|
|
(уривок
з поеми)
...Грекам
Русь поклонилась... Правдива
Віра, бачиш, прийшла з Чужини.
Піп кропило піднявши: «Щаслива
Русь, Дажбога свого розіпни!
«Володимире,
нам поклоняйся!
Ім’я грецьке приймай, Базилей.
Хрест цілуй, свого ім’я зрікайся
На очах своїх рідних дітей!
«Базилей,
це царьок, що покірно
Імператору служить. Так є:
Хто полюбить ромеїв превірно,
Той і ймення втрачає своє.
«Рідну
Віру Русі пусти димом!
Попали, оскверни, порубай!
Жона в тебе, грекиня, то ж з Римом
Не кумуйся. За Грецію дбай!
«Казку
слухай: «Андрей устромляє
Грецький хрест
над обривом Дніпра!
Назарей твою Русь просвіщає
Іноземним світилом добра.
«Нень
твою, стару Ольгу, хрестили,
І речали: «Гелена ти є,
Ім’я грецьке приймай. Ми вчинили,
Щоб у тебе було не твоє.
«Леда
ґречна, Зевс буйний з якою
На Олімпі мав милі грішки,
Народила Гелену з косою,
Як смугляві атенські дівки».
Побратими
мої, Ви не чваньтесь,
Що гречин у Дніпро Вас загнав
І сказав: «Русичі, присмиряйтесь,
Віру грецьку Владимир прийняв!
«Присмиряйтесь,
раби-християни,
Над ромейським каноном тремтіть.
Ви є бидло, а ми – базильяни,
Душі Ваші збираємо в сіть.
«Ви
не дбайте про Силу і Славу,
Про святі русичівські мечі.
Афон чтіте, Марію, Варвару,
Панахидні печіть калачі».
Побратими
мої, грек є греком -
Він Христові дав грецькі думки,
Зайда живиться вашим «чуреком»,
І б’ють вас ваші рідні синки.
* * *
РІДНИЙ
ДАЖБОЖЕ
сл.
В. Криворуки (Красний Луч)
Рідний
Дажбоже, Дателю світла,
Своїм промінням встелив нам шлях,
Щоб в наших душах радість розквітла,
Щоб запалала віра в серцях.
Творче
єдиний, рідний Дажбоже,
Мудрість, наснагу, волю нам дай,
Щоб подолати діло вороже,
Щоб відродити батьківський край.
Рідна
ІВАЩЕНКО
РІДНИЙ
ДАЖБОЖЕ
Людині
диво хочеться пізнати,
Вже мало рідних віри і волхвів,
І хочеться, як поле йти орати,
Вклонитись до чужинських образів.
Своє
не те. Де блиск парчі й гротеск?
Де смерть стражденна, янголів хори?
Де диво, почуття, емоцій сплеск?
Буденне все – а диво ж де бери?
Хіба
не диво в квітах весняних,
Що воскресають з першим промінцем?
Хіба не диво в зливах грозових,
Шматують небо що травневим днем?
Хіба
не диво – родиться дитина
І уже любить матір і вітця?
Хіба не диво кожна Божа днина -
Цей витвір незбагненного Митця?
Ось
роззирнись – все диво незбагненне
Сама людина вміщує в собі.
То нащо ще шукати щось для себе,
Щось дивовижно штучне, неживе?
Не
бачимо нічого в кожній миті
Земного існування і життя.
Шукаємо у байках і у мітах
Щоб вірити в чуже до забуття.
Суворим
ідолам у грецькій одежині
Складаємо і долі і життя,
І молимось, і просимо щоднини
Щоб зглянулись на наші каяття.
Вони
не глянуть – диво не в іконах,
І не почує те, що не жиє.
Ось по Дажбожих ти живи законах
І будеш жити вічно. Диво є.
|
|
