Брехнею
світ пройдеш…
Минулого,
11005 року Дажбожого (або 2006 р.Хр.), 25 лютого громади «Світло
Волі» та «Сонячна» прийшли до могили Лесі Українки щоб відзначити
135-ту річницю від дня народження свого Пророка. Ми планували,
і таки провели трохи пізніше, свягос на могилі нашої Лесі. Таким
чином ми вшанували пам’ять геніальної поетки-провидиці. А провели
ми не відразу тому, що коли прийшли на Байковий цвинтар, там
вже проводила своє вшанування Спілка письменників України, а
перед ними свою панахиду відспівували попи, як пізніше ми дізналися,
– УПЦ Київського патріархату.
Ми,
як чемні українці, вирішили поки не підходити зі своїми прапорами,
аби не нервувати батюшок і аби вони, не дай Боже, бува не сфальшували
ноту. Стоїмо на цвинтарній алеї, чекаємо.
Аж
ось батюшки відспівали своє й рушили до свого мікроавтобуса,
очевидно вирішивши, що послухати виступи письменників для них
не корисно. Однак це їхнє право. Проходячи повз нас і не розгледівши
наші прапори, на яких було вибито «ОСІДУ РУНВіри», один з попів
машинально тицьнув хреста в губи нашому одному побратиму. Той,
природньо, ухилився від такої чести, а ми чемно й розважливо
пояснили, що ми не християни й хреста не цілуємо, а є сповідниками
РУНВіри – віри в Господа Дажбога. Відповідь «святого отця» була
блискавичною: «А…, ну тоді цілуйте фалос!» Всього чекали,
але не такого. Тут уже й ми не витримали – сказали цим попам
все, що ми думаємо про них, про рівень їхньої освіти та, зрештою,
й виховання. Хоч і в коректній формі, проте дошкульно – так,
що вони повскакували в свій мікроавтобус і швиденько поїхали
геть.
Про
що говорить наш короткий «діалог»? Скоріше всього про те, що
ці попи настільки далекі від реалій сучасної релігійної ситуації
в Україні, що плутають РУНВіру з давнім язичництвом та й останнє
уявляють по своїй простоті душевній як таке собі лише поклоніння
фалічним статуям, тобто зображенням давніх богів. А невігластво,
помножене на елементарну невихованість, народжує подібні «перли».
Але
що можна вимагати з молодих недосвідчених попиків, коли сам
Філарет, Патріарх Київський і всієї України у своїй газеті «Голос
Православ’я», число 15 за серпень 2005 року зокрема пише таке:
«В наш час існують люди, які поклоняються
лжебогам, серед них, наприклад, рунвірівці – ці новітні ідолопоклонники,
…всі ті, хто відкидає Сина Божого, Який з’явився на землю у
плоті». Не будемо тут коментувати традиційну християнську
віронетерпимість, коли будь-які, відмінні від їхнього, богорозуміння
називають «лжебогами». Але тема РУНВіри, як видається, Філарета
дуже муляє, оскільки в числі 2 тієї ж газети за січень 2006
року він продовжує тему: «деякі інтелігенти,
не задумуючись, приєднуються до рунвіри, тобто до ідолопоклонства.
Тяжко зрозуміти, як освічені люди можуть вірити у таке безглуздя».
Тобто першоієрарх вперто втирає в мізки не лише свого «стада»,
а й, як видно, своєму кліру, що РУНВіра – це ідолопоклонство.
Але ж в Мага Вірі сто разів говориться, що в РУНВірі немає
зображень Дажбога; і в жодній нашій громаді ви не
знайдете образів, ікон, статуй чи інших зображень Дателя Буття.
Тоді як в Православ’ї є ікони, фрески, є розп’яття тощо! І ми
зовсім при цьому не звинувачуємо УПЦ в ідолопоклонстві – адже
це невід’ємна привілегія кожного віровчення, кому і як поклонятися.
Можливо
першоієрарх церкви про РУНВіру лише «чув дзвін та не знає,
де він»? Можна уявити й таке, однак не такий уже він і простак,
цей Філарет Денисенко, як хоче здаватися. В числі 7 газети «Самобутня
Україна-Русь», яку видавали ще тоді рунвісти в США (зараз вони,
нажаль, відійшли від Учителя і тому рунвістами їх назвати важко),
є велика стаття про зустріч їхню як з патріархом Філаретом,
так і з архиєпископом Дніпропетровським Андріяном. З ними вони
мали кілька годин доволі теплої розмови і за цей час принаймні
міг би Філарет зробити висновок, що є РУНВіра в загальних рисах,
або хоча б те, що там ідолопоклонство не практикується. Та й
взагалі, важко уявити, що ні Філарет, ні Київський патріархат
самі ніколи РУНВірою, цим доволі помітним явищем в сучасному
українському духовному житті, не цікавилися з вірогідних джерел,
а чули про неї лише від бабусь на базарі.
Отже
висновок із цього такий, що патріарх Філарет, м’яко кажучи,
свідомо і методично спотворює правду, зводячи на нас доволі
незграбні наклепи. А це не лише, шановні наші православні християни,
порушення однієї із ваших заповідей, а ще й признак поганого
тону, що не додає вам чести.
До
речі, в газеті «Голос Православ’я» я жодного разу не бачив якихось
закидів у бік чи то католиків, чи юдеїв, чи єговістів. Немає
розвінчання там і посольства африканського бога, яке очолює
аферист Сандей Аделаджа. Лише РУНВіра (якщо не брати до уваги
Московський патріархат) не дає спокою київським православним!
А ще я переглядав книжку такого собі Степовика, людини далеко
не останньої в Київському патріархаті, де він аналізує різні
релігії, культи, секти в Україні. Так ось, в книзі автор розважливо
і толерантно розповідає про всіх і вся. Коли ж доходить до Білого
братства, то тут проглядаються нотки неприкритої неприязні,
однак це можна зрозуміти. Безпосередньо ж після Білого братства
він чомусь (свідомо?) поставав розповідь про РУНВіру – і ось
тут вже він сповна відірвався і дав волю своїм негативним емоціям
– вилив сповна всі свої запаси жовчі на наші українські голови!
Ми
не хочемо боротися з УПЦ КП – все таки вони потроху вимітають
Москву з нашої землі. Навіть коли вони нас холоднокровно і свідомо
оббріхують чи поливають брудом. Але хочемо по-дружньому порадити:
коли ви з чимось методично боретесь, то варто наперед і досконало
вивчити все про свого супротивника – аби не робити метушливих
і неефективних рухів на килимі. Бо важко буде побороти.
Іван
ПРИЛУЦЬКИЙ