ДАЖБОГ
і МИ
Лев
Силенко говорить: «Ми Внуки Дажбожі
зріднені з Дажбогом, як діти з Родителем». Отже,
на Священній годині ми єднаємося з Дажбогом! Дажбог завжди з
нами, але нам важливо не лише те, щоби Він чув наші молитви.
Виходить, інколи чекає нашого з Ним єднання! І єднання це відбувається
саме на Свягосі!
Скажіть,
чи чесно буде, знаючи, що, наприклад, в Києві на Софіївській,
10, на нас чекає єднання з Дажбогом, – чи чесно буде в цей час
вештатися по Троєщинському ринку з-поміж барахла? Чи мудро це?
Знаючи, що на Священній годині на нас чекає ушляхетнення душі,
ушляхетнення мислення, чи буде з нашого боку правильно, якщо
ми замість цього будемо займатися чимось іншим, незначущим?
Коли виголошуєш молитву до Дажбога, цим ти освідчуєшся, що любиш
його. Коли кохаєш людину, то шукаєш усі можливості, щоби постійно
бути з цією людиною. Коли любиш Дажбога, ти й прокидаєшся з
іменем Його, і їсти сідаєш з молитвою до Нього, й спати лягаєш
з молитвою, з думкою про Дажбога, про справи українські. Віра
– це дія, як і любов – це дія. Чи можна любити, ніяким чином
не виявляючи цього? Коли даруєш квітку, то робиш приємне й собі,
й тому, кому даруєш. І цінність має не стільки сама квітка!
Цінним є те, що її принесли високі почуття. Навіть якщо в кімнаті
поставити квіти куплені й квіти подаровані – то будуть зовсім
різні за дією, за енергетичним наповненням букети.
Тож
приходячи на Священну годину, ми цим засвідчуємо свою любов
до Дажбога, до України, ми ще більше єднаємося з Ним. Приходячи
на Священні години, ми дією, хоча й незначною, виявляємо наше
ставлення до Нього й до України. Ми таким чином намагаємося
відійти від пітьми буденності й відкрити себе променям Світла.
І нехай ніхто й ніщо не затуляють нам Сонця!
Пам’ятаймо,
відвідування Свягосу – то не є тяжка повинність й вимушена необхідність.
Навпаки! Прийти на Свягос – це чудова можливість пізнавати себе
і світ, зробити своє мислення гідним, робити себе шляхетним!
Прийти і взяти участь у Священній годині – то є дивовижна можливість
мати гідне місце в житті, гідне місце у вічності! Брати участь
у Священній годині – то не є гнітючий обов’язок. Навпаки! Участь
у Священній годині – то визначні привілеї, досяжні не для кожного,
але доступні для українця-силенкиянина!
Слава
Дажбогу!
БОЄСЛАВ
