Відкритий
лист-відповідь
волхвині Зореславі на статтю «Великий Волхв Володимир»
Шановна
п. Галино, написати цього листа мене «надихнула» Ваша стаття,
яка надрукована в Вашому ж часописі «Сварог» № 15–16. В статті,
яка присвячується ювілейній даті відродження Рідної Віри в Україні
та 95-річчю з дня народження Волхва Володимира Шаяна, як на мій
погляд, повинно бути до 80% сказаного якраз про вищезгадані дати.
І цим Ви воздали б честь і хвалу Великому Волхву Шаяну і я б нічого
не мав проти. Але чи можу я промовчати, коли Ви, п. Галино, добру
половину статті «присвятили» Леву Силенку, де він – і «зрадник»,
і «збунтований
учень», і «малограмотний»,
і в нього «поверховість знань»,
і «не було авторитету серед його прихильників»,
і що він «украв ідею Шаяна про Відродження
Рідної Віри», і що «пройшов
орденський вишкіл та засвоївши певну кількість знань про Віру
Предків,… так і не зміг до кінця зрозуміти сутність вчення про
багатопроявність Бога, яке дослідив і описав В. Шаян»,
і ще багато інших закидів.
Почну
з останнього, де Л. Силенко ніби не зміг зрозуміти сутність вчення
В. Шаяна: «Що ж відомо про освячених
Володимиром Шаяном Лицарів Ордену Сонця? (Силенко ніби
був таким – Ц. Саламаха). Повного списку
не знайдено і можливо його не складали із конспірації». Так
думаєте Ви, п. Галино. І далі: «Серед
посвячених лицарів достовірно відомі прізвища: Богдана Війтенко
(якого В. Шаян назвав найкращим з цієї
групи), Всеволода Герасимовича (один з найкращих), Богослова Ліського,
Вишати Святославича (якого В. Шаян вважав своїм «духовним сином»),
Лева Силенка (Орлигору), Петра Роєнка. І ще згадує В. Шаян про
О. Новаківського». Ось і все. Більше Лицарів Бога Сонця
немає. Чи не було?
«До
Лицарського Чину, як видно, був здатен далеко не кожен»
– зауважуєте Ви, п. Галино. «В кімнаті
В. Шаяна в різний час жили Б. Онуфрієнко, Михайло Орест, професор
М. Державін, згадується і Василь Барка (поет), професор Кибалюк
і Славутич-Зуєвський, Русальський, Балка, Іван Багряний, Михайло
Костевич… Але про їхню належність до Ордену також не можна стверджувати
точно». А шкода – такі люди і не підтримували В. Шаяна.
«Моя кімната, – писав В. Шаян, – сталася
осередком численних редакцій, зв’язком УВАН, університету. Около
70 видань вийшло з цієї кімнати».
Виходячи
з вищесказаного, навколо В. Шаяна була завжди велика кількість
людей, де кипіла творча наукова робота, де повинні були бути однодумці
В. Шаяна, бо ж і Орден Лицарів Бога Сонця уже був створений. Але
послідовників, як виявилось, катма. Ніхто з них не пристав і не
підтримав вчення В. Шаяна, не підтримав його концепцію відродження
Рідної Віри. І висновок напрошується сам: або всі без виключення
учні В. Шаяна були «недолугими»,
з «браком освіти», «мали поверхові знання»
тому врешті решт всі вони покинули його й роз’їхалися хто куди
по світу, так ніхто з них не став послідовником В. Шаяна. Навіть
«найкращий» з цілої групи Лицарів Війтенко порвав всі зв’язки
з Шаяном, а «духовний син»
Вишата Святославич не дав і вістки про себе.
«В
1971 р. В. Шаян неодноразово зверався до посвячених, пропонуючи
відновити діяльність Ордену, та коли ніхто не вернувся, він писав
у листі до друзів, що «примушений бути одним вояком на полі бою»».
Чому б це? Очевидно, що ніхто із посвячених не розумів концепції
многопроявності Бога, всі вони мали протилежну думку. Цю концепцію
і тепер члени Вашої громади теж трактують хто як хоче.
Л.
Силенко якраз і не поділяв і не підтримав концепцію В. Шаяна,
тому й відійшов від нього. І це є нормальне явище в практиці спілкування
людей. І хоча всі Лицарі покинули В. Шаяна, Ви, п. Галино, тільки
одного Л. Силенка і запам’ятали. І що вже говорити про ту концепцію,
якщо навіть Волхв Мирослав Шкавритко «так
і не зміг осягнути глибину вчення Волхва Володимира Шаяна про
багатопроявність Сварога», підсумували Ви, п. Галино.
Все
це наводить на думку – вчення або було незрозумілим, або було
безперспективним. В своїй статті Ви, п. Галино, згадуєте Я. Оріона,
«який був особисто знайомий з професором
В. Шаяном, листувався з ним. Перу Я. Оріона належать грунтовні
праці «Бог і релігія», «В дорозі до правди», «На роздоріжжі»,
«Голос Предків», …а також викладене авторське монотеїстичне розуміння
Бога». «Я. Оріон, – пишете Ви, п. Галино,
– ще за життя В. Шаяна не раз дискутував з професором листовно
про Відродження Рідної Віри, але своїх переконань не змінив».
Подібно Л. Силенку, підмічу я. І слава їм, за їхнє тверде переконання!
Чому Я. Оріон не змінив своїх переконань? Бо в Я. Оріона була
і залишилася, відмінна від Шаянової, ідея монотеїстичного розуміння
Бога, така як і в Л. Силенка.
Виникає
питання до Вас, п. Галино, чому Ви так ненавидите Л. Силенка?
Чому Ви весь час ллєте на РУНВіру бруд? А все, мабуть, тому, що
Вчення Лева Силенка поширюється по всій Україні, а це не входить
до Ваших планів. Нещодавно в одному зі своїх часописів Ви пророче
виголошували, що «РУНВіра скоро в Україні
зникне, як торішній сніг». Дзуськи, п. Галино! РУНВіра
міцніє і поширюється все далі й далі від Києва, і Вам її не здолати!
Вас від заздрощів душить жаба? Щоб Ви прийшли до тями, я для Вас
віднайшов байку Глібова «Жаба й Віл» – почитайте:
Раз
Жаба вилізла на берег подивиться,
Та й трошечки на сонечку погріться.
Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
– Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як я надмусь,
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!
– І де вже, сестро, нам рівняться! –
Казать їй друга почала,
А та не слуха… дметься… дметься…
– Що, сестро, як тобі здається,
Побільшала хоч трохи я?
– Та ні, голубонько, моя!
– Ну, а теперечки? Дивися!
– Та годі, сестро, схаменися!
Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула – та й одубіла!
Такі і в світі жаби є,
Чуже ганьблять, хвалять своє,
А по мені – найкраще буде:
Сам не хвали себе – послухай,
Що скажуть люди.
Ви,
п. Галино, молода, красива, розумна і запалу, мабуть, ще надовго
вистачить, щоб коли скінчиться у Вас алергія на РУНВіру, на Л.
Силенка, прийнятися за Я. Оріона. Адже Я. Оріон – того ж поля
ягідка, що й Силенко! Але то на майбутнє. А поки гортайте Мага
Віру, відшукуйте ще щось «не таке» в Лева Силенка, аби здивувати
тих, хто нещодавно був ще до Вас прихильний. А я, тим часом Вам
дарую байку майже за Іваном Криловим в моєму перекладі. Познайомтесь.
СВИНЯ
Якось
на двір Господарський
забрела Свиня.
В конюшню, на смітник, на гній залізла
То тут, то там все риє, риє, ніби зла,
Ніби на світ весь розізлилась.
В калюжі повалялася, поспала в реп’яхах,
Потім помиями обмилась
І вже коли набридло їй усе,
Свиня – свинею у свій двір вернулась.
«Ну що, Хавронюшко, побачила ти там
в Великому Дворі Чужому? –
свиню спитав пастух, –
Тут хтось розпустив слух,
ніби у Домі тому
Вдостатку всякого добра й ніхто
Не заздрить там нікому?»
Хавроня хрюкнула: «Неправда все,
неправда і брехня,
Бо скільки я там перерила,
Крім гною і калюж у реп’яхах
Нічого цінного для себе не відкрила,
Намучила лиш рило!»
І
в Києві подібні критики з’явились,
Вони ніби якогось дурману наїлись.
І як же їх Хавронею не звати,
Коли вони про правду і не хочуть знати!
Цвітослав
САЛАМАХА
ДО
РЕЧІ:
Наїздів»
волхвині на московських рідновірів ви в часописі не знайдете.
І ця любов, як ви переконаєтесь, є взаємною. Почитайте анонс цього
числа «Сварога», який розмістив на своєму сайті московський «АТЕНЕЙ»:
Журнал
украинских язычников «Сварог», который издает Г.С.Лозко (Волхвиня
Зореслава), с каждым новым номером не только повышает свое полиграфическое
качество, но приобретает все более явные панарийские черты. В
последнем выпуске (№15–16), помимо текущей хроники Объединения
Родноверов Украины (ОРУ), традиционных материалов по местной этнографии,
родноверию и критике христианства, таких как: «Коло Сварожье»,
«Истоки Православия», «Трипольская религия», «Великий Волхв Украины»
(о В.Шаяне), «Библия как идеология», публикуются документы Родового
Славянского Вече (Киев, 2003), обращение лидеров Всемирного движения
белых людей за апартеид, очерки о национальном отделении международной
расовой организации «Честь и Кровь» (от Олександры), новости агентства
РАСА. Из зарубежных авторов в номере представлены: Ш.Рассате («Жречество
– подлинно национальная элита»), П.Тулаев («Богини в нашей жизни»),
Р.Багдасаров («Свастика: священный символ»). Украинцам, при всей
их горячей любви к национальным традициям и героям, видимо, уже
приелись пафосные стихи Шевченко и старые казачьи шаровары. Они
хотят жить, как благородные и современные люди, а не как экзотические
племена в резервации. Слава Сварогу, вечному в своем движении!
