|
|
(уривок
з поеми)
Де
осміяна мати, там діти
Приголомшені, кволі ростуть,
І не знають, де очі подіти,
І яку собі вибрати путь.
Замість
ратних полків – в нас затворник
Преподобний чернець Варлаам.
Теодосій – святоша, іконник,
Амфилохій, Меркурій і Хам.
Прісномирні
Пафнутій, Апатій,
Анастасій, Арсеній, Зенон,
І святий Йоасаф і Панкратій,
Чудотворний чернець Агафон.
Коноарх
– блаженніший Ґеронтій
І затворник Мортирій, Сосой,
І мовчальник Онуфрій, Леонтій,
І сновидник – чернець Ґоморой.
Вікопомний
хапун – піп Туптало,
І Алимпій – препосник і тит:
Навіть ночі святої б не стало,
Щоб оглянути цей колорит!..
У
понурі сховались печери
І бичують свої «тєлєса»..,
І бояться мечів, як холери,
Як проміння ранкова роса!
Прополоскані
мозки-каліки,
Що зреклися життя і себе!
Православні раби-недоріки,
Їм немиле і небо святе!
Їм
Йордань в голові та Афони,
Примхи Риму, спасіння, свічки,
Мощі грецьких владик, страх, ікони
І юдейських легенд сторінки.
Хто
це, Греки? Та ні, це Русини
Перехрещені в Греків... От, бач,
«Бог от греков». Спітнілі чуприни,
Божий страх і міцний спотикач,
І
ярмо, і погній, і худоба –
Рідне дихання, запах Русі.
Піст, мінеї і Божа оздоба –
Дух ромеїв: там мудрі усі.
Миколай
там і чесна Варвара
(З мощів можна вершить Еверест!),
І продати за добрі «таляри»,
«Совершивши таїнственний жест».
Що
«от Грека», то все – канонічне,
Що «от Жида» – то Боже й святе,
А що наше – гливке, анемічне,
І зів’яне, поки розцвіте.
Розум
наш запрягли у канони,
Вбили душу у чаді кадил,
Щоб забули ми рідні Покони –
Животіли без Волі і сил.
Павло
ТКАЧУК
(Вінничина)
БОРЕЦЬ
«Борітеся
– поборете!»
Тарас Шевченко
«Лиш боротись – значить
жить!»
Іван Франко
Б’ють
у серце вітри, і завії, і хлющі,
Колошматять попи: на коліна ставай...
Він не стане : НЕ РАБ ВІН – ні божий, ні сущий.
Він – стосил-боривій, України ратай!
Хай
лютують кати і лакузи владущі –
Мужніх духом ніяка розлють не змага.
Боротьба – як надія життя – невмируща!
Побратимство – як сила, любов і жага!
Голубіє
наш обрій в Дажбожому світлі –
Ні почину йому, ані краю нема...
Лиш тоді, як Трисутгя у сонці розквітне,
На скрижалях напишуть святі імена!
Б’ють
борця і вітри, і завії, і хлющі,
Нахабніють кати: на коліна ставай.
Він не став, бо не раб він – ні божий, ні сущий.
Він стосил-боривій, України ратай!
* * *
УКРАЇНА
УКРАЇНА
– світ-розмай
В сонячнім весіллі.
У замрії – степ-безкрай
І Дніпра розхвилля.
УКРАЇНА
– серць снага,
Мужности напруга.
Це Хмельницького жага,
Це Мазепи туга.
УКРАЇНА
– це батьків
Помисли високі.
Це Шевченка Божий дар
У віках жорстоких.
УКРАЇНА
– як душа,
Сповнена любови.
В ній велика таїна –
УКРАЇНСЬКА мова.
УКРАЇНА
– наш талан,
Сяйво світло-віри.
Тут розповня дум-пісень
І добра без міри.
УКРАЇНА
– дивина,
У журбі розрада.
Наш прадавній родослав –
Вічности свічадо.
УКРАЇНА
– як Трисуть –
Всіх надій оглава,
Наш Дажбожий благодій –
Віра, Честь і Слава !
* * *
Я
просто гордий українець
Я
не герой, не борислав,
Під кулі тілом не лягав.
Я просто – гордий укрїнець,
І цим усе сказав!
Я
не віщун, не чинослав,
Але в борні за правду невгавав...
Я просто – гордий українець,
І цим усе сказав!
Я
не естет, не богослов,
Своє сумління йсусам не продав.
Я просто – гордий українець,
І цим усе сказав!
|
|