фінляндія й досі не рветься в НАТО.
Ідея з хованням під парасольку може привести і приведе Україну
до повторення наслідків німецької «парасольки» у 1918 році,
чи шведської у 1709-му. Як бачимо, наші політики з упертістю
віслюка наступають на ті ж самі граблі... Адже від ведмедя рятує
рогач і рушниця, а ще сталеві м’язи, але парасолька – це сумнівний
захист. Тому сумно спостерігати, як руйнується військо, пропагується
пацифізм і роззброєння, а замість справжнього арсеналу президент
країни будує мистецький... Європа знову нам допоможе?
Україна
знаходиться на стику трьох цивілізацій: Європейської католицької,
Руської православної та Ісламської. Це розташування є складним
для України, воно не обіцяє жодного спокою, навіть під чиєюсь
тимчасовою «парасолькою». Але, водночас, воно дає нам шанс –
шанс творення осібної Української цивілізації, яка, безумовно,
візьме собі деякі риси оточення, але разом із тим буде не схожою
на жодну з них – цивілізацію Дажбожичів.
Треба застерегти, що слідування у фарватері московського язичництва,
яке швидко розвивається, не дає нам жодного шансу, крім як продовжувати
плестися у хвості московського ведмедя. З іншого боку, творення
Української осібної цивілізації можливе лише у випадку, коли
Україна не буде йти на повідку у жодної із сильних цивілізацій,
а буде триматися позиції неприєднання, або принаймні нейтралітету.
Анатолій
ІВАЩЕНКО
|
|