ЧОМУ
ЗАГУБИЛИСЬ ІЗРАЇЛЬСЬКІ «ОВЕЧКИ»?
Біблія,
Посланіє Св. Павла до Римлян, гл. 2:
9.
Горе і тіснота на всяку душу чоловіка, що робить лихе, Жидовина
перше та й Грека.
10. Слава ж честь і впокій усякому, хто робить добре, Жидовинові
перше, та й Грекові.
11. Нема бо в Бога вважання на лиця.
12. Скільки бо без закону згрішило [стільки їх] без закону й
погине; а скільки в законі згрішило, [стільки їх] законом суд
прийме.
13. Не слухателі бо закону праведні перед Богом, а чинителі
закону оправдаються.
14. Коли бо погане (язичники), не маючи закону, по природі законне
чинять, то вони, закону не маючи, самі собі закон:
15. вони показують діло законне, написане в серцях їх, як свідкує
совість їх, і між тим думки їх одна другу осуджують, або оправдовують.
Як
бачимо з коротенького біблійного уривку, що «погане», тобто
«нехристияни» не потребували біблійних законів для виправлення
своєї поведінки. Закон був даний їм Богом у їх Серці. Язичникам
не треба було нагадувати: «не убий,
не укради...» – це вже було закодоване в них від
народження.
Чи
треба наказувати корові: їж траву і не споживай м’яса? Вона
по природі своїй їсть траву і наказу не потребує.
Чому
ж для певної спільноти постала необхідність утвердження законів,
які іншим людям дані були Богом?
Чому
Ісус мусить заявляти, що «послано його
тільки до загублених овечок Дому Ізраїлевого»?
І чому ж ці «овечки» загубились?
Загубились
вони тому, що стратили генетичну пам’ять. Стратили поняття,
хто вони і чиїх батьків діти. Почали вести тимчасовий спосіб
життя, не будуючий, а споживацький і руйнуючий. Мало дбаючи
за прийдешні покоління, стративши совість. Втративши поняття
добра і зла. Закони вічного життя стали для них незрозумілі,
а турботи про тіло осліпили їх.
Сталось
так, як сьогодні в Україні. Гальма совісти страчено, і всі женуть
прискорено у безладдя, байдужі до всього, крім своїх тваринних
потреб. Як малі діти, досвід своїх пращурів стративши, а свого
не наживши. Мавпуючи з усіх націй світу, і не розуміючи, що
нашими вчителями можуть бути тільки наші Предки. Не може Овечка
вчити Лева! На Україні можна збудувати найсильнішу у світі державу,
але жити добре в тій державі буде той, хто її збудував.
Маємо
приклад: є багатонаціональна держава Америка (імперія). Виникла
вона на землі американських індіян. Але яку мають вони з того
користь? Загублено мову, культуру, звичаї, рідну віру. Молодь,
стративши коріння, попсувалась, вимішалась з чужинцями, ставши
погноєм чужого народу, можливо навіть ворожого, який знищив
їхніх предків. З великого народу лишилась купка, яка відчайдушно
намагається утримати рештки минулої культури.
Спробуйте
спитати американця, якої він нації? І почуєте, що він трохи
ірландець, трохи німець, трохи китаєць і т.д., але зате пес
у нього найчистішої породи, не вимішаний ні з якими іншими і
має високу ціну, бо чистопородний пес розумніший за всіляких
гібридів.
Тут подаємо цікавий уривок з книги Протоєрея Степана Ярмуся
«Духовність Українського Народу»: «..Смертну
кару в нас було допущено за князя Володимира Великого – найперше
в духовних судах, а згодом також у світське судівництво».
Але це зроблено під впливом візантійського права й Номоканону
на вимогу греків – Митрополита і його оточення.
Дослідник
духовості Княжої Русі, проф. Георгій П. Федотов, твердить, що
візантійське цивільне право обов’язувало також церковне судівництво,
отже з Хрещенням Русі-України воно прийшло й до нас. Цей же
вчений оповідає, як то було покарано церковним судом у спосіб
скалічення Єпископа Ростовського - з присуду Митрополита Київського
Теодора, засудженому відрізали язика, викрутили руки і повиколювали
очі. Це сталося 1169 року, коли престол Київської Митрополії
займали греки. Але в християнській Візантії така жорстокість
була звичайною практикою, яскравим прикладом цієї жорстокості
став візантійський імператор Василь Болгароборець (957–1025),
який осліпив 15 тисяч болгарських полонених, а кожного сотого
з них – скалічив». (Виколов одне око, щоб були поводирями для
15 тисяч сліпих болгар до рідної землі).
Лідія
РУБАН, США
