Тризуб
як знак нації
Олексій
Братко-Кутинський в своєму науковому дослідженні «Феномен України»
(пам’ятаємо і повік вдячні Великому Українцеві за цю визначну
працю) виявив, що одним з найголовніших планетарно-просторових
чинників, що впливають на формування етносу, є природне середовище,
насамперед, територія, земля, на якій цей етнос формується. І
терен становлення українського етносу, наша рідна українська земля
– одна з найзагадковіших на планеті. Ним виявлено сім чудес-загадок
нашої землі.
На
одній зі складових сьомого дива – символіці, а саме Тризубові
і його значенні для України я хочу і зупинитися.
Українська
національна символіка належить до найбагатших і найзмістовніших
символічних систем людства. Ключем до її розуміння є чільний символ,
нині відомий під назвою «Тризуб» (з невігластва названого московинським
істориком Карамзіним тризубом). Цей найоригінальніший з національних
і державних символів, що вражає око своєю довершеною і незвичайною
формою, має таку глибоку силу, що навіть будучи позбавленим державного
статусу, забороненим і переслідуваним, беззастережно і повсюдно
виступав «як символ сучасного українця,
що легітимував його у світі та свідчив про його світогляд»
(Січинський, Український тризуб і прапор. Вінніпег, 1953). (Символіка
російсько-імперської ідеології – знак чорного двоголового орла,
запозичена через Візантію з Римської імперії, і є суто земним
символом темної енергії і влади, добутої насильством).
«Коли
ні в Польщі, ні тим більше в Московії не вміли робити найпримітивніших
речей, не знали мурованого будівництва, на Україні процвітало
монументальне будівництво, монетарство, вища ступінь державної
символіки та емблематики. …Значення Тризуба як символу було виняткове.
Був цей знак – талісман, предмет, що приносить щастя. Він був
грізним і немилосердним до всього недоброго і ворожого, а добрий
і чарівний до тих, хто був під його охороною».
(Січинський В., там же). Він сприймається як символ могутності,
непереможності, як охорона проти всякої небезпеки, всілякого зла
і нещастя, як сила, здатна подолати і спрямувати стихійні і навіть
потойбічні сили.
Інакше
чим пояснити те, що Український народ, його культура та ідеологія,
зазнавши таких нищівних ударів і спроб тотального винищення та
ассіміляції, все витримав, чого не витримала б жодна з сучасних
націй світу.
Центральний
символ Української національної ідеології – знак Трійці (Тризуба)
– є державним символом України. Носієм його є народ, етнос, а
не державці. У Північному Причорномор’ї і Наддніпрянщині (з Києвом
включно) тризуб зафіксований за сотні і тисячі літ до наших днів.
Тризуб шанували наші предки – трипільці, хетти, індоарійці та
елліни задовго до народження Христа і появи християнства.
«Протягом
тисячоліть символ тризуба постійно набував нових форм і значень.
Крім триєдиної світотворчої сили він певний час символізував ще
й уявлення наших пращурів про поділ Всесвіту на небесний (РАЙ),
земний (кРАЙ, кРАЇНА, ВкРАЇНА) і потойбічний (виРАЙ, вирій). Сила
цього символу була такою значною, що його визнали навіть тюрські
племена, які вдерлися на українські степи і до Таврії слідом за
скитами і сарматами. Обернений золотий тризуб на голубому тлі
і сьогодні є національним символом кримських татар».
Що
ж прив’язує Тризуба до України, зокрема до Києва?
Є
підстави вважати, що символ триєдинної світотворчої енергії –
Трійці (Бог – Отець (Світло, Сила), Богиня -Матір (Слово, Волога,
знання) і Бог – Син (єднання Батька і Матері) – взаємотяжіння
протилежностей, любов, коротше – ЖИТТЯ) – навічно закріплені за
Києвом законом структурування земної кулі, оскільки структурою
планети йому «запрограмовано» бути споконвічним джерелом такої
енергії. Цей глибинний зв’язок України і Києва з символом Трійці
– Тризуба виявляється в цілій низці взаємопов’язаних історичних
фактів.
Хоча
могутня містична сила Тризуба не завжди розкривала свою семантику,
вона, однак, впливала на свідомість і підсвідомість українців
протягом їхнього поступу, національних і державних змагань. Саме
її прихована глибина і велич утримувала від її приниження і визначала
небажання (можливо, підсвідоме) обрати Тризуб державним знаком
в часи трагічних випробувань нації, втрати незалежності, напівколоніального
існування. Так, у тяжкі роки державної руїни символ Тризуба був
надто величним для пошматованої і знедоленої нації, і український
народ замінював його іншим, менш значними державними, позбавленими
космічної універсальності Тризуба («Архангел Михіїл», «Золотий
лев», «Козак з мушкетом», «Куша»), зберігаючи його в оформленні
друкованих книг, в народному орнаменті, в народному побуті найменш
денаціоналізованих, гірських районах та в деяких селах низинної
частини країни й досі (у Карпатах, Полтавщині).
До
особливих заслуг Києва належить його роль в збереженні і утвердженні,
попри дію церкви, священного символу пращурів – вогненної Трійці.
Зрозуміло, що з прийняттям християнської релігії, знак арійської
Трійці, як головний релігійний знак, був витіснений з храмів,
хоча й досі лишається там у таємно прихованому вигляді (в орнаменті,
прикрасах хреста і т.ін.).
Згадаймо
про безпрецедентну ситуацію вибору державного знаку для УНР, коли
Тризуб, по суті, «самоутверджується» всупереч намірам уряду. Так,
голова уряду М.Грушевський наполягав на створенні принципово нового
«демократичного», «народного» герба, який би включав постаті української
селянки з серпом і робітника з молотом. Комісія, попри величезний
авторитет Грушевського, чомусь не прийняла його проекту. Без всякої
ініціативи урядової комісії Держбанк УНР починає випускати банкові
білети, на яких невідомо з чийого рішення було зображено Тризуб;
Тризуб з’являється на поштових марках, на військовому прапорі
Чорноморського флоту і т.д. Спеціальній комісії ЦР, як і самій
раді та її голові не лишалось нічого іншого, як визнати Тризуб
державним знаком УНР.
Не
виключено, що повні і достовірні пояснення пов’язані з певною
містичною місією України, тобто з тією роллю, яку їй призначено
зіграти в загальнолюдській еволюції, на яку натякають провидці,
зокрема такий неординарний, як Нострадамус, що написав у своїх
знаменитих «Центуріях»:
Гряде
новий, стократ
привабніший звичай
Старому, бусурманському на зміну.
Де мова тішить слух,
там Борисфенів край
Початок здвигам покладе,
злама рутину.
Так будьмо ж гідними цієї місії, Вкраїнці!
Слава
Дажбогу! Слава Україні!
Мирослава
ШЕВЧЕНКО, Київ
