Чи
московська віра є рідною для українця?
або
Цілком закономірне переродження
Коли
зовсім не так давно декілька активних молодих людей з Поділля
прийшли до РУНВіри, гадалося, що вони внесуть свіжий струмінь
і свій вагомий вклад у розвиток величної Науки Силенка.
Та
не так сталося, як гадалося – в амбіційних хлопців, як невдовзі
виявилося, були великі плани – вони самі схотіли стати учителями
й пророками і заснувати свою власну віру. Ну, в нас, що не заборонено,
то дозволено – як кажуть, і прапор в руки!
Проте
засновникам, бачиться, на початку забракло організаційного досвіду
і вони вирішили набути його, то вступаючи в ЗГУК, то освятившись
у рідновірство Галини Лозко в ОРУ. З лав останнього їх невдовзі
з тріском «попросили» бо В.Куровський з надмірної скромности присвоїв
собі титул «першоволхва».
Хлопці
відійшли в автономне плавання. Вони почали інтенсивно розвивати
свою «самостійну» теологію. Розвивали вони її аж надто своєрідно
й бурхливо, адже за короткий період у них назва головного бога
змінювалась від Дажбога через Сварога, Дива, ніяк не називаного
(бо то ніби гріх – називати Бога), поки, нарешті, не зупинилися
на Роді. Може й ще які були головні боги, але автору те невідомо.
Назва головного бога, а отже, й засади теології, змінювалися щопівроку
і дехто з адептів від них у той період відійшов, бо елементарно
не витримав такого калейдоскопічно-нестримного потоку теологічних
змін.
Так
ось, цей Род – це конкретний продукт московського язичницького
світобачення-світорозуміння і наші герої його знайшли серед численної
московської язичницької літератури, яку вони в той період поглинали
з ринку «Петрівки». А де його знайшли самі московити, з яких таких
історичних джерел – докопатися важко. Можливо й самі синтезували...
Знаком-символом
своєї «Рідної православної віри» її отці-засновники вибрали такий
собі «Алатир», тобто варіант восьмикутної зірки. Сама ця
зірка – символ ніби й наш, але назву йому дали зовсім не по-нашому.
Вони пояснюють Алатир як Олтар, Вівтар, який стоїть
нібито у Вирії. Але чому би й не назвати його по-нашому – Вівтар?
Так ні – Алатир. Засновники РПВ може не знають, що в питомо
українських словах А на початку слова не вживають,
а може й знають та їм це глибоко пополам... Є така річечка Алатир,
вона тече по території Мордовії, і городок є однойменний на її
берегах. То це може звідти походить цей Алатир і саме там свята
земля для РПВ?
Я
вже давно говорив, що коли українці стали на шлях новітнього багатобожництва,
і зважаючи на потужний розвиток цієї ідеї у Московії, їх цей шлях
рано чи пізно приведе прямісінько під Москву. А коли прийняти
ще й теологію і самих богів московських, то цей шлях буде дуже
коротким, як і сталося з РПВ Куровських.
Почитайте-но
одкровення головного ідеолога РПВ Богумира (Межимира) Миколаїва:
«Націоналізм – вигадка інтелігенції,
нової духовної аристократії, а вже націоналізм в ході свого формування
вигадав націю. Ми ж є НАРОД, – СЛОВ’ЯНИ!»; «Націоналізм, це ідеологічний
вірус, який зводить здравомислячу людину з глузду».
Або ще ось такі перли: «Україна – програний
проект, українці – нація ображених на сусідів людей. Світла Русь
– ось те до чого я прагну»; «Отака вона ваша «українська нація»,
голозада... Ви здатні тільки теревенити про націю, а коли треба
гривню покласти, то ви голову в труси і гала-гала про свою бідність...»
Ось так вам, українці!
Якщо
раніше думалося, що вони якшаються з інглінгами та іншими московськими
язичниками, друкують свої книги їхньою мовою, бо мають на умі
українську експансію на північний схід, то тепер усім зрозуміло,
що вони самі стали об’єктом такої експансії, але протилежного
напрямку. Бо якщо вони колись і думали про таку свою експансію,
то на сьогоднішній день, коли Московія все ще залишається сильнішою
від України й економічно, й військово, й інтелектуально, така
експансія залишається поки що утопією...
Таким
чином ця тепла компанія поступово перетворюється на п’яту колону
Москви і на типових україноненависників. Вони задля залучення
нових москвомовних адептів, як в Україні, так і в Московії, майже
зреклися материнської мови, бо й друкуються, й фестивалі свої
проводять на «общєпанятном» (а може вже, з їхнього погляду, на
«богоугодном»?). Виникає риторичне питання, а чи можна їх тепер
узагалі називати рідновірами? В результаті, українці від
них відходять подалі, а навкруги гуртуються москвофіли й вони,
отже, плодять на нашій землі яничарів – і про це варто пам’ятати.
Не
так давно біля їхнього поселення на Тернопільщині у них стався
конфлікт із місцевими греко-католиками та приїжджими хлопцями
з «Тризуба»: останні їх ніби потягали за чуба й спалили встановленого
на горі дерев’яного кумира. У зв’язку з цим нам як українським
рідновірам незрозуміло, кому ж співчувати? Бо якщо їх били за
те, що вони нехристияни, то треба ніби ставати на їхній захист.
А коли ж за те, що вони зрадники українства, то, виходить, нам
позиція українців-християн у цьому питанні має бути ближча?..
Іван
ПРИЛУЦЬКИЙ