* * *
ЦЕРКВА
І ШЕВЧЕНКО
Нерідко
люди, що беруться говорити про релігійність Тараса Григоровича
Шевченка, не знають ні Шевченка, ні релігії, а ні атеїзму. Все-таки
набагато вірніше оцінку ставлення Шевченка до релігії здатні
дати церковники і богослови. І вони таку недвозначну і одностайну
відповідь уже дали.
Згадаємо
лише про те, що київське духівництво відмовилося відправити
панахиду (здійснити поховальний церковний обряд) над тілом померлого
Тараса, коли його провозили через Київ до Канева.
Або
познайомимося зі ставленням в 1914 році духівництва до спорудження
пам'ятника з нагоди сторіччя з дня народження Великого Кобзаря.
Автор церковної брошури М. Вербич тоді блюзнірськи писав: "Говорячи
відверто, ми не вважаємо Шевченка поетом настільки великим,
щоб він заслуговував пам'ятника... Ставити йому пам'ятник у
священному золотоверхому місті Києві неможливо, бо це буде проповіддю
атеїзму". А професор Київської духовної академії
протоієрей П. Петров публічно обурювався:
"Як письменник - Шевченко невеликий талант. Піднято такий
галас, нібито Шевченко насправді був геніальним письменником,
або якимсь рятівником вітчизни". Особливо злобствував
місцевий архієпископ Никон: "Який
же Шевченко народний поет, якщо він знущався над вірою простого
народу?.. Скажіть: чи не зганьбить себе свята православна Русь
спорудженням пам'ятника цьому богохульнику?".
Тогочасний відомий церковний письменник Н. Гумілєвський в своїх
"Заметках о современности" писав: "Відомо,
яких святотатських випадів проти Бога і Пресвятої Діви припускався
Шевченко...(А тому) уряд і церква мають визнати неприпустимим
спорудження пам'ятника і прилюдного вшанування Шевченка, творчість
якого належить піддати анафемі та забуттю"...
Церква
разом з державними органами всіляко забороняла і розганяла по
всій країні спілки, що займалися збором коштів на пам'ятник
Великому Кобзареві в Києві. Не дивлячись на її зусилля для вшанування
сторіччя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка було зібрано
130 тисяч карбованців золотом - величезна сума по тому часі.
Із
однойменної праці проф. Є.Дулумана