ДАЖБОГ
Даждьбог
– давньоруська книжна назва Господа Бога нашого, що дійшла до
нас у письмових документах. Народна назва – Дажбог і Дайбог.
Тобто це стародавній Бог нашого народу. Від Дажбога, як і від
інших богів, під загрозою смертної кари силою меча й вогню княжих
дружин, часто найманців-варягів, нас примусили відректися й
забути про Його існування. Та наперекір ворожим зайдам і місіонерам
народ Його не забув. Ще живі Його свята й обряди та пам’ять
про Нього. Уже 40 років у всьому світі, де живуть українці,
із новою силою, на основі нової концепції висунутої Вчителем
Левом Силенком, йде відродження віри в єдиносущого Господа Дажбога.
Що ж це за Бог, в якого вірили наші Предки і в якого продовжуємо
вірити ми – внуки Дажбожі. Попробуємо дати на це відповідь.
Дажбог
у стародавній багатотисячолітній вірі наших Предків.
По-перше,
ми повинні раз і назавжди заявити: головним
Богом наших Предків був Бог Сонця – Дажбог. Це ім’я
дійшло до нас із літописів, старовинних обрядових пісень, творів
іноземних та наших авторів. Дажбог вважався сином Бога Неба,
або подальшою інкарнацією наших Богів Неба й Сонця. Проходили
тисячоліття – змінювалися назви Бога, та віра в нього існує
і по сьогодні. Український народ – це внуки Дажбожі. Своїми
променями (лучами = сонячними стрілами) випущеними з луки (дуги
= лука) Сонця Він міг оживляти й спопеляти людей. Дажбог податель
благ, Бог, який дарує людям добро, світло, тепло, воду, життя…
Дажбог навчив людей обробляти землю. Він подарував їм насіння
злаків. Подарував плуг і вогонь. Дажбог навчив орати й сіяти.
Дажбог – великий сонячний воїн, захисник своїх земних чад. Дажбог
– божество княжих дружин, загартованих кметів-січовиків. Вони,
руси, його внуки. Він не тільки зігріває й напоює дощами землю,
а й стежить за тим, як виконуються Його закони Прави, які Він
подарував своїм онукам. Дажбог в Русі був Богом широких верств
населення, від верхів до низів. Він був Богом корінного населення
цієї землі. Існує легенда, що Дажбог родився, як син Божий,
в одній стародавній сім’ї у Сур’яграді – сучасному Києві. Він
був підступно вбитий ворогами але воскрес із волі свого небесного
Отця і вознісся на Сваргу. Дажбог згадується у літературі: «Слово
о полку...», «Велесова книга», різні християнські літописи…
До Лева Силенка назва Бога прийшла від діда Трохима, а тому
передав його дід…
Дажбог
– це позаземна космічна енергія творення неживого і живого світу.
Дажбог це світло – це Той, що створив і підтримує життя на Землі.
Предки ототожнювали Його із денним світилом. Дажбог – Бог благополуччя
й багатства кожної родини. Він дає життя не тільки людині, а
й тваринам та рослинам.
Дажбог
– захисник свого Народу. Його військові імена: Яр, Ярило, Яровит,
Орій, Арес і Перун. Його пізніші імена, взяті зі свят, присвячених
Йому: Коляда, Колодій, Ярило, Купайло, Горовин (Перун), Чур,
Обілус (Спас), Калита. Його стародавні імена: Род, Білобог,
Гор, Горовин, Колос, Світовид.
Дажбог
– вчитель і помічник внуків своїх. Він дав їм вогонь, навчив
із ним поводитись й виплавляти метал. Навчив визначати пори
року, дні та складати календар. Орієнтуватися по сонцю, небесних
зорях і планетах при військових походах. Дажбог – Датель Божої
мудрості й відваги …
Образ
Дажбога і Його імена мінялися так як мінялося життя нашого народу.
Предки уявляли Дажбога по-різному. В образі людини – це мужній
красивий воїн і захисник свого народу. Він випромінював навколо
себе світло, яке осліплювало оточуючих. Він мав гаптований золотом
плащ, оздоблений золотою оправою пугар (ріг) для вина. Руський
довгий меч з оздобленим руків’ям і золотими піхвами. На шиї
золоте намисто із самоцвітами – дорогоцінна гривна. Носив золотистий
чуб – косу орія. Мав карі, золотаві очі і загоріле, медового
кольору, струнке, високе й мужнє тіло із широкими плечима. Носив
золотий символ Сонця на грудях панцира, як оберіг і захист від
Сил Тьми. У правому вусі золотий колт (серга). Золотий колт
– оберіг життя. На обох руках – золоті зап’ястя. Це захист від
ворожих мечів. Золотий шолом і обладунок воїна Він одягав у
дні битв Його чад із ворогами. А у прості дні Він як цар Неба
й Землі носив золотий вінець (корону) і простий льняний вишитий
одяг, у дні свят – вінок із квітів. Дажбог завжди був усміхнений
і привітний до своїх чад.
Його
символами були: білий півень, білий кінь, сонячний диск з ореолом,
білий лебідь, сокіл… Святим сонячним днем Дажбога була неділя,
в яку відпочивали від праці. Христос – це жидівський клон Дажбога.
Як не дивно, але клоном вдалося підмінити оригінал. Чому? Тому
що клон був створений для тих, хто мав владу. А образ Дажбога
створений і виплеканий генієм нашого народу. От чому Христа
нам нав’язали вогнем і мечем князі через жидівських і еллінських
місіонерів, які етнічно чужі були нашому народу.
Дажбог
– безсмертний і вічний наш Бог. Хто вірить у нього, той воістину
стає як Він – безсмертним. Дажбог – єдиний Бог, якому поклонялись
стародавні українці. Про Дажбога говориться i у «Iсторiї Русів»,
як єдиного Бога українців. Автором даного твору був Георгій
Кониський, великий син України – письменник, ректор Київської
Академії, а пізніше архієпископ Білорусі. Пам’ятаймо, що староукраїнське
плем’я русів себе часто виділяло окремо від інших староукраїнських,
слов’янських та залежних від них племен. Це плем’я мало владу
над стародавніми українцями. Дажбог присутній у дохристиянських
колядках, веснянках, гаївках та інших піснях Українського народу.
Зореслав
КОЛОС, Житомир