|
|
(уривок
з поеми)
Русь, будись! Відбери у монгола
Славу рідну, окрадена Ти.
Від релігій чужих стала квола
І сумна, як підгнилі хрести.
Не
пробудишся, згинеш! Голодні
Діти трупом згниють на стерні.
Мати злякана смертю, премодні
В честь катам заспіває пісні.
Згинеш, згинеш і сліду не стане,
Мій Народе, моя ти любов.
Непомітно, як цукор розтане
У крові ворогів твоя кров.
Мати, втративши ум, буде жерти
Труп дитини, просити Христа
Християнкою доброю вмерти,
Там спочити, де райські врата.
Зайшлі ідоли будуть стояти,
Зірку, хрест закріпивши в руці:
Будеш ти їм поклони складати,
Мавши долю сліпої вівці.
Чорне небо зирне в твої очі,
Кров хлюпне на пшеничний амбар.
Розстріляє твої дні і ночі
Катом хвалений син – яничар.
Ти
сама собі тюрми змуруєш
І прославиш чужий амулет.
Ти сама з свого «Я» поглузуєш,
Зайду твій оправдає поет.
Образ твій спотвориться в чаді,
І пігмейський придбаєш ти ріст.
Животітимеш в рідному граді,
Як до арфи прикутий арфіст.
Утопила Дажбога (Пратата),
Цілувать будеш зайді п’яту.
І поклін віддаси супостату
За духовний дурман – блекоту.
Зайди створять новий зміст моралі
Для їх вигіднозручний, і ти
Сторозтерзана, їхні скрижалі
Чтимеш, впавши у чад глупоти.
Не
пробудишся – згинеш. З бальзаму
Благородних твоїх почувань,
Панахидну складеш амальгаму,
Щоб ти цілі не мала й бажань.
Русь, будись! Не лякайсь мого ходу,
Я – твій син, твоя крапля крови,
Вольна іскра невольного роду,
Вольні мислі твоєї глави!
Ми мовою розділені
навпіл,
Церквами розпорошені духовно…
Від міст великих до маленьких сіл
Фізично вимираєм, безумовно.
Багатий не
тоді, коли майна вже повно,
Багатий – це коли звеличився духовно.
Допоможіть
таланту на початку
То дасть вам Бог і щастя, і достатку.
А хто зростив талант, – той освятиться
І гріх, що мав в душі, йому проститься.
Мер в Парижі,
милі друзі!
В нас – міський це голова,
Але нам, як тій папузі,
Чужії вдовбують слова.
Чужі церкви
нас підкосили…
Руйнують наші душі й сили.
Релігія, що
створює раба,
Примушує всіх гнутись, як верба,
Йде не від Бога, друже.
Бог справедливий дуже!
Не хоче, щоб народ був як юрба,
А щоб із себе вичавив раба.
Чомусь Ісусові
ідеї
Не прижилися у юдеїв.
Чому ж вони їх всім торочать?
Бо ними світ загарбать хочуть!
Як грім серед
ясного Неба
Відкриється Правда про тебе,
Ісусе, ізраїльський сину…
Пробудить цей грім Україну.
Жидівська
віра у нас, брате!
За неї – плем’я ми прокляте
На тисячу років волхвами…
Не буде злагоди між нами,
Поміж дочками і синами, між українським всім народом
Поки не прийде до нас, згодом,
Новітня віра, українська,
РУНВіра наша, не чужинська.
|
|
