Число 40
Червень 11010 р. Д.

Напишіть нам

ЗАЛЯКУВАННЯ ЯК СПОСІБ УТРИМУВАТИ БРАТІВ-ЧУЖОВІРІВ У ДУХОВНОМУ ЯРМІ

Слава Дажбогу!

Дорогі побратими й посестри! У цій проповіді я буду говорити про залякування, як спосіб утримувати братів-чужовірів у духовному ярмі. Ви добре знаєте або, як мінімум, знайомі зі змістом «Біблії» і не могли не звернути уваги на страшний суд, пекло, палаючий вогонь, боже прокляття, каменування, потоп, смерть від вістря меча та інші страшилки, що є в цій книзі. Після такого знайомства зі Святим Письмом християн, необізнана людина дійсно стає заляканою.

Для кого це робиться і навіщо? Відповідь проста: щоб утримувати побожних рабів у духовній неволі. Будемо досліджувати це питання глибше. Наведу діалог. Рідновір звертається до Лева Силенка: «Учителю, я почав братові-чужовірові говорити про Вашу науку. Він мені гнівно сказав: «Бійся Бога! Бог тебе покарає! Лев Силенко – безбожник, Бога не боїться!!!». На це Учитель, як розумна людина, відповів: «Брат-чужовір, як видно по його словах, вірить, що Бог – це страшилище. І він «Богом – страшилищем» так заляканий, як дитина Бабою Ягою… Є в семітів віра, що Господь Саваот панує над своїми рабами при допомозі залякування» (МВ 49.30).

Щоб переконатися, що це так наведемо коротку цитату з «Біблії»: «І глаголить Господь…: «Страх мій пошлю поперед тебе і залякаю» (2 кн. Мойсея 23.27) Нічого дивного немає, що раб Божий… живе заляканий Богом» (МВ 49.30). І таких цитат можна навести десятки.

А ось як висловлювався воєвода Дубрава в розмові з волхвом Радогостом: «Коли душа в неволі, людина боїться думати. Щоб дізнатись, що думають кияни, піп кличе їх на сповідь. Хто не йде сповідатись, той проголошений поганином, язичником, боговідступником. Хто волхвові в ліс несе кусень хліба, і хто з волхвом розмовляє, гріх чинить, гріхочинителі горітимуть у пеклі. І діти заляканими виростають. Залякані і думати бояться – хто думає, той грішить» (МВ 24.144). Вдумайтесь: «...хто думає, той грішить».

Як доказ сказаного наведу слова «…Папи Пія ІХ, який в 1854 р. видав енцикліку (постанову), в якій сказав: «Недумаючі не будуть засуджені». Отже церкві потрібно побільше недумаючих або, покірних овечок, яких щораз меншає на світі» (Ярослав Оріон, «Бог і релігія», Гамільтон, 1984 р., стор. 272).

Залякування є сталою практикою з першого дня хрещення Руси. Згадайте літописця Нестора, котрий наводить слова князя Володимира: «…а хто не прийде (хреститись), той прoтивен мені і буде позбавлений майна свого і буде покараний смертю» (МВ 22.155). Розглядаючи цю тему, не будемо забувати, що залякування здійснювалось не одну сотню років, багато, дуже багато поколінь наших людей виросло зі страхом перед Страшним судом.

Наскільки серйозно творці християнства ставились до залякування, говорять їхні посібники. «1274 рік, Київ. Митрополит Кирило видає книгу «Церковні настанови». У 6-му розділі він накладає прокляття на «язичеські праздники і народні пісні, щедрівки, колядки, бо вони поганські». Православні, які «Церковні настанови не виконуватимуть, будуть «отлучени от церквей Божих»… «Православіє погрожує прокляттями, народну творчість зве поганством, ображає душу, залякує пеклом і татарськими канчуками» (МВ 26.182).

А ось ще одна цікава постанова Ватиканського Собору 1870 р. «Якщо хтось каже, що чуда не може статися, або що божеське походження християнської релігії не можна чудами доказати, то хай буде проклятий» (Ярослав Оріон, «Бог і релігія», стор. 355). Виходить, як у відомому анекдоті. Інструкція з 2-ох пунктів: п. 1. Начальник завжди правий; п. 2. Хто не згодний, читати п. 1? У нашому випадку: не віриш – будеш проклятий.

Учитель залякування називає перевіреною зброєю, зве наукою, хоча і глупої релігії. «Кияни вже добре знають, що попи у церквах строго заборонили вимовляти слово «Дажбог». Той, хто вимовляє слово «Дажбог», гнівить Христа, «чинить словоблудіє», «викликає пошесть», «посушливе літо». Залякування, виголошене біля образу Саваота піднесеним, тривожним голосом сильно діє на хліборобів. Залякування – перевірена зброя» (МВ 24.200).

«Наука залякування – наука глупої релігії. …Звірину можна залякувати, а людину треба виховувати, розвиваючи її розум і ошляхетнюючи її почування» (МВ 26.182).

«…А «Слово Христолюбця» (рукопис XIV ст.) виступає проти «пісень мирських», значить пісні тії не тільки були, а й було їх дуже багато, вони були сильно розповсюджені і так загально люблені, що треба було виступати проти них цілою силою всіляких фантастичних погроз». Богдан Лепкий, книга 1, стор. 39. Погрози у церквах супроводжувались словами «Триклятоє Язичество…» (МВ 26.236).

Як залякування, так і постійне прагнення духовних поневолювачів тримати на ключових церковних посадах вірних собі людей є сталою практикою на протязі століть. Про таку тенденцію Лев Силенко говорить: «Москва прагне, щоб у Києві сиділи православні єреї, віддані Москві. Польща прагне, щоб у Києві сиділи православні єреї, віданні Польщі. При допомозі «святої, соборної і апостольської церкви» можна зручно експлуатувати киян. Обманювати їх, залякувати, тримати в покорі – у тьмі духовного рабства, речучи їм: «Любіть рідну церкву»» (МВ 26.614).

Коли ж «православний єрей» перестає бути відданим Москві чи Польщі, його негайно відлучають від церкви. На підтвердження цього нагадаю, що як тільки, уже в наш час, патріарх Української Православної церкви Київського патріархату Філарет оголосив Українську Православну церкву незалежною, самостійною, в той же день московським Синодом він був виключений зі складу Синоду, членом якого був.

А з яким цинізмом та хитрістю здійснюється залякування! Про це говорить Учитель у 26 Дні «Святого Письма»: «У побожності рабській маліє душа, живе в постійному страхові – боїться попа. Чому боїться?» Виявляється «…у попа ключі від неба, прощення, гріхів, спасіння. Хто помре і без попа буде похований, той не встане, як почнеться воскресіння мертвих, навіки зітліє в землі: з колиски навчивши раба в це вірити, без труду триматимеш його в неволі» (МВ 26.478).

Як тут побожному рабу не повірити і не забоятися. Задаю вам питання: звідки береться заляканість? Відповісти на нього нам допоможе Учитель. «Є заляканість вроджена і заляканість набута» (МВ 44.12). Набуту заляканість він пояснює так: «Надмірна сором’язливість і надмірна скромність у багатьох випадках спричинена комплексом меншовартості. І ця вада деяких людей все життя не покидає» (МВ 44.12).

Мабуть, це про таких людей писав француз П’єр Лашамбоді:

«І люди є такі – дурні та й ще уперті:
Родилися в ярмі, в ярмі хотять і вмерти»

Далі Учитель пояснює: «Природно народжена віра моральна і світла тому, що вона не осуджує, не переслідує інші віри. І любов людини до людини треба вважати любов’ю природною. Горе сталося тоді, коли на природно народжену віру і любов зазіхнули в Україні (Руси) релігійні душолови. Вони принесли до Дніпра неприродну віру, зроблену, вимушену. Вони освятили релігійну ненависть, речучи: «Хто віруватиме та охреститься, спасеться, а хто не віруватиме, буде осуджений». Марко 16.16. Вони залякали людину осудженням – вони зазіхнули на совість, честь, душу людську» (МВ 48.7-а).

«Неприродна віра не тільки скривдила душу, а й обікрала любов – зазіхнула на найніжніші природні почування людини. «Люби, а ні – будеш проклятий» (МВ 48.7-а).

Підведемо підсумок розмови. Не розцініть це як жарт, але мені в цьому допоможе «Біблія», в якій сказано: «Підсумок усього: Бога бійся!» (Еклезіаст 12.10). Переконливіше не скажеш...

Проте Лев Силенко говорить, що і в ситуації, яка сьогодні склалася, є вихід, є можливість цю ситуацію використати на свою користь. «Любов’ю можна бадьорити людину і можна її лякати. Хочете перелякати брата-чужовіра? Лякайте його любов’ю! Кажіть йому, що Україну любите більш, як Христа і всіх християнських святих! Кажіть йому, що Україну любите більше як возз’єднання України з Москвою, більше як Леніна. І брат-чужовір гляне на вас переляканими очима. Любов – велика сила» (МВ 28.74).

Далі Учитель пропонує нам зрозуміти, що «Немає на світі такої ідеології, віри, яка б не мала глупих і мудрих ворогів. І РУНВіра їх матиме багато. І чим більше вона їх матиме, тим безсмертнішими будуть її визнавці. І тим більше вони (її визнавці) матимуть відважних прихильників» (МВ 28.58).

На завершення нагадаю натхненні слова рідного Пророка: «Я кажу: Дажбог – це Блаженство. Дажбог нікого не залякує, нікого не карає, нікому болів не завдає. Дажбог – Свідомість Всесвіту. Дажбог – Світла Дія Вічності. Дажбог – Душевне Щастя. Я пророк Дажбожий, натхненний Дажбогом, несу в Душі Народу мого Душевне Щастя, Рідну Українську Національну Віру проповідуючи» (МВ 49.30).

Зичу вам, дорогі побратими й посестри, щоб Дажбоже благословення завжди було з вами. Слава Дажбогу! Слава рідному Пророку! Слава Дажбожій Україні!

р. Мирослав ЮШКЕВИЧ, Житомир