Учитель про рівність і демократію

Мага Віра: 24.141. І сказав волхв Радогост: «О боярине Дубава, людина – трава, сильні люди накидають слабим людям закони. У світі рівности немає – навіть перед сонцем не всі люди рівні. Ті, що живуть на півдні, мають більше сонця. Ті, що живуть на півночі – мають менше сонця. Але коли є на світі рівність між людьми, то хто її творить? Якщо рівність між людьми творять люди, то ми, кияни, самі творімо її! Коли рівність між людьми України (Руси) не створена людьми України (Руси), а з чужих земель принесена, ми, українці-русичі, будемо нам принесеною рівністю в рабство загнані!»

26.515. У «варварів монголів» удача племени мисливців: мисливці дисципліновані й організовані, уся їхня увага звернена на наказ провідника, їм віча непотрібні. В українців (русичів) вдача племени хліборобів. Віча були поширені на всіх землях імперії України (Руси). Немає підстав вважати, що віча – найдосконаліша форма вирішення військових, народних чи державних справ. Віча часто породжували сварню, роз’єднання, знеславлення авторитету, поразку в боротьбі з ворогом.

У Московитії (починаючи від Андрея Боголюбського) створювався тип неслов’янської людини, яка виявилася особливо здібною у творенні централізованого деспотичного государства. Москвини почали домінувати над слов’янами Новгородського і Псковського князівств, де були поширені віча.

І «татари (...) зробили глибокий переворот в нашому житті. (На «Суздальській Русі», – Л. С.) при татарах віча стали анахронізмом» (В. І. Сєрґеєвич, «Рускіє юрідіческіє древності», 1900 г., стор. 34). На землях України (Руси) татари не селилися; старости у селищах українських перед приходом Батия і в часи Батия, і після нього, вибиралися на вічах; вічеві, сучасною мовою кажучи, демократичні притаманності були проявлені і на Запорозькій Січі.

30.12. Овеча отара, собака і вовк. Вівці нарікали, що собака не шанує демократії. Він, вживаючи силу, він, свого здоров’я не шкодуючи, ретельно береже овечу отару. Інколи, будучи змучений біганиною, гризне ту вівцю, яка, порушуючи єдність отари, сама забреде в ліс.

Вовк, побачивши, що між вівцями і собакою немає «рівноправія», ласкаво заговорив: «Овечки мої, сестрички кучеряві, хочу жити з вами в згоді, любити вас, але проклятущий собака – диктатор мене до вас не допускає, і ні мені, ні вам звіту жодного не дає, бачите, боїться суперника, правди боїться і моєї сили, і моїх талантів».

Збунтувалося овече стадо і прогнало собаку, і на овечому вічі проголосило вовка президентом і гостро осудило свавілля, неморальні диктаторські замашки собаки. Вовк, ставши президентом, з’їв вівцю і влесливо сказав: «Овечки мої, сестрички кучеряві, коли б я вас не любив, хіба б їв, хіба ви їсте ту травицю, до якої не маєте любови? З великої любови я їстиму щодня одну. Ви ж вільні, пасіться, де хочете і коли хочете, люблю вас бачити здоровими і ситими, ніколи не гавкну на вас і не вкушу за хвоста, а коли їстиму щодня одну, то ваша плата за волю!» І барани крикнули: «Ура!» Вовк їм моргнув, що вони з’їдені не будуть, він шанує старих мудреців, їстиме тільки самчиків однолітків. І зажурилася отара: почала співати пісень про волю, хвалити собаку-вовкодава, та не було вже його між живими, – помер він із журби за своєю улюбленою отарою.

31.3. Чужовірне поняття волі. Творці грецької демократії в Атенах вважали того грека справжнім демократом, який мав хоч десяток рабів на своєму господарстві і вмів їх продавати на демократичних ринках і їхніми дітьми розпоряджатися по-демократичному (міняти їх за речі, кози, збіжжя). Грецькі слова «демо» «кратія» означають «народне правління».

33.25. Карл Маркс не був демократом. Він вірив, що «цілі можуть бути досягнені тільки насильственним поваленням всього існуючого ладу»(«Комуністичний Маніфест»). Він хвалив Запорозьку Січ, що вона демократична і гудив царя Московського, що він деспотичний.

Московський деспот «пообідав» на Запоріжжі. Запорожці знесилилися, їхні демократичні провідники стали «царськими дворянами». Достойніші не скорилися і були обезголовлені, або – ув’язнені. На їхній землі німець картопельку садить, з гіркотою в душі писав Тарас Шевченко.

Чому запорожці не створили культу провідника-державника, чому не стали творцями многовікової держави, імперії? Чому вони були тільки оборонцями «віри православної», «вольностей косацьких»?

Тому, що вони, вибравши отамана, мазали йому голову болотом, щоб «не зазнавався», тобто, щоб провідник знав, що запорожці, викрикуючи інше ім’я, підкинуть шапки вгору і виберуть нового отамана «слухнянішого».

Коли новий отаман надоїсть, продадуть його перед боєм чи після бою. Чи можуть такі месники мати провідника (архітекта держави)? Ні. В їх недисциплінована мудрість. Там, де покірний провідник і непокірні йому підлеглі, немає дисциплінованої мудрости.

Українці (єдиний народ?), який віддавав своїх провідників катам на катування, кажучи: «Другого виберемо, а ви цього катуйте. І за це нас, християн православних, звільніть з полону, вельми хочеться йти додому в наші теплі хати».

45(ІІ).8. Ти любиш безпутню юрбу? Юрба не любить тих, які її розуміють, вона сама себе не розуміє. Вона нині квітами стрічає титана, щоб завтра його каменувати. Вона нині обожнює Мазепу, щоб завтра брати участь у проголошенні йому християнської анатеми.

О, рунвісти! Потрапивши в юрбу чужовірів, відчуйте в ній свою святу самітність. Юрба, в якій царює дух чужовір’я, не може Вас гіпнотизувати, хвилювати, звеличати, вести, вчити. Ви – нові люди. Вам належить завтрашнє сонце України. Самітність – проба Ваших сил. Жити в юрбі, зберігаючи своє самітне «Я», можуть лише лицарі Мудрости. О, рунвісти! Я Вас відділив від грецько-латинського християнізму і від москвинського комунізму, щоб Ви самі відчули свою володарську самітність, щоб у Вашій світлій душі родилися нові Почування, нові Мислі, нові Звички. Самітність виплекає у Вас віру в себе, надію на себе, довір’я до себе, виплекає зосередження мислі і рівновагу збудження.

Народ-Велетень має бути САМІТНИМ. Між народами ніколи рівности не було. Той народ, який проповідує «рівність», в душі притаює певність, що всі народи йому зобов’язані поклонятися за таку «рівність». Наша честь Дажбожа – ми народам не поклоняємося і від народів поклонів не відбираємо.