Не
називайте Московію
Росією
Кажуть,
як назвеш корабель, так він і попливе. Мабуть цю мудрість добре
знало оточення царя Петра I, тому і назвали вони свою Московію
Росією. І, треба чесно визнати, ця вже Росія після цього
поплила таки непогано.
Але
одна справа самоназва (себе можна назвати як завгодно!), а інша
справа – переконати в цьому інших. До честі московитів, вони
успішно справилися і з цим завданням: весь світ їх вже давно
називає Russia.
Ми
ж, українці, не тільки добровільно позбулися кореня рус (рос),
назвавшись українцями, не тільки фактично позбулися цим
своєї власної історії, а й віддали цю історію сусідньому народові,
котрий до неї має відношення дуже опосередковане. Для багатьох
відомо, а коли кому й не відомо, то не варто в цій короткій
статті доводити ту прописну істину, що справжня Русь була саме
на землях нинішньої України. Просто ми, українці, зловилися
на гачок міжнародного шаманства Москви і стали називати Московію
(як вона і називалася в усіх угодах до Петра I) Росією,
тобто майже тією ж нашою Руссю, лише на грецький манер.
Найбільш дивно читати деяких українських патріотів (до речі,
достойних людей), котрі переконливо доводять, де була справжня
Русь, хто є правонаступником Київської Руси, але при цьому наших
нахабних сусідів продовжують іменувати росіянами… Тоді
як красна назва для них – московити і це відповідає історичній
правді.
Мені
цікаво було у свій час спостерігати, як ті ж московити, коли
їх саме так називає українець, чомусь ображалися, начебто у
назві їхньої столиці є щось образливе. І правильно робили, –
зрозумів я згодом, – бо визнавши себе московитами, а не «рускімі»,
вони автоматично позбуваються історичної спадщини Київської
Руси, позбуваються претензій на землі України, та й, зрештою,
ставлять під сумнів права на величезні землі, загарбані вже
після царя Петра. Вони це розуміють спинним мозком, і тому рефлексивно
упираються визнати себе московитами. Однак цього, нажаль, не
розуміють українці і продовжують на догоду північно-східному
сусідові, а собі на шкоду, називати його росіянином.
Або
візьмімо таке слово, як русифікація. Воно вживається
для означення культурного, зокрема мовного, московського впливу
на Україну. Але задумаймося, русифікація чого? Русифікація справжньої
Руси? Схоже на нонсенс. Адже подібний процес потрібно правильно
називати змосковщення, бо лише назвавши його правильно,
ми можемо його якось загальмувати.
Будь-яка
держава – і Московія тут не виключення – сильна не в останню
чергу своїми мітами, своїми, якщо хочете, казками, а отже руйнуючи
мітологію конкурента, ми послаблюємо цього конкурента, і, відповідно,
підсилюємо себе. Тож називаймо свою країну правильно – Україною-Руссю,
а ту, що за Хутором-Михайлівським, – Московією. Бо це
навіть не мітотворчість, а це історична правда. Так буде по-чесному
і до того ж вигідніше для нас.
ЯРОМИСЛ
До
речі:
Характерним
в цьому плані є виданий у 1869 році для членів французького
сенату і міністрів спеціальний матеріал, присвячений українсько-московській
проблемі. «Але треба сказати правду
– у Європі існує нарід русинів (12,5 млн. під царем і 2,5 млн.
під Австро-Угорською монархією) такий же числений, як народ
Еспанії, втричі більший за богемців і рівний всім підданцям
корони Св.Стефана. Цей нарід існує, має свою історію, окрему
від історії Польщі і ще більше окрему від історії Московії.
Він має свої традиції, свою мову, одмінну від московської і
польської, має виразну індивідуальність, за яку змагається.
Історія
не має забувати, що до Петра I той нарід, який ми нині називаємо
рутенами, звався руським, або русинами і його земля звалась
Руссю, а той нарід, який ми нині звемо руським, звався московитами,
а їх земля Московією.
В
кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли
відрізняти Русь від Московії. Як же сталася ця зміна? Виключно
через те, що вже ціле сторіччя московський уряд працює над тим,
щоб утворити над справжнім значенням цих обох назв повне злиття.
Відновімо істину, яка освітить сучасність і дасть можливість
передбачити небезпеки минулого. Покиньмо свавільно змішувати
в однім спільнім імені «Руські» русинів, без сумніву слов’ян,
і московитів, слов’янство яких більш ніж сумнівне»
(Un reuple europeen de gulnze millions oublie devant l’Histoire,
Paris. 1869.80. Подав О.Братко-Кутинський у книзі «Феномен України»).
