Число 27
Серпень 11005 р. Д.

Напишіть нам

Свято Купала – грандіозне і феєричне дійство. Є у ньому щось таємниче, щось, що пробуджує цікавість і викликає передчуття незвичайного.

Головними атрибутами свята є Купало і Марена, що в різних місцевостях України готувалися по-різному. Купало – бог земних плодів, найвищого буяння сонця, літнього сонцевороту, вершина і поєднання протилежностей; йому приносили в жертву хліб – головний плід землі – квіти-вінки, горіхи, мед, горох, млинці, пироги, візерункове печиво. Марена – божество любовних страждань, втілення ночі. Видющі матері казали дівонькам, що вже мали вінки, щоб ніхто з них не був Мареною. Марена – дівчина закохана, але нечепурна, ледача, не вміє шити, прясти, їжу варити, хату білити; любить козака, а до праці не швидка. Зазвичай Купало і Марена робилися у вигляді ляльок із соломи або цілого деревця, на яких одягався відповідно чоловічий та жіночий одяг. Згодом ляльок спалювали або просто топили у воді. Дівчата на Купала до розпалювання вогню ходили у поле шукати різних трав, бо, вважалося, що зібрані у цей день трави мають особливо цілющі властивості. Під час цього свята проводилися обряди очищення повітрям, рослинами, вогнем та водою.

Традиції пращурів повертаються і в наші часи. У день літнього сонцестояння (цього року це 21 червня), святкують Купала. Для очищення рослинами із гілок дерев сплітають між стовбурами дубів великий вінок і, взявшись за руки, усі присутні проходять через нього тричі, поступово переходячи до виконання магічного Кривого танцю, співаючи при цьому пісню «Ми Кривого танцю йдемо», – щоб заплутати сліди і не дати їх знайти «темним силам».

Горять смолоскипи довкола Мага врат, у великих дзбанах стоїть вода. Через Мага врата проходять хлопці, яким прийшов час «постригтися в косаки», отримати мечі та щити. Вважалося, що перемога належить тому косакові, який на полі брані не боїться ні вогню, ні води, ні врага. Усі пройшли за молодими косаками через Мага врата і починається інший обряд – очищення вогнем. У вогнище кидають старі речі, щоб очистити від нечистого оселю, хлопці запалюють смолоскипами багаття і воно у стрімкому польоті здіймається угору, силкуючись дістати своїм вершечком неба. І ось перші сміливці вже очищуються вогнем, стрибаючи через нього, хто сам, а хто в парі. За віруваннями наших пращурів, пара, яка не розійдеться під час стрибка згодом неодмінно одружиться.

Потріскує вогонь, гойдаються на гойдалці діти, очищуючись повітрям, непомітно на землю спускається вечір; дівчата вже сплели вінки з польових квітів і співають купальських пісень. Запалюють вогняне колесо і воно котиться у воду, щоб поєднати у шлюбі дві протилежні стихії. Несуть вже освячений великий вінок із запаленою в центрі свічкою, спускають на воду і він пливе тихою течією Дніпра, поблискуючи веселим вогником. Дівчата кидають у воду вінки й хлопці стрімголов біжать їх ловити. А на присутніх чекає і кличе плескотом ще одна стихія, і, хоча день виявився прохолодним, охочих очиститися у лагідних водах Дніпра не бракує. Тріщить вогонь під казанком, а над річкою стелиться насичений, смачний запах кулешу, чекає на купальників...

Ось і завершене очищення чотирма стихіями, але Купальська ніч іще має про що розповісти. Наприклад, про квітку папороті. Існує повір’я, що в ніч напередодні Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. А той, хто знайде цвіт папороті, може бачити, як розходяться дуби й чути, як ведуть вони свою тиху розмову; може зрозуміти мову всякого створіння і, найголовніше, може бачити, де заховані в землі скарби. Саме ця легенда спонукала іти на пошуки чарівної квітки у моторошний нічний ліс відважних шукачів щастя. Отож хтось вже іде додому, а на галявині у парку Дружби народів лишаються лише найхоробріші і найвідчайдушніші сповнені надій шукачі щастя.

Олена МОСТОВЕНКО

* * *

Як ми проповідуємо РУНВіру

Учитель говорить так:

«Кожна ідея (і в тому числі й РУНВіра) тільки тоді буде жити, коли матиме динамічних, тактовних і відважних проповідників, проповідників готових іти на муки!
Найсвятіша ідея зів’яне, як квітка без води, коли її проповідники будуть мляві, лякливі, легковірні, скупі і самолюбні говоруни. Говоруни на словах ідею люблять. Вона на їхню думку добра і «на порі». А на ділі від неї вони стороняться тому, що за неї треба сперечатися, боротися, страждати, її треба пожертвами підтримувати».

І дійсно, часто можна почути від рідновірів, що в них маленькі громади, що люди мало приходять, що молоді замало і тому подібні скарги. Коли задаєш питання, а що ж ви робите для того, аби люди приходили – відповіді зазвичай нема. Тоді знову і знову повторюєш приказку про лежачий камінь...

Тому хочемо поділитися з вами одним зі рецептів того, як проповідувати РУНВіру.

Їх, цих рецептів, є десятки, а може і сотні, але зараз поговоримо тут лише про один і він полягає в наступному: ми, рунвісти, котрі організувалися в «Подих Волі», давно беремо участь у різноманітних патріотичних і громадських заходах, як то демонстрації, мітинги, з’їзди партій, фестивалі, святкування знаменних подій тощо. Таких заходів в Києві проходить досить багато, питання лише в тому, щоб про них попередньо дізнатися і запланувати участь. На подібні заходи приходить багато людей, готових до сприйняття РУНВіри, таких, що їх потрібно лише легенько підштовхнути до першого кроку. А для цього треба з людиною поговорити. Один із таких приводів зав’язати з людиною розмову є ситуація «продавець-покупець». Тобто ви продаєте, наприклад, рідновірську літературу (книги, часописи, газети), або атрибутику. А ще краще, коли тематика літератури чи атрибутики буде не лише рідновірською, а доволі широкою (в певних рамках), щоб кожна людина вибрала щось цікаве для себе. Людина підходить, розглядає, щось запитує, або їй щось пропонують і так починаються розмова. Слово-за-слово, і тут розумієш, що людина підійшла саме туди, куди треба.

Але ми такі виходи зараз проводимо не лише в Києві, а й намагаємося їздити по всій Україні, аби бути ближчими до простих українців. Зокрема лише цього літа представники «Подиху Волі» побували на відзначенні річниці битви під Берестечком; побували в Ржищеві на Фестивалі Трипільської культури; під Конотопом на святкуванні тріумфальної перемоги Виговського над московитами; двічі на Хортиці: вперше, коли всі сучасні косацтва України присягали на вірність єдиному Гетману Ющенку, а вдруге на Фестивалі косацьких бойових мистецтв. Всюди поїздки були результативними і цікавими. Ми знайшли нових рунвістів і прихильників. Ми розвіяли принаймні у багатьох людей упередження щодо РУНВіри чи посіяли зерна сумніву щодо «єдиності» християнського богорозуміння. Або хоча б спонукали людину задуматися.

Ми такими виходами чи виїздами проводимо не лише свій проповідницько-пропагандистський захід, не тільки відвідуємо святі місця України і поклоняємося полеглим предкам, але й заробляємо гроші на дорогу, та мандруємо Україною, і, що, зрештою, теж багато важить, відпочиваємо від негативної енергетики кам’яного мегаполіса.

Радимо всім громадам проводити подібні корисні та приємні заходи задля поширення величного Вчення Силенка собі на радість та Україні на славу.

ЯРОМИСЛ