На
нас розставлено прапорцi!
В
полюванні на вовків досить ефективно застосовується спосіб червоних
прапорців. Вовк по своїй наївності і простоті душевній воліє
не переступати межу, означену цими нікчемними ганчірками, а
бігти прямісінько на постріли мисливців.
Так
ось у людському суспільстві ця технологія використовується не
менш широко і не менш результативно. Тут ґої, тобто ми, і є
тією вовчою зграєю, а гонять нас хитромудрі мисливці до глобально-безликого,
демократичного «світлого майбутнього», аби вбити у нас вовків
і перетворити в овечу отару, призначену мирно пастися на ситих
смарагдових луках і справно постачати господарям вовну. Цим
овечкам дозволять навіть бекати (але не хором!) і ходити на
вибори, під час яких вони будуть свято вірити, що саме вони
обирають собі пастухів. І нізащо овечкам потім не доведеш, що
пастухи винайшли такі тонкі технології маніпулювання отарною
свідомістю, що вибору в отари практично і не залишається… Адже
ці технології розставляють в головах овець ті ж самі червоні
прапорці, орієнтуючись на які, вівця прийде до потрібного висновку.
Тобто
куди не кинь, всюди на нас розставлено прапорці, будь ви вовком
чи вівцею. Що ж це за такі прапорці? Розглянемо зараз деякі
з них.
Коли
у нас виникає якась (хоча б умовно) революційна ситуація чи
просто політична акція, то нам дозволено: а) мітингувати-пікетувати;
б) мерзнути в наметах; в) голодувати; г) нарешті самоспалитися.
Це все розраховано на те, що наші мучителі над нами таки змилостивляться
і задовольнять всі наші умови, чого ніколи не буває. Нам дозволено
знущатися над самими собою, але боронь Боже, не над ворогами!
Коли учасники акції спробують провести якусь активну дію, тут
же виставляються прапорці «Зберігайте
спокій!» і «Не піддавайтеся
на провокації!». Треба відмітити, що такі прапорці,
особливо якщо їх розвішують міліціянти, на свідомість українців
діють як снодійне. Але, на щастя, не на всіх. І тоді виставляється
наступний прапорець «Ви що, крові хочете?».
І тут навіть найбільш буйні губляться і починають белькотати
щось на кшталт «Та ні, що ви! Та це все кляті провокатори!
Це не я, це він перший почав!» і т. п. На цьому все, на
радість нашим пастухам, «щасливо» закінчується. Це замість того,
щоб відповісти (не пастуху, то хоча б собі): «Так, я хочу
боротьби, а отже хочу пролити ворожу кров. Бо оскільки ми тут
зібралися революцію робити, то без крові пристойна революція
не робиться. А коли і робиться, то виходить непристойною і потім
не цінується» і спокійно переступити через прапорці.
У
наших мізках ще з народження виставили великий прапор і на ньому
написано: «Ліш би нє било войни».
І ми протягом життя неухильно дотримуємося цього гасла, яке
нам вбили в черепну коробку наші пастухи, ні на хвилю не сумніваючись
і зовсім не задумуючись, що війна є такий же необхідний етап
у життя нації, як і мир, а часом без війни взагалі неможливо
будь-що розв’язати. Ці речі, звичайно, не дано збагнути вівцям,
проте навіть вовки, коли їм наші самозвані пастухи закидають
«Ви війни хочете!», замість простої відповіді «Так,
ми хочемо війни!», починають виправдовуватися, що вони за
мир у всьому світі і вічну дружбу китайця з папуасом під мудрим
керівництвом жида.
Але
найгірше у всьому цьому те, що така наша поведінка не тільки
не сприяє нам подолати психологічний вроджений бар’єр перед
червоними прапорцями, а й зменшує шанси подолати цю перешкоду
тим, хто піде за нами у майбутньому. Тобто ми прирікаємо бігти
на постріли чи ходити у ярмі і наших дітей і наших внуків. А
все тому, що боїмося відповісти «Так!» на провокаційне
питання, принаймні самому собі і для початку хоча б пошепки.
Якщо
ми ненароком помітимо цікаву тенденцію, що наші пастухи, виявляється,
переважно з одного дуже вже вибраного племені і що ці пастухи
впевнено заволодівають не тільки нашими речовими цінностями
і нашою святою землею, а й нашою свідомістю, нашими душами,
і ми поступово стаємо маріонетками в їхніх вправних руках, –
тоді нам виставлять прапорці «Антисемітизм»,
«Ксенофобія» чи «Фашизм».
Щоправда, вам ярлик «антисеміт» пришиють навіть тоді, коли ви
не будете прослідковувати тенденцію і узагальнювати, а всього
лише криво висловитеся на адресу одного з єговообраних. Але
це вже тема іншої розмови. Зараз же мова про те, що ми навіть
маючи цілком зрозумілу природну неприязнь до людей іншої раси,
іншої культури, навіть іншої релігії (які до того ж мають претензію
всім розпоряджатися на нашій землі), а отже маючи недовіру до
них, раптом побачивши означені прапорці, у кращому випадку починаємо
розповідати про відмінності антисіонізму від антисемітизму,
а отже причисляючи себе до перших, проте ніяк не до других.
У гіршому ж випадку починаємо клястися в гарячій любові до жидів
і перераховувати друзів і навіть родичів з означеного племені.
Це замість того, щоб не впадати в довгі розпатякування, а відрубати
просто: «Так, я антисеміт», навіть коли цей термін і
не має жодного раціонального змісту, принаймні стосовно до нас.
Бо якби кожен другий, звинувачений в означеному «гріху», відповідав
саме так, а то і підкріплював це слово дією, то цей прапорець
перестали б витягувати як неефективний. Так само і з прапорцем
«фашист» – не варто впадати в розлогі дискусії про різницю між
італійським фашизмом, німецьким нацизмом і нашим націоналізмом,
а твердо згоджуватися з думкою опонента, щоб потім спостерігати,
як той втрачає ґрунт під ногами і починає хапати ротом повітря.
Наступного разу він добре подумає перед тим, як вішати подібні
ярлики.
Або
візьмімо слово «Тероризм».
Цей прапорець зараз, після вересня 2001-го, чіпляють куди завгодно
– навіть коли ви, не дай Господь, ненароком зіпсуєте повітря
в трамваї. Розробляються цілі програми по боротьбі з тероризмом,
під їх виділяють шалені гроші, навіть там, де цим тароризмом
і не пахне. Боротьбою з тероризмом можна прикрити будь-яку брутальну
агресію чи жахливі вбивства. Зараз ці прапорці скрізь, бо нині
вони в моді. І ми так злякалися цього жупела, забувши, що тероризм
буває різним, що терористами були також наші герої Євген Коновалець
і Степан Бандера, хоча вони і не вбивали мирних громадян. І
що тероризм є одним зі способів ведення визвольної війни, коли
загарбник у тебе відібрав інші способи спротиву. Ми жахаємося
цього терміну і цим прирікаємо інших на облудні і криваві антитерористичні
спектаклі у виконанні Московії, Ізраїлю чи вірного пса останнього
– США. Сьогодні проти мусульман, а завтра, не виключено, що
і проти нас з вами.
Але
ось нашу отару начебто надійно відгородили від усіх поганих
«ізмів» і погоничі вже широким шляхом женуть до світлого демократичного
і ситого раю, до нового світового порядку, де всі, незалежно
від кольору вовни і хто де народився, будуть мирно пастися на
соковитих луках, при тому на тих, на яких забажають. Суцільний
тобі рай під невсипущим наглядом єговообраних пастухів начебто
чекає попереду! Однак знаходяться провокатори і підбурювачі,
котрі чомусь захочуть жити, можливо й не так ситно, однак своїм
племенем і захочуть створити власну державу. Тому для них вже
розставлені прапорці «Тоталітаризм»
і «Права людини». «То
ви проти демократії?!», «Ви заперечуєте права людини?», «Ви
за тоталітаризм і тиранію?» – витріщать на вас баньки. І
ми, знітившись, починаємо щось белькотіти, мовляв, ми за демократію
і права людини, за всі разом загальнолюдські цінності, але все
ж хочемо мати свою державку, хоч миршавеньку проте свою. Це
замість того, щоб відверто начхати в обличчя на всі їхні «права»
з «цінностями» і дати зрозуміти, що ми маємо свої українські
цінності і власне розуміння прав людини.
Однак
ми так поки що не відповідаємо, а тому «маємо
те, що маємо». Ми занадто мирні, тому розпустили
величезне військо у 18-му, та так, що захищати Україну вийшло
ледве 600 юнаків, в той час як на мітинги і молебні збиралися
десятки тисяч. Ми у 91-му віддали свій третій за потужністю
ядерний потенціал і цю третю сходинку невдовзі зайняв Ізраїль,
який до всього не має права зовсім мати ядерної зброї (проте
емісари якого у країнах розсіяння є найбільшими пацифістами
та «миротворцями»). Ми й нині виходимо на антиурядові заходи
лише з кульками та шарфиками, наївно вірячи, що від цього може
щось відчутно змінитися. Ми хочемо налякати їжака голим задом.
І якщо цього разу їжак і злякався, то ніяк не нашого голого
заду, а скоріше невдоволеного бурмотіння американського ведмедя
та дзявкання зграї європейських шакалів.
Тому
при всій повазі до людей, які вийшли на Майдан і багато чим
пожертвували заради ідеї, тут все ж варто вживати термін значно
скромніший за революцію. Бо пройде час, пристрасті вляжуться
і всі тверезі люди зрозуміють: під час революцій міняється суспільний
устрій, створюються абсолютно нові державні органи, нове військо
і силові структури і т.д. і т.п. Революційна влада, врешті,
займає нові приміщення і залишає старі під музеї. До революцій
готуються завчасно, тобто проводиться потужна ідеологічна артпідготовка
зі знесенням усталених червоних прапорців і, по можливості,
встановленням власних. Всього цього ми, нажаль, сьогодні не
побачили, а багато з того, що побачили, зовсім не готувалося,
а було чистою імпровізацією.
А
до всього, революції все
ж зазвичай роблять
революціонери, котрі не звертають уваги на такі страшні
червоні прапорці…
Іван
ПРИЛУЦЬКИЙ
