Про
рунвірівське поселення
без лірики
(продовження
теми)
В
числі 18-му нашого часопису
більше двох років тому було надруковано нашу програмову статтю
«Тут буде серце РУНВіри» про необхідність окремого рунвірівського
поселення. Вона мала певний резонанс – редакція отримала схвальні
і не дуже відгуки.
Багато
хто, мабуть, вже забув, про що там ідеться, тому є сенс нагадати.
Ідея ця жива. Вона, хоч і не так як хотілося, проте розвивається,
знаходяться її прихильники, дехто вже почав її втілювати, але,
на жаль, не скоординувавшись і не об’єднавшись з автором. Почати
її втілювати заважає лише одне – не зібрався кістяк діяльних
людей, котрі готові оперативно виїхати на поселення, на яких
можна опертися і які правильно зрозуміли її головну ціль.
Стаття
та була написана свідомо в емоційному стилі, на протиставленні
села з городом, переваг першого над другим і тому багато хто
зрозумів так, що цю статтю написала втомлена цивілізацією людина
і якій захотілося пожити в гармонії з природою. А оскільки самому
їхати туди не з руки, тому автор хотів би зачепити із собою
кілька єдиновірних побратимів. Насправді це далеко від істини,
оскільки стаття була написана в такій тональності тільки тому,
що українці думають, зазвичай, серцем, і сухі прагматичні аргументи
не сприймають. Автора спонукали до написання тієї статті речі
дуже прагматичні і, не виключено, що доленосні в українській
історії, а саме – становлення й розвиток РУНВіри. Тому в цій
статті ми б хотіли відкинути всю лірику і зупинитися на суті.
Чи
ви коли задумувались, чому яйце має тверду шкаралупу? А чому
плід вищих тварин, у тому числі й людини, перші місяці повинен
знаходитися глибоко в животі матері? Та тому, що молодий недозрілий
зародок нового організму є дуже вразливим до зовнішнього впливу.
Його можуть інфікувати зовнішні мікроорганізми або елементарно
з’їсти інші великі організми. Але так само відбувається і в
людському суспільстві: нове суспільне явище, нова спільнота
повинні певний час побути в деякій ізоляції від зовнішнього
сильного світу, вони повинні певний період «поваритися у власному
соку» – щоб зміцніти, і надалі гідно конкурувати з довкіллям.
Те
ж саме і з РУНВірою як суспільним феноменом, як новою ідеологічною
системою. Для того щоб завоювати Україну, це Вчення повинно
елементарно зміцніти. Лев Силенко нам дав Мага Віру й основи
Вчення – це є, якщо сказати умовно, кістяк. Щоб цей кістяк пішов,
йому треба обрости м’язами та іншими органами, нагуляти жиру.
А зробити це, живучи розпорошеними у великому городі просто
неможливо. І в цьому, мабуть, вже переконалися американські
перші рунвісти, коли жили розпорошено по різних штатах і не
додумалися переїхати організовано до Святині в Спрінґ Ґлен.
І їхній нинішній незавидний стан має стати уроком для нас, сповідників
Науки Силенка в Україні. Бо, живучи за ритмом великого города,
переймаючись його проблемами й клопотами, знаходячись у його
інформаційному просторі і лише раз на тиждень (у кращому разі!)
збиратись зі своїми однодумцями, тобто 1/100, 1/50 чи хай навіть
1/10 часу бути рунвістом, а решту часу кимось іншим – так ми
ніякої РУНВіри не побудуємо.
Згадаймо
жидівську історію. Ті жиди, які заправляють нині Ізраїлем, США,
всім жидівством та й, чого правду приховувати, – усім світом,
вийшли з т. зв. «зони осілості» Московської імперії, тобто із
сучасних земель України та Білорусі. І жили вони тут у численних
гетто, де, як і приписує їм їхній Талмуд, вони жили стіна повз
стіну. І навпаки, практично ніякого впливу нині не справляють
жиди-сефарди, котрі жили в той же час вільно і розпорошено в
Європі. Вони катастрофічно асимілювались, тобто перестали вважати
себе жидами.
Або
погляньмо на мормонів у США, котрі виїхали з різних штатів і
поселилися в напівпустелі навкруги Солоного озера. Зараз вони
мають свій власний штат – Юта. Та й самі США створили християни-європейці,
які йшли на землі індіанців і створювали там поселення. Або
руські ченці, які засновували й поселялися в монастирях на півночі,
русифікували тубільне фіно-угорське населення і таким чином
творили Московсько-руську державу. Таких прикладів можна навести
безліч. Та й зараз деякі протестантські, індуїстські та інші
секти успішно створюють подібні поселення чи монастирі, коли
реально впираються в неможливість існування розпорошеними у
великому городі.
Нещодавно
в ЗГУК (Звичаєвій Громаді Українських косаків) виникла цікава
ідея – збудувати в Києві своїми силами і на свої кошти багатоквартирний
будинок, щоб потім у ньому жити однією громадою. Це теж непогана
ідея, яка де-в-чому перегукується з нашою – оскільки це все
ж набагато краще, аніж жити розпорошеними, хоча вплив мегаполіса
при такому варіанті послаблюється недостатньо. Але ця ідея теж
поки що на рівні проекту і ми щиро бажаємо, аби вона втілилася.
Хай буде таких осередків декілька, хай їх буде багато, хай виникне
рунвірівське поселення на батьківщині Учителя в селі Богоявленському
та ще деінде – вони всі мають між собою співпрацювати й конкурувати
за першість. Якийсь осередок виявиться сильнішим, котрий і стане,
як ми писали у попередній статті, серцем РУНВіри.
Нам
дехто закидає, що ми, мовляв, хочемо ізолюватися від світу,
«втекти на хутір», що «треба йти в народ, а не ховатись» і так
далі. Що можна відповісти? Перше, що ховатися ніхто і не збирається.
У статті говорилося, що поселення має знаходитися близько до
транспортних магістралей, недалеко від Києва, тобто ми маємо
їздити по всій Україні, проповідувати РУНВіру, об’єднувати громади,
а також тримати в полі свого впливу столицю як потужний інформаційний
і господарський центр. По-друге, на такий крок, як поміняти
місце свого проживання, покинути комфортний город і поселитися
на землі, – на це здатні дуже й дуже мало справді фанатичних
рунвістів, адже для цього треба бути доволі сильною людиною,
а таких зараз, на жаль, не густо. Тому побоювання, що громади
в городах опустіють, дуже й дуже надумані. А якщо й опустіють,
то не від того, що всі поїдуть у поселення, а з причин, які
зазначені вище, тобто неповноцінності громад, розпорошених у
мегаполісі.
В
кінці хочемо підкреслити, що нам потрібні насамперед не люди,
які люблять природу й селянське життя, не ті, які мріють про
дачу біля річки під лісом, а люди, які чітко уявляють, що вони
їдуть для того, щоб жити й працювати на Ідею РУНВіри і на Славу
Дажбога. А ще аби випробувати модель майбутньої сильної України.
З
Дажбогом переможемо!
ЯРОМИСЛ