ВІДКРИТИЙ
ЛИСТ
голові Всеукраїнського товариства "Просвіта"
імені Тараса Шевченка,
письменнику, народному депутатові України Павлові Мовчану
Шановний
Павле Михайловичу!
Я
прочитав Ваше інтерв’ю в «Слові Просвіти» і не можу заспокоїтися.
Як можна так спотворювати Шевченка, так суперечити самому собі?
Люди
здавна йдуть на Чернечу гору вклонитись прахові Шевченка, зміцнити
свій моральний дух, укріпити свою віру в перемогу української
ідеї, а Ви хочете заставити їх спершу пройти через «чистилище»,
так звану «Тарасову» церкву.
А
в самого Тараса Ви питали, чи потрібна йому ця церква? Так, Шевченко
не був атеїстом-інтернаціоналістом, як силкувалася його зобразити
комуністична пропаганда. Звісно, не був він і язичником, бо вірив
у єдиного Бога. Він походив з православного роду, був охрещений
і похований за православними обрядами, та й жив у православному
середовищі. Але релігійний світогляд Шевченка – у його «Кобзарі».
Можна сказати, що Бог у розумінні Шевченка – це Правда, Справедливість,
Милосердя. Шевченко стає на бік православних, яких гноблять католики
чи мусульмани. Він на боці протестантів у їх боротьбі проти папського
престолу. Він беззастережно стає на бік мусульман, що воюють за
свою свободу проти православної Росії: «Борітеся – поборете, вам
Бог помагає».
У
поемі «Марія» Шевченко чітко дає зрозуміти, що він не вірить у
«непорочне зачаття» та божественне походження Ісуса Христа. Шевченко
називає його праведним, святим, але не Богом! Він славить матір
Ісуса – Марію, славить Йосифа, що не покинув її, вагітну, не віддав
на глум і побиття камінням, як це було заведено у євреїв. Бо інакше
б ми не мали Христового вчення. Отже, бути чи не бути християнству,
залежало від людяності Йосифа. І не згадує тут Шевченко ні про
воскресіння Ісуса після його мученицької смерті, ні про те, що
свою матір після її успіння забрав до себе на небо. Можна не погоджуватись
з цими поглядами, але це ж погляди Шевченка!
Шевченко
переспівував Давидові псалми не тому, що вважав його святим, а
як художні твори. Нищівну характеристику Давидові він дає у поемі
«Кавказ», а особливо в поемі «Царі». Там же дістається і «рівноапостольному»
Володимиру. У багатьох творах Шевченко засуджує чернецтво, як
протиприродне явище. Та Ви й самі, Павле Михайловичу, визнаєте
(а куди дінешся?), що Шевченко не дотримувався християнського
постулату любити ворогів своїх, а ненавидів їх.
То
навіщо ж Тарасу церква? Щоб у ній проповідувати те, у що він не
вірив? Якщо ж Ви вважаєте, що це нормально – у церкві говорити
одне, а за її порогом – інше, то хто ж Ви тоді?
А
як будуть почуватись люди, які шанують Шевченка і одночасно вважають
себе істинно православними віруючими? Глянувши на зображення під
куполом Святої Трійці: Бога-отця Саваота, Ісуса Христа та Духа
Святого у вигляді голуба, на думку приходить Шевченкове «І
візантійський Саваот одурить...» Глянувши на ікону
рівноапостольних Ольги і Володимира: «Владимир-князь
перед народом убив старого Рогволода». Виходить священник
з кадилом – і згадується: «Будем, брате,
... люльки з кадил закуряти». А після слів «раб Божий»
так і кричить голос Шевченка: «Ми не
раби його, ми люде!» І навіщо людині такі думки, таке
роздвоєння?
А
як прийти до Шевченка протестантам, мусульманам, рідновірам? З
чорного ходу, поза «надбрамною церквою»?
Що
стосується увічнення імен жертводавців на фундаменті церкви, то
безглуздішого і придумати не можна. Як каже Тарас: «В
нас дери, дери та дай і просто в рай». Звичайно, такі
марнославні люди, як Д. Табачник, що вже і доктор наук, і полковник,
не оминуть нагоди увічнити своє ім’я ще й біля Шевченка... І як
почуватимуться українці в такій компанії? Схаменіться!
Не
можна всерйоз сприймати тезу про те, що коли не буде церкви, то
знайдуться ділки, котрі оточать Чернечу гору «всілякими генделиками
та дискотеками». Але це ж заповідна територія! Коли їх не
зупинить закон, то й церква не допоможе.
І
найголовніше – про «Заповіт» Шевченка. Чи буде він звучати у «Тарасовій»
церкві? Звичайно, ні, бо заклик «...кайдани
порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте» ніяк не
узгоджується з християнськими настановами підставляти праву щоку,
коли б’ють у ліву. Чи виконали ми заповіт нашого Пророка? Визнайте
чесно, що ні. На додачу до московських кайданів, які вже почали
було потрохи тріщати, ми не зчулися, як нас закували в ще одні,
та й то такі, що й говорити про них заборонено, бо зацькують.
Приклад – «Сільські вісті», які суд закриває за позовом сіоністів.
А
що ж «Просвіта»? Замість того, щоб будити совість українців, що
«заснули, мов свиня в калюжі, в своїй неволі», підпрягається до
упряжки антиукраїнської влади. А владі дуже вигідно, щоб українці
почувалися рабами, свинопасами, а не козаками. От і розгорнулося
масове будівництво церков, монастирів, молитовних будинків інтернаціональних
релігій. І тільки-но народ починає якийсь порух до зміни свого
рабського становища, як усі владики дружно стають на захист антиукраїнської
влади – чи то на початку акції «Повстань, Україно!», чи то перед
виборами до Верховної Ради. Якщо Ви вже забули про це, то до свого
листа додаю копії відповідних звернень – пригадайте.
Отже,
шановний Павле Михайловичу, Ваша затія суперечить заповіту Тараса
Шевченка. І якщо Ви доведете свій недолугий замисел до кінця,
то будьте певні, що цю церкву будуть називати не «Тарасовою»,
а «Мовчановою» чи «Павловою». Може, таким чином Ви і хочете увіковічнити
своє ім’я?
А
щоб зробити добру справу, то подумайте краще над такою пропозицією.
А що, якби замість церкви спорудити святиню Тараса – «без
хреста і без попа»? Там прочани, що приїздять у Канів
до святої могили, могли б почути і «Заповіт», і пісні на вірші
Шевченка, і «Молитву до Тараса», і виступи письменників про його
творчість. Туди мали б доступ всі, незалежно від їх віросповідання.
Тільки
не на могилі – там має бути тиша.
З
повагою,
Олег
КУШНІР, Волинь
*
* *
Подаємо
повністю звернення християнських ієрархів, яке вони підписали
під час т. зв. «касетного скандалу» в кінці 2000 р.Хр.
В
ІМ'Я СПРАВЕДЛИВОСТІ, МИРУ І ДОБРОБУТУ
Звернення до народу України, представників політичних
партій і громадських об'єднань України
Дорогі
браття і сестри!
Ми,
керівники українських Церков релігійних організацій, звертаємось
до вас у цей важливий в житті кожного християнина і відповідальний
для буття Української держави час з глибокою стурбованістю її
майбутнім. Нас глибоко непокоїть можливість такого розвитку подій,
коли заклики до політичного протистояння приведуть суспільство
до небезпечної межі. Тривога мільйонів вірних викликана гаслами
громадянської непокори та погрозами проведення масових акцій,
що, за задумом їхніх ініціаторів, мають відбутися найближчим часом.
Можливе загострення політичного протистояння змушує нас шукати
відповіді на складні, життєво важливі для усіх нас питання.
Ми
твердо знаємо, що в людській історії насильство і жадоба влади
завжди були породженням гріха і призводили до нових, ще більш
жорстких спалахів насильства. Бог через пророка закликає: «Нехай
кожен зверне зі злої своєї дороги та від насильства рук своїх»
(Йона 3, 8). Ми впевнені, що кожний, хто взяв на себе відповідальність
керувати людьми, зобов’язаний перш за все перешкоджати поширенню
агресії, докласти всіх зусиль для пошуку справедливості, миру
та добробуту як для всього народу, так і для кожної окремої людини.
Вважаємо
важливим наголосити, що конструктивній роботі з врегулювання нинішньої
політичної ситуації не може бути альтернативи. Інакше на суспільство
чекають анархія і хаос, які неминуче призведуть до руйнівних наслідків
для України та ї народу.
Небезпечним
є вже те, що частина суспільства поволі звикає до думки про можливість
досягти чогось шляхом застосування сили, посягання на символи
держави, гідність та життя наших співгромадян. У цей відповідальний
час ми усі разом не повинні допустити, щоб в Україні запанувало
право сили, що руйнує наші спільні досягнення, здобуті неймовірними
зусиллями.
Віримо,
що проголошені нещодавно політичні ініціативи щодо реформування
системи влади в Україні, відкриють якісно нові можливості для
утвердження більш справедливого суспільного устрою та гідного,
життя, Прагнучи загального блага, надійного захисту прав і свобод
наших співвітчизників, процвітання нашої земної Вітчизни, ми закликаємо
всіх в Україні сущих до реалізації цих можливостей, до плідного
діалогу і творчої праці, спрямованих на розв’язання проблем, які
гальмують суспільний розвиток. Закликаємо також вас, дорогі браття
і сестри, до молитви за Україну, її щасливе майбутнє, добро і
спокій.
ФІЛАРЕТ,
предстоятель Української православної церкви – Київський патріархат,
Патріарх Київський і всієї Руси-України.
ВОЛОДИМИР,
предстоятель Української православної церкви, митрополит Київський
і всієї України.
МЕФОДІЙ,
предстоятель УАПЦ, митрополит Тернопільський і Подільський.
Маркіян
ТРОФИМ’ЯК, генеральний вікарій єпископату Римсько-католицької
церкви, в Україні, єпископ-ординарій Луцької дієцезії РКЦ.
В’ячеслав
ГОРПИНЧУК, єпископ Української лютеранської церкви.
Григорій
КОМЕНДАНТ, президент Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських
християн баптистів.
Володимир
КРУПСЬКИЙ, президент Української Уніонної Конференції церкви адвентистів
сьомого дня.
Михайло
ПАНОЧКО, голова Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської
– п’ятидесятників.
Василь
РАЙЧИНЕЦЬ, старший пресвітер Союзу вільних церков християн євангельської
віри України.
*
* *
В
Новий Рік – без Мазепи!
Новорічне
(1 січня) послання нашого президента ми всі слухали дуже уважно,
бо до цього всіх нас привчили з часів «розвинутого соціалізму».
Я теж слухав усі десять хвилин, намагався здогадатися хто це,
котрий «п’ять разів на місяць змінює
позицію, десять разів на місяць уникає сказати щось конкретне
чи говорить що завгодно, аби всім сподобатися і нічого конкретного
не сказати», згадував «наших молодих військових у Іраку та інших
гарячих точках нашої такої неспокійної планети». Все
як завжди, загалом…
Але
в самому кінці промови, коли вже всі повідкорковували пляшки з
газованим «Аліготе», наш президент сказав таку фразу: «Ми
– нащадки Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького,
Івана Франка, Михайла Грушевського, Тараса Шевченка, Лесі Українки
– маємо пишатися, що живемо в часи незалежної держави, про яку
мріяли і за яку боролися, і яку тепер розбудовувати нині сущим
поколінням українців».
Мене
дещо здивував такий перелік, а найбільше його порядок. Знайомий
перелік? Ті, які пишуть промови для гаранта, лукаво примусили
його просто перерахувати персон на українських грошах. І лише
про Мазепу, котрий прикрашає десятку, «забули».
Очевидно
вирішили, що вітання нашого президента слухатиме «старший брат»
за Хутором-Михайлівським і згадування Мазепи зіпсує йому апетит
в новорічну ніч…
Телеглядач
