Зараз
майже всі «свідомі українці» скажуть, що теми геополітики та
геостратегії, які піднімає «СО», є непотрібними, або принаймні
«не на часі». Мовляв, не існує зараз нам загрози ні із Заходу,
а ні, тим більше, з Півдня, а є лише загроза з Північного Сходу.
Такий погляд є не просто однобоким – це погляд людини, яка не
бачать далі свого носа. Може тому в нас і така держава, яка
не має ані Національної ідеї, ані якоїсь програми розвитку хоча
б на кілька років уперед. Ми не продумуємо ні тактику захисту,
ні можливість випереджального удару, ані, тим більше, стратегію
власного наступу. Ми починаємо думати тільки коли отримуємо
дошкульний удар і коли буває, зазвичай, пізно…
Але
історія вчить, що варто таки заглядати трохи в майбутнє. І тут
ми подаємо одну зі спроб такого прогнозування подій – подій
не лише дуже ймовірних, а подій просто неминучих за такого розвитку
ситуації навкруги України.
ПІВДЕННИЙ
ВЕКТОР
В
роки ІІ Світової війни в турецькому часописі «BOZKURT» (буквально,
сірий вовк) була опублікована карта можливої майбутньої
всетюркської держави, одна з назв якої – Великий
Туран. Вона мала б включати великі території
Східної Європи та Західної й Центральної Азії, в тому числі
українські землі півдня України, Кубані, Дону та ряду інших
місць. На перший погляд здається, що це неможливо. Але активна
експансія турків на наші терени може зробити Великий Туран реальністю,
якщо цю експансію не зупинити.
1.
Турецька експансія.
В
сучасних умовах, для того аби зробити якусь територію своєю,
воювати необов’язково, достатньо просто її заселити. І турки
заселяють Україну завдяки певним конкурентним перевагам.
Перевага
турків у торгівлі полягає в тому, що вони імпортують в Україну
товари (одяг у т. ч. потриманий, канцтовари, продовольство тощо),
собівартість і ціна яких нижча, ніж в українських аналогів.
Турки мають із продажу своїх товарів великі прибутки, бо окрім
іншого, самі, без посередників, продають їх на наших базарах,
збудувавши тут уже досить велику мережу збуту. Від турецької
економічної експансії несе збитки українська легка промисловість,
продукція якої за ціною не завжди витримує конкуренцію турецьким
товарам. Якщо Україна вступить у Світову Організацію торгівлі
(СОТ), що передбачає лібералізацію торгівлі, то це значно збільшить
потік турецьких торговців в Україну, збільшить їхні прибутки
і, одночасно, остаточно розорить підприємства легкої промисловості
в Україні, а отже, ще більше стане безробітних українців.
Турки
в Україні вже давно торгують не тільки своїми, а й українськими
товарами, витісняючи українців із багатьох торгових та інших
економічних ніш. Особливо великі збитки мають українські селяни,
які часто не можуть продати свою продукцію на базарах без посередників,
бо всі кращі місця там зазвичай зайняті турками, азербайджанцями,
вірменами та іншими азіатами чи кавказцями. Українці змушені
збувати дешево свою продукцію саме їм, а не кінцевим споживачам.
Ну а турки (та інші) вже вигідно перепродують сільгосптовари,
одночасно вносячи вклад у збитковість сільських господарств.
І коли українці через це виїжджають із сіл, то азіати, навпаки,
поселяються в наших селах, де скуповують задешево житло, землю,
збанкрутілі господарства, а наші селяни часто працюють на них
батраками.
Багато
турецьких фірм, особливо будівельних, не лише складають конкуренцію
нашим фірмам, але й набирають робітників із Туреччини, які поселяються
в Україні, а також беруть на роботу нелегалів – мусульман із
багатьох країн Азії й Африки. І це тоді, коли мільйони безробітних
українців поневіряються за межами України. Крім усього іншого,
добре розвинута ділова та етно-соціальна самоорганізація турків
та інших азіатів дає їм певні переваги в соціально-економічній
конкурентній боротьбі, в колонізації України. Тому якщо турецьку
бізнес-експансію не зупинити, то турки разом з іншими азіатами
займуть значне, а може й головне становище в середньому (і не
тільки) економічному класі Україні.
Але
ж можна було не допустити цієї експансії та колонізації. Наприклад,
обкласти турецькі товари великим імпортним митом, яке звело
б до нуля їхні цінові переваги і, взагалі, можна було б не пускати
турків та інших азіатів із товарами вглиб України, а дозволити
їм лише збувати свої товари гуртом українським перекупникам
у портах. Це, по-перше, врятувало б українську легку промисловість
від розорення, а, по-друге, турків не було б не наших базарах,
вони не складали б конкуренцію українському середньому торговому
класу, в них просто не було б легальної можливості поселятись
в Україні. А великі турецькі компанії, що працюють в Україні,
мали б створювати робочі місця для безробітних українців, а
не для привезених сюди турків чи азіатів-нелегалів. Але, на
жаль, у нас проводиться ліберальна
політика щодо турецької чи будь-якої іншої експансії.
Небезпека
турецької експансії для Української нації полягає ще й в етнокультурних
особливостях турків. Вони – мусульмани. Тому в них бізнесом
займаються виключно чоловіки, які і в Україну їдуть торгувати
без своїх жінок. А в Україні існує масове безробіття саме серед
жінок і вони, наймаючись до турецьких торгівців на роботу, часто
потім стають їхніми співжительками, а то й дружинами. Одружуючись
з українками в Україні, турки отримують право на проживання
і, в подальшому, – громадянство України (хоча в Україні можна
й без одруження, проживши 5 років, отримати українське громадянство),
вкорінюючись тут не лише чисельно й економічно, а й у правовому
та політичному відношенні. Крім того, сотні тисяч українських
жінок, обманутих чи просто викрадених і вивезених з України,
знаходяться в Туреччині в якості повій чи гаремних дружин. Значна
частина українок таким чином вилучається з українського етносу,
вони стають мусульманками і народжують для турків метисів-мусульман,
фактично теж турків – як у Туреччині, так і в Україні! У всіх
мусульман заведено, що в змішаних міжрелігійних шлюбах участь
можуть брати лише мусульмани-чоловіки, а ось мусульманкам заборонено
виходити заміж за немусульман. І, звичайно ж, діти в сім’ях,
де хоча б батько є мусульманином, повинні теж бути мусульманами,
і батькової національності. Таким чином, турки приростають у
чисельності не лише за рахунок самих себе, а й за рахунок українського
етносу, який є для них генетичним збагаченням у Туреччині і
певним місцевим субстратом в Україні (як у свій час індіанці
були місцевим субстратом для іспанців в Америці).
Головною
ознакою підкорення одним народом іншого в усі часи було те,
що, як правило, переможці-чоловіки брали собі за дружин чи повій
жінок із поневоленого ними народу, а не навпаки. Ця ознака завжди
була проявом переваги одного етносу над іншим. Отже виходить,
що турки сильніші за українців і перемагають без видимої війни?
Як
і в дикій природі, в людському суспільстві основна боротьба
завжди ведеться за територію (економічні ніші, ресурси, харчова
база тощо) і за жінок, що є об’єктивною необхідністю для продовження
існування роду, нації. Цивілізованість українців у таких питаннях
азіати через призму своєї культури часто сприймають як слабкість
і тому буває, що демонструють своє хамство й неповагу у ставленні
до українців. Уже тільки за це цих зайд, непроханих гостей слід
гнати з Української землі!
Турки
захищають свої інтереси цілком природно, згідно своїх звичаїв.
А ось українці, які пов’язані з турками родинними, бізнесовими
та іншими зв’язками, часто мимоволі стають захисниками тих же
турецьких інтересів в Україні, бо виявляється, що це їм просто
вигідно, оскільки вони стають залежними від турків (як, наприклад,
німці від турків у Німеччині).
Отже,
якщо вчасно не зупинити експансію турків та інших азіатів, то
прийде час, коли їх стане так багато в Україні, що вже не українці
будуть депортувати чужинців, а азіати почнуть виживати українців
із їхніх споконвічних земель подібно тому, як араби потроху
починають виживати французів із Франції.
Особливий
геополітичний інтерес у Туреччини до Криму та інших прилеглих
до нього українських земель, а також до української Кубані та
Дону. Турецькі історики та націоналісти (особливо з організації
«Сірі вовки») обґрунтовують претензії на наші південні терени
тим, що нібито вони з прадавніх часів були тюркськими. Ці історики
і наших скитів вважають тюрками (!), що є безумовною брехнею,
але в турків своя правда, що не збігається з історичною правдою.
Цим вони нахабно й безцеремонно посягають на нашу історію, на
наше минуле. Усі знають, що скити були степовим народом, який
брав безпосередню участь в етногенезі стародавніх українців.
Можна було би вважати турецькі історичні домисли не вартими
уваги. Але в турків по відношенню до України є дуже серйозний
козир – це кримські татари,
яких у Туреччині вважають кримськими
турками.
Ігор
КОВАЛЕНКО,
травень 11005-го
*
* *
в
розвиток теми:
