У
вересневому числі за 11003 рік Дажбожий нашого часопису була
надрукована моя стаття «Чи був Святополк Окаянним?» Подібне
питання доречніше задати про його ворога – Ярослава Мудрого.
Власне, в тій статті я казав, що правитель сам обрав таке
звання, та описав деякі його злочини. А мій друг, прохвесійний
історик і автор ряду газетних статей Валерій Тайнів, взявся
допомогти мені написати працю про справжнє, без гриму, обличчя
цього правителя. Заради справедливості слід сказати, що більшість
матеріялів, розказаних тут, належить саме Тайнову.
Отже,
приступимо. Саме зачаття Ярослава було неправильним, адже
Володимир загарбав його матір Рогніду-Гориславу, перерізавши
її рід. Чи хотіла би зачинати нещасна полонена від розбійника
й самодура? Питання риторичне… Можливо, саме тому її син вийшов
кульгавим і саме під таким прізвиськом («Кульгавий») й був
відомим у народі. Зрозуміло, що хвороба ноги ще геть не позначає
таку ж із головою. Відповідно, зрозуміло й те, що людина не
повинна відповідати за помилки своїх батьків.
Так
ось, крім вищезгаданого дрібного, «Красне Сонечко» зробив
ще один ляп, як виявилося, згубний для Руси – він поділив
державу між одинадцятьма законними синами (незаконних були
сотні – й вони не одержали нічого)! Розумний монарх ділить
межи спадкоємцями МАЙНО, проте не ВЛАДУ, бо це викликає гризню,підриває
військо і веде до розпаду держави.
Проте,
так чи інакше, Ярослав став новгородським князем. І що ж він
робить? На самому початку правління чинить страшну різанину!
Буває людина несповна розуму, проте втілює порядність. Але
в «Мудрого» цього не було і близько. Причому для вчинення
звірства він запросив сусідів-варягів! Це розповідає й «Повість
минулих літ», і наш земляк М.Костомарів ув «Історичних портретах».
А Святополку чомусь не можуть пробачити спілку з поляками,
хоча ті на той час були дружніші нам, аніж варяги.
У
10015 році, невдовзі після цього кровопролиття, він став загравати
до новгородців, які від нього так постраждали. І знаєте, чому?
Навряд чи вгадаєте. Бо не схотів платити батькові данину й
вирішив йому віку вкоротити! Може я помиляюсь, але впевнений,
що людину, яка подібне творить, будь-який сучасний психіятр
розцінив би як небезпечного маніяка. Це з тим, що Володимир
до Ярослава ставився, всупереч ізвичкам, миролюбно.
Та
Київський князь несподівано помирає. Законним спадкоємцем
престолу стає Святополк, хоча він, за всіма ознаками, пасинок
Володимира й син Ярополка. І тут «Мудрого» охоплює нова божевільно-кривава
думка: захопити також Київ і спробувати стати накажчиком «усея
Руси». І для цього, між іншим, теж запрошує ВАРЯГІВ. Тут доречно
згадати книгу академіка Бориса Рибакова «Історія давньої Руси»
(до слова, одного з перших, хто виправдав Солов’я-«Розбійника»).
У ній написано, що згідно скандинавських саг, Бориса та Гліба
ВБИВ КОНУНГ ЄРОСЛЕЄВ (тобто Ярослав)! Таким чином виходить,
говорячи сучасними поняттями, що власний злочин «Мудрий»,
як мент, «пришив» іншому, при тому не якомусь безпритульному
пияку, а законному правителю. Можливо, про братські почуття
тут можна не говорити, бо Кульгавий знав, що «Окаянний» йому
не брат, та все ж… Прохаю також ізвернуть увагу на епіграп:
мабуть, великий драматург знав гірку правду, адже «…руки
в нас обох в крові «братів». Погляньте також на
слова «тінь Святополка». З точки зору християнства
тінь – така диявольщина, що про неї страшно й говорити уголос,
а Ярослав, як бачимо, робить це досить спокійно, отже, може,
він трохи таки й був мудрим, якщо не сприймав ці біблійні
казки серйозно.
Проте
далеко не всі. Ось, наприклад, такий штрих до портрета «Мудрого».
Знаменитий москвинський історик Карамзин ув «Історії держави
Москвинської» пише: «Ярослав був
набожним до забобонності: він викопав кістки Володимирових
братів (які насправді ними не були! – М.), які
вмерли в ЯЗИЧНИЦТВІ (виділено мною – М.)
– Олегові та Ярополкові, – охрестив
їх і поклав у київській церкві Св. Богородиці».
Як бачимо паплюження могил тодішнє (та й теперішнє!) християнство
вважало ледве не геройством.
А
охвіційні історики й досі продовжують нам «втирати», що Ярослав
був мудрим, а Святополк – окаянним (проте, зауважу, не тупим).
Із запрошенням до зумісної війни поляків ми вже розібралися
– тут князь одплатив узурпатору тією ж монетою. І досить дорого
– чотири роки тривала між ними війна – і якось одного разу
Ярослав не лише утік із Києва, а й намагався взагалі чкурнути
з Руси. Та новгородці спалили лодьї (що теж розповідає Костомарів);
але навіщо тільки – нехай би собі тікав? Та так не вийшло
– й у 10019 р.Д., напевне маючи кількаразову перевагу в силі,
Ярослав розбив Святополка. Проте непереміжним не став – брат
Мстислав Чернігівський бив його не раз, хоча виявився благороднішим
і не скидав із престолу.
Тепер
про Сопійський собор, яким християни так пишаються. Це всього
лише СПОРУДА В ПАМ’ЯТЬ ПЕРЕМОГИ НАД ПЕЧЕНІГАМИ. Та пишатися
перемогою дуже не варто, адже Печеніги доволі малочисельний
кочовий нарід – і вмови війни проти Руси були для них аж занадто
невигідними.
Сівши
на трон, «Мудрий» аж ніяк не показав себе таким. Наприклад,
за дурним прикладом батька, почав ділити монархію між синами.
Добре, що доньки хоча б не вдостоїлися такої чести – він повидавав
їх за іноземних королів. До речі, найвідоміша з них, Ганна
Ярославна дуже не хотіла цього і казала, що у Хранції – ДИКІСТЬ.
НЕВИННОГО
брата Судислава він узагалі запроторив у поруб, при тому пожиттєво.
Виходить так, що енкаведистські вироки – часто дитяче лопотіння
у порівнянні з вироками набожних християн! На щастя в’язня,
його брат-самодур невдовзі помер і вже син Ярослава Ізяслав
випустив стрия з неволі. Власне, я писав про це у статті «Ще
раз про Тугарина» та не сказав, що бідолаха Судислав ізвихнувся
розумом у тюрмі й вийшов не менш слабким на голову, аніж його
брат.
І
цього самодура ми сьогодні малюємо на купюрах! Ні, я розумію,
що нинішні «жидовствуючі» владоможці швидше вдавляться, аніж
погодяться зобразити на грошах, наприклад, Святослава Хороброго
чи Святополка. Проте, могли би хоча б Мономаха, котрий у порівнянні
з дідом виглядає Аристотелем і Дон Кіхотом водночас – та й
вищий за нього на кілька голів, – а ось прізвище отримав усього
лише материне, а не «мудрий».
Валерій
ТАЙНІВ і МСТИСЛАВ
