Запитання
та відповіді
на вільну тему
Чи
не дивним є той факт, що юдаїзм та християнство на протязі всієї
своєї історії взаємопов’язані та нерозривні, не дивлячись на зовнішню
нібито антагоністичність. Насправді, в своїй суті це одна і та
ж релігія – двошарова. Двошарова, значить складається з двох нерозривних
частин: 1-а для рабина, 2-а для раба:
–
базовий «перший» шар (внутрішній, прихований від сторонніх очей
та вух) є зведенням повчань та законів поведінки для «богообраного»
народу – для юдеїв;
–
захисний «другий» шар (зовнішній, не тільки відкритий, а й широко
пропагований в найрізноманітніших формах і різновидах) є зведенням
забобонів, страхів, погроз та законів поведінки для «грішників»
– для «ґоїв» (неюдеїв).
То
ж юдей це, той хто керує, повеліває, а християнин, це той, хто
ці повеління виконує. Третій за цим поглядом не має права на існування.
Отже третій – справжній антисоціальний елемент. Чи не тому юдохристиянство
сьогодні, відчувши силу, так жорстоко, брутально розправляється
з цим третім елементом технологією антитерористичної війни без
кордонів, в якій би він країні не був. Чи не є то царство Змія?
До
речі, розглядаючи історію появи християнства в Україні-Руси, бачимо
його деспотичне насадження терором, тортурами та вбивством, винищення
цілої верстви населення – відунів, які були інтелектуальним потенціалом
оріянського суспільства свого часу. У серці народу збереглися
легенди про той злочин.
Хрещення
Руси-України проводилось Каганом (!) – такий титул носив у той
час Володимир. Це ж був політичний переворот у державі, а не тільки
культурний переворот. Носіями юдаїзму у державі були жиди. Хто
зробив державний переворот?
Можна
зробити припущення, що й у Хазарії, перебираючи владу в свої руки,
юдеї зробили переворот. Тоді стає зрозумілим прийняття юдаїзму
державною релігією.
У
1917 році знову до влади, тепер у Російській імперії, прийшли
юдеї. До речі, у Совіцькому Союзі фактично державною релігією
також був юдаїзм в модерній одежині комунізму.
Можна
розглянути, наскільки ж проникло в суспільство християнство. Хтось
буде доводити, що нібито християнство покінчило із людськими жертвоприношеннями.
Численні факти, огляд історії показує зворотнє: саме християнство
по своїй суті було тим, що потребує постійно крові (нібито за
кров Христа) – незліченні страти єретиків, знищення цілих народів.
Чи не є знищення американських індіанців реалізацією тих же планів
звільнення «землі обітованої (обіцяної)» від невірних. В якому
місці буде наступна «земля обітована» і який наступний народ стане
жертвою реалізації «божественних планів» сіоністів?
Напрошується
думка – чи не є саме тим «смертельним гріхом» (на думку юдеїв)
саме народження на цій землі людей, які не є юдеями ні по крові
ні по своїй природі. Це витікає з того, що у своїх священних книгах,
які є для них основним моральним кодексом, вони пишуть, що Бог
(звичайно, через юдейських пророків) обрав юдеїв і проповідував
отримання ними «землі обітованної» – раю земного. Чи не тому вони
тисячоліттями тиняються по всьому світу в пошуках найквітучіших
земель, найбагатшої здобичі, найлегшої роботи. А всі інші нації
у такому випадку, особливо якщо їм випало проживати у тих райських
куточках, за сіоністською логікою відносились і відносяться до
грішників і мали за це отримати найжорстокішу помсту. Як то було
з народом, що проживав на території, зайнятої сучасним Ізраїлем.
Що може принести світова юдейська держава? Чи не повторення голодоморів
та атомоморів для українців?
Ми
гідні Божої подоби. Ми маємо Рідну Українську Національну Віру
(РУНВіру). То ж, маємо бути господарями у власному домі і володарями
у власній державі.
Лад
СВІТОДАР, Київ
*
* *
Бідна,
багатостраждальна Україно, уже минуло тисячу літ, як тебе прирекли
на розтління візантійські імператори, які не могли тебе подолати
військовими вторгненнями. Не маючи змоги побороти тебе фізично,
Візантія вдалася до підступної на ті часи військової стратегії.
Вона вирішила Русичів звоювати духовно. Крок за кроком духовні
пастирі, проповідуючи віру Юдейську (так звану православну), завоювали
духовні скарби Українців-Русичів. А з «легкої руки» князя Володимира
через тортури в 988 році охрестили всю Київську Русь.
Духовні
пастирі, призначені для «служіння Божого» з Візантії, були очами
і вухами константинопольського імператора. Вони служили не Русичам,
не Київському князю, а Візантії. «Архиєреї
грецької ортодоксії прагнули охристинянізувати, а в дійсності,
огречувати життя українця-русича. Вони, віддаляючи українця від
його рідної історії і рідних способів життя, нав’язували йому
грецький спосіб життя, грецькі імена, грецькі релігійні терміни
і ритуали.
Вони
(в ім’я віри Христової) звеличували себе й принизили українців-русичів,
навчивши їх вірити, що не Київ, а Константинополь є Царів Град
(Цареград). «Константинополь – це цар царствующих городів, це
голова всіх міст, центр чотирьох частин світу… І москвини (не
без чужовпливів) проголосили, що «Москва – всесвітня столиця пролетаріату»,
«Москва – міжнародна столиця світового комунізму».
І
кращі сини і дочки України-Руси, в душі затаївши кривду болючу,
питали себе: «Хто ми, чиї ми діти, ким і за що закуті?» А ті нещасні,
мозок яких був повністю захаращений чадом грецької ортодоксії,
примирилися з думкою, що «народ слов’янський, що постав, був од
племені Яфетового, сина Ноєвого…».
Ось
так через головну школу в місті Києві грецькими єреями було придумано,
що предки України-Руси були забродами з Азії. Ось так, як писав
Тарас Шевченко – Українців (Русичів) – окрадено, одурено і «розп’ятієм
добито».
«Політика
грецької церкви в Україні-Руси, починаючи від 988 року, приносить
Україні-Руси страждання, національну охлялість, підгнивання основ
державного життя, знесилювання її царів»
(Лев Силенко, Мага Віра).
Поступово,
впродовж 500 літ, ми втратили державність. А після занепаду Візантійської
імперії православна церква в Україні служила московському патріархату
і прославляла московського царя. Православна церква також намовляла
Богдана Хмельницького підписати Переяславську умову про воз’єднання
України з Росією, яку Богдан, очевидно, так і не підписав (оригіналу
угоди не знайдено), бо не хотів залежати від будь-кого. Але після
його смерті Росія вогнем і мечем приєднала Україну і назвала її
Малоросією, тобто своєю колонією.
І
ось маємо 350 років підлеглості. Україна як держава перестала
існувати.
Після
«оксамитової революції» Україна начебто отримала незалежність.
Але патріотам, які кровно і духовно належать до Української нації,
зовсім не зрозуміла така «незалежність».
Україна,
населення якої на 50% вважають себе овечками стада христового
і мабуть не менше вважають себе «братьями младшімі», не може бути
дійсно незалежною. Одні залежні від християнізму (у всіх його
проявах), а другі – від наслідків комуністичного тоталітаризму.
І
ось ці «щирі українці» вибрали собі можновладців, які наперебій
кинулися цілувати руки православній еліті і будувати храми Христові,
далі закабаляючи населення України. А інші до сьогодення носять
відзнаки неіснуючої Верховної Ради неіснуючого Радянського Союзу.
Чого
можна чекати від таких керівників «незалежної» України українцям,
окраденим, одуреним і розп’ятієм добитим?
Дорогі
браття-українці, наша доля знаходиться в наших руках, тобто в
наших діях, в наших мислях, в наших переконаннях (незалежних від
іноземних переконань). В дохристиянській Київській Руси були свої
національні переконання, свій національний устрій, свій національний
патріотизм, своє національне вірування – яке було начисто знищене
православієм і дуже жорстоко.
Дорогі
браття-українці, справжні патріоти Української нації «усміхнімося,
ми спасенні: на поля України-Руси йде усміхнена весна відродження
народу – йде Українська Духовна Революція!… Ми рунвісти, внуки
Дажбожі врочисто повідомляємо Світ, що Українська Духовна Революція,
про яку сотні років мріяли кращі сини і дочки України, почалася!
Українська Духовна Революція іде, як сонячне світання, під прапорами
Рідної Української Національної Віри (РУНВіри). Українська Духовна
Революція ознаменовує відхід Українського Народу від жертовників
чужовір’я, від юдейської секти – тобто від християнізму греко-римської
інтерпретації.
Буде
великий бій! Ми, рунвісти, йдемо проти Чорного світу, в тисячу
разів сильнішого за нас, але ми його переможемо! Ми – вибранці
Матері-Природи. З нами йде Історія, Воля, Любов, Правда, Натхнення,
з нами йде Дажбог – вічний і всюдисущий Датель Буття!…
Ми
– рунвісти, озброєні одержимою вірою, і знаннями, і великою національною
пам’яттю… Ми, віднині починаючи, читаємо рідну історію по-рідному.
Ми її очищуємо від греко-римо-москвинських цензорів і бачимо,
як жорстоко протягом тисячоліття ми були одурені, окрадені, принижені,
мордовані»
(Лев Силенко, Мага Віра).
Щоб
не було в нашому сьогоденні різних поглядів на буття, патріоти-українці
по духу і крові об’єднуйтесь в громади РУНВіри (Рідної Української
Національної Віри), вивчайте історію наших Предків на Святих Годинах
самопізнання. Борітеся за збереження Українського національного
буття, Українського національного патріотизму, Українського національного
«Я».
Борітеся
– поборите! Дажбог з нами – і ми з Дажбогом.
Слава
Дажбогу! Слава Україні!
ГОРДІЙ,
Кривий Ріг
*
* *
Громада
РУНВіри ім. Лесі Українки м. Нововолинська, бажаючи щирості і
порозуміння в повсякденному спілкуванні, вітає всіх шанувальників
Лесиної творчості з цим дорогим для нашої пам’яті святом Днем
народження нашої землячки – Пророка Лесі Українки.
Леся
говорить у своїх віршах до нас: «Будуть
приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радість й тугу
нестимуть мені. Їм промовляти душа моя буде голосом ніжним…»
І
про те, що наука наша – скарб, закопаний в могилу. Протягом XIX-XX
століть на теренах України було розкопано археологами В.Знойком,
К. Данилишиним, Н.Шмаглієм, К.Зіньковським, А.Кіфішиним, Ю.Шиловим
і іншими більше 2500 могил-курганів. На основі цих розкопок було
відкрито Мізинську культуру, якій до 12000 років; Трипільську
культуру, якій 7000 років. Розкопки показують, що наші предки
незалежно від інших народів самі винайшли колесо і побудували
віз. Про це доводить давність свята Коляда.
Леся
говорить, що родинні зв’язки в нас – то ниточка тонка. Чому ж
так сталося? Леся писала ці рядки ще в 1900 році. Християнська
мораль в ці роки вже була в розквіті. В Біблії (Матвія,10) написано:
«Не думайте, що я прийшов, щоб мир на
землю принести; не мир прийшов я принести, але меча. Я ж прийшов
порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю і невістку
з свекрухою її. І вороги чоловікові – домашні його!»
По
розкопках нашої давнини документи свідчать, що родина для наших
пращурів – велика святість.
І
Лесин герой у драмі «В катакомбах» говорить, що і каплі крові
не віддав би за кров Христову! Нехай і Божа кров даремно не проллється…
Леся
говорить: «Ох, може б, не було життя
таке нещасне, якби вогонь ненависті не гас. Тільки той ненависті
не знає, хто цілий вік нікого не любив». Полюбити ворога
свого, хіба це не підла політика? Хіба не ворог вустами Ісуса
сказав: полюби мене, відчуваючи свою загибель. Нема сильнішої
політики, як релігія, бо сказано: кожному буде дано по вірі його.
Леся
промовляє:
В
руїнах тепера – єдиний наш храм.
Вороги найсвятіше сплямили,
На твоїм вівтарю неправдивим богам
Чужинці вогонь запалили.
А
хіба не пророцтвом про наш час є такі Лесині слова? Почитайте:
...Боже,
рятуй своє власне
безсмертя,
Бо як не будеш його рятувати,
Встане Ізраїль, борець проти Бога –
На бездоріжжя піде.
Учімось
мудрості у своїх пророків. Учімось Лесиної мідрості. В рідній
науці, вірі живуть рідні заповіти предків рідних.
Слово,
коли ти живе, статися тілом пора.
Пора!
РУЖО
Волесій, Нововолинськ
