ХТО
ТИ Є, УКРАЇНО?
Подивіться
лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова...
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?
Чиї сини? Яких батьків?
(Т. ШЕВЧЕНКО, «І мертвим і живим...»)
Намаганням
якомога суттєвіше применшити можливості наших прапредків і роль
трипільської культури привернула увагу і книжка Катерини Бунятян
«Давнє населення України» (Київ, «Либідь», 1999), яка затверджена
Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів
історичних факультетів вищих закладів освіти.
Автор
книги рішуче викидає трипільську культуру з числа перших світових
цивілізацій. І якщо вона шумерську та єгипетську цивілізації
зараховує до первинних, які «зросли
на власному грунті, без стороннього впливу» (с.151),
то хліборобсько-скотарську культуру та всі передові, на той
час, ремесла на території сучасної України в неї незмінно поширюють
вихідці з інших земель. Щоб якось обійти схожість міст-гігантів
трипільської культури і Шумеру, К.Бунятян доводить, що трипільські
поселення не були містами, тому що в них не було «монументальних
культових та адміністративних споруд». А «наявність
вівтарів у багатьох житлах та поміж ними», за її
логікою, свідчить, «що це суспільство
за своєю суттю було ще типово первісним» (там же,
с.124). То, можливо, є первісним і наше суспільство, яке має
ікони та розп’яття Ісуса Христа в багатьох житлах?
«Тут
ще не відчувається того відриву вождів від населення, який підкреслюється
пишністю та оригінальністю поховальних споруд»
(там же, с.125). Схоже, що автор зумисно ігнорує здобутки дослідників
трипільських курганів, які однозначно свідчать, що ці монументальні
рукотворні пагорби якраз і були «культовими
та адміністративними» центрами держави без багатих
вождів, але з сильною централізованою релігійною владою (брахманами),
яка вважала своїм найбільшим багатством космогонічні
знання і найвищу, з усіх відомих світових цивілізацій,
духовність. Крім того, відомі
й інші громадські культові споруди трипільців. Наприклад, розкопаний
біля с. Конівка релігійний храм.
К.
Бунятян пише: «існують досить вагомі
підстави сумніватись у належності трипільців до індоєвропейської
спільності» (там же, с. 115), але чомусь ці «вагомі
підстави» так і не називає.
Автор
не радить вбачати корені українців у далеких трипільцях тому,
що «історія конкретного регіону
(ох, уже ці регіони, якими рясніє книга! Сотні цих слів
вживаються замість звичних степ, край, район, область, терен,
територія, земля тощо – В.В.) характеризується
перервністю, зворотністю, тимчасовими ривками та тимчасовими
відкочуваннями назад, а разом із цим -переоформленням етнічної
ситуації» (там же, с.8). Оце така наука! К. Бунятян
із-за «перервності, зворотності і ривків» легко і просто, а
головне, бездоказово, відбирає в нашого народу право бути таким
же древнім народом, як єгипетський, грецький чи єврейський.
І не дивно. Адже автор відтворює давню історію України за «остаточною
концепцією матеріалістичного розуміння», створеною
К.Марксом і Ф.Енгельсом (там же, сс. 34–35).
Мова,
якою написана дана книга, мабуть, також заслуговує на увагу.
Крім регіону, землеробів, К.Бунятян часто полюбляє вживати
слово мешкати, але в дивних конструкціях: «народ
замешкував» якусь територію (сс.7,56,114); «тут
мешкали й різноманітні тварини» (с.99); «архантропи
мешкали в Криму» (с.67) тощо. А чого варті такі шедеври:
«Потреба ж у землеробських продуктах
гребувала осілості та занять землеробством» (там
же, с.126).
Імперські
догми старанно повторює академік Петро Толочко в книжці «Давня
історія України» (Київ, «Либідь», 1994), яка також затверджена
Міносвіти України як навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів. Деякі коментарі до цієї книги даю нижче.
1.
ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ
Значні
археологічні відкриття на території сучасної України, в тому
числі і відкриття трипільської культури, мало що добавили до
історії нашої країни, тому що вони дуже заважали колонізаторам
змальовувати нас молодшими і другорядними братами панівного
північного народу.
Характерним
прикладом замовчування радянською наукою археологічних знахідок
на території України є відкриття унікальної стоянки первісної
людини поблизу селища Королеве на Закарпатті. Виявлена в середині
70-х років, вона довго була маловідомою в Україні. Водночас
зарубіжна наука давно вже оцінила це відкриття українських археологів
як подію світового значення, адже вона змусила весь науковий
світ переглянути погляди про термін і шляхи заселення Східної
Європи. Освоєння цієї території палеоантропами (неандертальцями),
в тому числі й України, почалось щонайменше мільйон
років тому саме з Карпат, тому що протягом останнього
мільйона років вони не були покриті льодовиковою кригою і не
були затоплені потопом.
Приховування
археологічних знахідок та історичних фактів від українського
народу привело до того, що давню історію України значно краще
нас розуміли і знали іноземні історики. І в наш час до незалежної
України повільно і малими дозами доходить історична правда.
Відкриття
на території України пізньопалеолітичних (40–11 тисяч років
тому) культур дозволило зробити висновок, що у цю прадавню епоху
тут був центр зародження кроманьйонців-європеоїдів (неоантропів).
Уже за 25–15 тис. до н. е. біла європейська раса повністю сформувалася.
Вона добре пристосувалася до природніх льодовикових умов, мала
непогано облаштовані довготривалі поселення, досягла високого
рівня матеріальної й, особливо, духовної
культури.
Виявлені
в Мізині браслети з бивня мамонта належать до унікальних зразків
декоративного мистецтва, аналогії яким поки що в світі невідомі.
Там же знайдені виготовлені з бивня мамонта, стилізовані, з
елементами абстракції, фігурки жінок та (за С.М. Бібіковим)
«ансамбль» ударних інструментів.
Про
любов до музики і танцю наших таких далеких прапращурів свідчать
також інші знахідки. Наприклад, кістяні флейти – прообрази гуцульських
сопілок (Молодова V), і жіночі статуетки у позі танцю (Гагаріно).
Тим, хто не шанує державний Герб України, повідомимо, що серед
мізинських орнаментів виявлені знаки у формі триквеста – «Ш».
У
районі Сунгиря під м. Володимиром знайдено багате поховання
племінного вождя (24 тис. до н. е.). А у с.Костенки під М.Воронежем
відкриті залишки величезного приміщення площею 600 кв.м. (18–15
тис. до н. е.). Приміщення мало 9 вогнищ для обігріву, святилище,
склади для продуктів та зброї, майстерню з примітивними верстатами
з великих кісток мамонтів. Мешканці поселення вже уміли шити
добре припасовані хутряні комбінезони із капюшонами (Шамбаров
В.Є. Русь: дорога із глубін тисячєлєтій. – М., Алетейа, 1999,
с.47).
Одним
з найдавніших і найвидатніших пам’яток духовного
життя прадавнього населення України, його своєрідним літописом
протягом 25–30 тисяч років, є Кам’яна Могила (поблизу с.Терпіння
Мелітопольського району Запорізької області). Завдяки цій унікальній
пам’ятці, святилищу-храмові щонайменше тисячі поколінь наших
предків, ми маємо змогу з’ясувати чимало питань мистецької творчості,
ідеологічних уявлень, побуту тощо племен від палеолітичного
часу й аж до епохи бронзи.
У
25–10 тис. до н. е. відбувається значне розселення європеоїдів
на захід, схід і південь від центру їхнього формування. Можливо,
процес розселення білої раси стимулював демографічний вибух
внаслідок тимчасового потепління у 18–15 тис. до н. е. Протягом
історично короткого часу практично вся ближня Євразія стала
європеоїдною.
Дуже
вірогідно, що «народи з півночі»,
про які пише Дж. Мелларт (Древнєйшіє цівілізації Бліжнєго Востока.
М., Наука, 1982), якраз і були європеоїдами із Північного Причорномор’я.
Вони заснували в 12–9 тис. до н. е. перші протоміста (Зарзі,
Заві, Чені, Шанідар) і принесли у майбутні центри цивілізації
культуру відтворюючого сільського господарства і хліборобську
термінологію. Це чітко фіксується за технологією «геометричних
мікролітів», якою володіли виключно європеоїди-протоіндоєвропейці.
Територія їхнього проживання точно збігається з поширенням мікролітів
та розвитком хліборобства й осілого скотарства (Матюшин Г.Н.
Археологічєскій словарь. М., Просвєщєніє, 1996, сс. 79, 146–147).
Близько
10–11 тисяч років тому палеоліт змінився мезолітом. Тоді в природі
Європи стались значні зміни. Остаточно зникли льодовики і замість
арктичного встановився теплий клімат голоцену. Археологи та
історики свідчать, що в цей час значно збільшується приріст
населення.
Автохтонні
європеоїдні родові колективи в мезоліті швидко розростаються,
і наступає чергова хвиля розселення на нові території, в тому
числі і в Межиріччя.
В
VIII–VII тис. до н. е. на Близькому Сході встановився жаркий
сухий клімат, що спонукало європеоїдів-протоіндоєвропейців повертатися
на північну батьківщину своїх предків. Злиття південних і автохтонних
європеоїдів дало могутній поштовх до формування над берегами
Дніпра індоєврпейської раси. Процес їхнього етногенетичного
розвитку в дотрипільський і раннєтрипільський період охопив
усю територію України й суміжні області. В індоєвропейців удосконалюється
спільна мова, узагальнюються звичаї, культура. Видатний індійський
історик Балгангадгар Тілак вважав, що саме в цей період на території
сучасної України зародилась ведійська культура. Мабуть, одна
із хвиль переселення індоєвропейців в VII тис. до н. е. створили
таємничу хліборобську державу Аратту. За оцінкою Юрія Шипова,
Аратта – «Країна хліборобів»
виникла, очевидно, в нижній течії Дунаю. Саме Аратту шумери
(сумери) вважали своєю прабатьківщиною. Тут знайдені написи
з назвами Аратти, Енліля та інших протошумерських божеств, які
поширювались за 1000–3000 років до Шумеру (VI тис. до н. е.).
Найдревніші
написи з іменем Енліля, щось на зразок конспектів майбутніх
міфів про нього, зустрічаються в Кам’яній Могилі. Шунун-бірду
або «Рука цариці степів»,
– так називали протошумери цей храм. І таку ж назву мало шумерське
місто на півночі Месопотамії (Юрій Шилов. Путі арієв. К., Поліграфкнига,
1996).
Петрогліфи
Кам’яної Могили, які розшифрував московський мовознавець Анатолій
Кіфішин, на півтори-дві тисячі років древніші глиняних дощечок
Шумеру. Але найбільш вражаючою є майже повна схожість древніх
надписів Північного Причорномор’я й Південного Дворіччя. Ще
у 1983 році на IX Всесвітньому з’їзді славістів М.З. Суслопаров
повідомив, що на підставі дешифрування знаків трипільської культури
очевидним є авторство пелазгів-трипільців у винайдені буквенно-звукового
алфавіту.
На
рубежі VI і V тисячоліть до н. е., через зворотню міграцію,
центр «Країни хліборобів» повернувся на територію нинішньої
Черкаської області в лісостепову Наддніпрянщину, тобто на батьківщину
своїх пращурів. Звідси жерці-правителі проклали шляхи в Закавказзя,
в Малу Азію, а також в долину Месопотамії, повторюючи напрями
міграції своїх європеоїдних предків.
Аратто-шумерський
союз сприяв розквіту на території України трипільської культури
(V–III тис. до н. е.) і створенню шумерської цивілізації в Месопотамії.
Мирні брахмани-арії та лелеги-пелазги несли на широкі простори
Євразії хліборобсько-скотарську культуру, величну ведійську
духовність, космогонічні релігійні і священні знання. Кам’яна
Могила свідчить, що не раз шумерські жерці повертались сюди,
щоб звіряти свої календарі, релігійні і наукові знання тощо.
Очевидно, що кілька тисячоліть поспіль Кам’яна Могила була найбільшою
святинею і Аратти, і Трипілля, і Шумеру.
2.
КОЛИСКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Трипільська
культура була першою нам відомою найрозвинутішою цивілізацією
Землі. Починаючи з трипільських часів, основним історичним сюжетом
для території нинішньої України є висока рільницька культура
місцевих хліборобів і осіле тваринництво скотарів. Наші прапредки
в основному заселяли, як це характерно тільки для українців,
чорноземні території. Вони винайшли плуг і колесо, одомашнили
бика і коня, створили колісний транспорт (гарбу), навчились
їздити верхи на конях, освоїли ткацтво, бронзоливарні і гончарні
печі тощо. Споруджені ними протоміста-гіганти (Майданецьке –
270 га, Чичиркозівка – 300 га, Талянки – 450 га та інші), перевершували
всі відомі історичні поселення (археологи М. Шмаглій, М. Відейко,
В. Мицик та інші).
Переселенці
і кочівники, як знаємо з історії, лише руйнували і грабували
побудоване нашими осілими пращурами. Тому приписувати створення
трипільської культури «прийшлим»
племенам, як це роблять, наприклад, академік П. Толочко, Г.
Півторак, Л. Залізняк, К. Бунятян та інші, немає жодних підстав.
Уявімо
площу трипільської культури – від Полісся до Чорного моря і
від Дунаю до Дону. І на всій цій величезній території археологами
фіксується єдина культура, яка в ті часи не мала аналогів у
світі. Та й скільки потрібно було переселенців із маленької
частини Анатолії (за Л. Залізняком), щоб заселити такий велетенський
простір і нав’язати начебто «первісній,
досить відсталій людності» хліборобсько-скотарський
спосіб господарювання, унікальну систему забудови протоміст,
величні кургани, нарешті, надзвичайно високу космогонічну духовність?
І раптом ця культура «перестала існувати» на всьому велетенському
просторі.
І
чи можливо просто перенести якусь культуру за тисячі кілометрів
іншому народові? Фантастикою виглядає твердження наших істориків,
що це вдалося семітам чи хуритам.
Між
іншим, за Л. Залізняком до занепаду трипільської культури причетна
посуха. В той же час роль посухи на Близькому Сході у Л. Залізняка
протилежна. Вона стимулювала розквіт хліборобства і скотарства,
викликала там демографічний вибух. Дивна якась посуха.
Характерні
риси трипільської культури найвиразніше проступають в українського
народу. Саме наш етнос найповніше зберіг традиції трипільського
хліборобства та побуту. А це можливо лише у випадку прямої участі
наших прапредків у створенні цієї унікальної цивілізації. Та
за логікою істориків-академістів елементи трипільської культури
лише в V–VII ст. н. е. раптом звалилися з небес на український
етнос. Тобто після начебто «зникнення» трипільців 2–3 тисячі
років їхньої культури просто не існувало?
Щоб
досягти такого рівня хліборобсько-скотарської культури, потрібно
було сотні і тисячі років нагромаджувати досвід і знання прадідів
і незмінно, із покоління в покоління, передавати їхнім правнукам.
А це, в свою чергу, неможливо без спільного гармонійного об’єднання,
близького до держави.
Археологічні
дані свідчать, що цим союзом (об’єднанням) управляла еліта брахманів.
Фактично це була глибоко релігійна субдержава, основою якої
була надзвичайно висока духовність. Наші прапредки обожнювали
сили Космосу і земної природи, жили в гармонії з ними, володіли
різноманітними ремеслами і знаннями, багато з яких нами втрачені.
Релігія об’єднувала всі касти – воїнів, хліборобів, скотарів,
будівельників, торгівців, ремісників тощо. Про могутність держави
і жерців-брахманів свідчать створені ними протоміста і, особливо,
кургани, будівництво яких започатковане в часи розквіту трипільської
культури (в середині IV тис. до н. е.). Їхню давність і тісний
зв’язок Аратти, Трипілля і Шумеру підтверджують, наприклад,
розкопки Великоолександрівського кургану. Там у протошумерському
захороненні виявлене зодіакальне зображення, яке зустрічається
на посуді Аратти, в святилищах Кам’яної Могили і на храмових
печатках Шумеру.
Відомий
археолог і історик Юрій Шилов довів, що ці рукотворні земляні
гори виконували функції обсерваторій, храмів-святилищ, майданів-жертовників
і цвинтарів.
Враховуючи
останні дослідження, західні вчені визнають науково доведеним
той факт, що з території сучасної України в різні часи виходили
на Захід племена Кельтів, Латинів, Германців, Греків, Фригіїв,
Балтів, Слов’ян; а на Схід – Сумерів (Шумерів), Аріїв (Індів),
Іранців, Гіттітів тощо. Стараються цього не визнавати лише вірні
учні москвинсько-імперської історіографії – історики України.
Лев
Силенко повідомляє, що наведені вище дані давно вже використовують
сучасні видання. Наприклад, «Історія англійської мови» (Нью-Йорк,
1986р., автори: Р. МакГрум, В. Кран, Р.МакНейл) та інші.
Закономірно,
що, розселяючись на значній відстані від своєї батьківщини,
народжені і виховані трипільською культурою племена з часом
все більше втрачали духовні надбання батьків. Щодо «прийшлих»
народів, які час від часу з’являлись на території України, то
вони могли б частково запозичити щось із матеріальної культури
трипільців, але чужу для них духовність і створений трипільцями
за тисячоліття гармонійний космогонічний комплекс культури засвоїти
неможливо. Прикладом може послужити довгий період татаро-монгольського
правління та інші.
Таким
чином, найкраще міг зберегти характерні для трипільців культуру,
звичаї, мову лише той етнос, який брав пряму участь у створенні
цієї унікальної цивілізації і тисячоліттями залишався жити на
місці. Тобто прапредок індоєвропейських народів, який не поривав
зв’язків зі своїм корінням.
закінчення
В.
ВІТЕНКО, Ужгород
