Чому
в Україні щука в омельків не ловиться?
«Світогляд народу впізнається за
казками»
Мих. Задорнов
Мій
знайомий учитель розповідав: «Якось я
спитав у школярів: «Як українською буде Іванушка-дурачок?» – Іванко-дурник.
– А скатерть-самобранка? – Зам’ялися. – А меч-самосек? – Теж.
І тоді я сказав: «Тут дуже добре видно різницю між українською
і москвинською ментальностями: нам дана прекрасна земля, але ми
знаємо, що на ній треба працювати. Наші ковалі вміють кувати переможну
зброю, але нею треба вміти вправно володіти! Халява не для нас,
а для москалів!»
І
заперечити тут щось важко. А от і підтвердження є. Той-таки Задорнов
відзначив, що «наш (москвинський!
– М.) Іван на грубі сидить-сидить-сидить-сидить-сидить-сидить,
усе чекає, доки Золота рибка з’явиться. Нема рибки-щуки. Нема
щуки – є Сивко-Бурко… Причому зверніть увагу: в одне вухо вліз,
у друге виліз – наївся, напився! Навіть їсти-пити ліньки!»
Теж
саме стосується і Крошечки-Хаврошечки (цікаве ім’я, адже Хавроньями
завжди називали свиней. У перекладі дівчину кличуть чомусь Хіврунькою
не в риму до слова Крихітка). Нещасна дівчина, пролізши так само
крізь вуха корови, не тільки бачить виконану роботу, а й сита-напита!
І коли добрий молодець під’їздить до неї та її зведених сестер,
то обіцяє взяти заміж ту, яка дістане йому яблуко! Якщо він паразитує
на дівчатах під час залицяння, то що робитиме після укладання
шлюбу?
Не
можна обійти увагою й те, що улюблений герой москалів – дурень!
Якщо він дійсно дурень, то коментарі зайві. Але в казках виходить,
що він не тільки сміливий, а й розумніший од інших! Висновок напрошується
сам: москалі завжди переслідували кращих людей за вільнодумство
й не помічали кращих їхніх рис, доки ті не проявлялись у виключних
обставинах! Дуже влучно сказано в тій-таки «Росії, якої не було»
Бушкова: «У Росії донкіхоти знищуються
ще швидше, ніж ув Іспанії». У сучасних книжкових сюжетах
теж є приклади: згадаймо «Опудало» Железнікова чи «Блазня» Ю.Вяземського.
Оскільки
ми заговорили про дурнів, певне, доречно згадати і Омелька, винесеного
в заголовок. Ізгадаймо: щуку він навіть не ловив, вона випадково
(!) потрапила в його цебро! А далі все типово по-ледачо-москвинському:
хлопцеві навіть ліньки йти до двірця, він їде на теплій грубі,
а далі на шару отримує кохання чарівної царівни. І потім ізнову
суцільна халява: навіть у засмоленій діжі він лише випрошує в
щуки опинитись із царівною на свободі, потім – дати йому замок
і військо, а тоді вже рушає залякувати царя! Ні, така перемога
не для вкраїнців!
Згадаймо
й іншу рибу з москвинських казок – Золоту. Якраз цей сюжет нетиповий
для москалів, адже дід усе-таки сплів невод, тричі закинув у море
й не став вимагати у Рибки багатства! А жадібна бабка була покарана!
І недарма в українських переказах є відповідний сюжет – «Казка
про липку й зажерливу бабку»! Проте, як відомо, цю казку геніяльний
Пушкін переписав у німецьких казкарів – братів Гримм, так само,
як і «Мертву царівну», а «Золотого півника» – із «Троянди Альґамбри»
Ірвінґа (виходить, якраз найкращі його казки запозичені!). А «Салтана»
я, хоч убий, не вважаю захоплюючим: у нього нема ні пригод, ні
гумору! А улюблений москалями він із вищезгаданої причини, адже
Ґвідон (ім’я, до речі, явно західне, а янкі цим словом називають
ґомосексуалістів італійського походження) просто виканючив у океана
пощади, а потім майже без зусиль став головою столиці та власником
коштовностей: золота, смараґдів (причому зверніть увагу:
«князю – прібиль, белке – честь»!), охорони і красуні-дружини.
Всі його дії були тільки в тому, що він вибив дно й застрелив
шуліку.
Згадаю
й сучасну казку «Про Тодота-стрільця, хвацького молодця», що теж
стала бестселером. У ній, звичайно, вистачає незвичайного гумору,
але пригод малувато, навіть менше, ніж у нарідному вірогіді. Зате
майже всі диковини дістаються задарма: Марусі достатньо було тільки
ляснути в долоні й дати наказ пиковоротам. Це, я гадаю, далеко
не остання причина улюбленості цієї п’єси.
І
ще одне. У нашій громаді вже казали про відмінність слів свадьба
й весілля чи брак і шлюб (злюб).У даному разі я хочу порівняти
слова праздник і свято. Праздник це день праздний, тобто без роботи.
А свято – день освячення когось або чогось значного. Різниця,
здається, очевидна.
МСТИСЛАВ
