Що
буде і як буть із заповідниками?
28
квітня – День Охорони Животини
Кілька
років тому одна ґазета писала, що знаменита Біловезька пуща
– геть не заповідник, а елітне мисливгосподарство, засноване
Хрущовим. Багато хто (у тому числі і я) були шоковані, проте
в тому ж році я дізнався про ще гірші речі: усі заповідники
насправді є чи стали такими (тільки що засновували їх інші).
Дуже хочеться, щоби це було не так, але підстав для такого вельми
мало. Неважко здогадатися, як це робилося за Совдепії: відповідний
дзвінок із партійних органів – і єгері не лише дозволять постріляти,
а ще й підведуть сплутану дичину. Добре, якщо в сезон. А зараз
партократів замінили олігархи й пародія на них (теж доволі багата)
– «круті». І тут, певне, виходить навіть гірше, ніж ув Есесесерії.
По-перше, в ній завжди при партократах (як і при обманутому
ними народі) були свої наглядачі, комісари, які не дозволяли
стрілянину без міри. А є такі при бритоголових? По-друге, які
там стрільці зі «слуг народу»? Недарма ж їм підводили зв’язану
дичину. А от «круті» – горлорізи, часто не відставні, а дійсні
– стріляти вміють чудово!
Чи
є в мисливського начальства можливість перешкодити цьому? Звісно,
не дуже. Хоча директор московського зоопарку натураліст Соснівський
у книзі «Рідкісні та зникаючі тварини Совіцького Союзу» й закликає
нещадно боротися з браконьєрством, не боячись мсти з боку виродка,
бо він «проти овець молодець, проти
молодця сам вівця». Але це писалося за порівняно
спокійних часів, а зараз, за розгулу розбійництва, застаріло.
Банді «нових» нічого не варто перестріляти відділ охорони мисливгосподарства,
а потім, за доброго хабара, зам’яти слідство. Ваш покірний слуга
сам колись був юннатом, мріяв стати єгерем і навіть у ті часи
чув застереження матері: «А як уб’ють браконьєри?!» Довід
вагомий.
Але
ми підійшли до другої (й, напевне головнішої) причини – безголовість
держави, а тому бідність і породжена цим корупція. Найчастіше
підкупляють самих єгерів. Окрім того, це переростає в гіршу
річ – викуплення землі, в тому числі й заповідної. Про це вже
наша ґазета писала не раз.
У
10985-му я ходив у похід-практику на мисливбазу в село Косачівка
(мабуть, од косаків!) Так от, уже років десять, як база
викуплена. А наш керівник – Трухванов – у своїй повісті «Жива
вода росинки», присвяченій якраз такому походу, наводить розмову
між учнями: «Ти давай одразу директором
заповідника… – А що? І директором ізможу. Знаєш, який лад у
мене буде? Жодного стороннього: ні студентів, ані кіношників.
А браконьєра – відразу до стінки! А як же! На те він і заповідник!
Земля за-по-від-на!»
Легко
сказати та важко зробити. Зрозуміло, нажаль, єгер або й директор
заповідника не може «браконьєра до
стінки». Але це можна ввести в Карний кодекс. Іще
краще було би заборонити полювання взагалі, та цей крок дуже
важкодосяжний на даний час, так само, як і заборона прихватизації.
А от щоби нікого зі сторонніх не пускати до заповідника – можна.
Навіть американці зробили так з одним із Гавайських островів,
де залишилось останнє пристанище місцевого виду тюленів-монахів.
Крім
того, треба надзвичайно поліпшити умови для працівників заповідників
і мисливгосподарств. Багато мільйонерів одмивають зараз «бабки»
опікуванням. То чому би таким чином не створити райські вмови
для єгерів, надавши їм чудову озброєну охорону?
На
завершення хочу сказати, що браконьєрство – пошесть живої природи
всього світу. А ось які види зникли внаслідок цього в Руси-Україні:
південний (джетерсонів) мамонт, південний і троґонтеріїв слони,
печерний лев, великорогий олень, тур, тарпан, кулан, сайгак,
парда, росомаха (у вісімнадцятому сторіччі), соболь (у дев’ятнадцятому),
європейський тюлень-монах. Таким чином, у нас можна було поруч
бачити зубрів і куланів, або пард і росомах. Овва, від такої
дивовижі залишилися лише приємні спогади! І, боюся, ці приклади
ще не останні. Бо до мертвих українських видів, очевидно, слід
уже віднести степову чайку (яку московити чомусь називають крєчьотика,
хоча до кречета вона ніякого відношення не має), журавля-красавку,
дрохву, хохітву, степового орла тощо. Як бачимо, внаслідок,
до всього, ще й безмірного розорювання, степові тварини постраждали
в нас більше від лісових.
МСТИСЛАВ