РАЙ
ДАВНО ПОЗАДУ
Поговорімо
про ідеальність природи.
Сьогодні
вже історично можна назвати природу ідеальною системою, ідеальним
комплексом, або просто ідеалом. Цей ідеал як довкілля давно
є, точніше, був, поки людина своїм нерозумом порядно його не
попсувала. Цей ідеал був до появи людини, і він і далі буде,
коли природа самовідновиться після того, як людина догробить
її і себе разом з нею. Природа завжди сама, самовідновлюється,
і найкраще – без участи людини. Бо в природі автоматично працює
закон рівноваги, читай самовідновлення.
Сільрада
здала ставок в оренду людині, щоб, мовляв, ставок краще був,
щоб риби було більше, щоб той чоловік зарибнював, мовляв, ставок.
Дурна сільрада. Інтелектуально проблемна. Ставок не треба зарибнювати.
Його не треба неситим оком займати. Він сам себе зарибнить,
ще й нормальним людям нормальний прожиток дасть, як було споконвіку.
Але не під орудою комерційно стурбованого орендаря-тимчасовика.
В його мисленні ставок не об’єкт природи, а об’єкт прибутку.
Вся річ – що в кого в голові. Як нема в голові – пиши пропало.
Назвати
природу досконалим ідеалом – це науково обґрунтовано. Думку
про давно явлений нам ідеал природи треба зробити масовою, на
рівні всього суспільства, щоб заклики до її нібито поліпшення
сприймалися як невігластво й посягання.
Якщо
щось не артикулювати, не називати вголос, не називати речі своїми
іменами, то виникатиме життєва недостатність, як ото буває серцева
недостатність. Серце взагалі-то працює, але йому таки чогось
бракує. В житті часто людина чимось незадоволена, тому що їй
бракує повноти. От все ніби так, а якоїсь граминки бракує, і
людині вже досить цього, щоб бути незадоволеною. 99% є, всього
лиш 1% бракує, і підсумок витікає негативний. В цьому руслі
корисно пригадати казку про голого короля. Того мало, щоб всі
знали, що король голий. Треба, щоб це знання належно звучало,
належно артикулювалося. Закон рівноваги вимагає, щоб мовчазне
внутрисвідомісне знання було підперто з протилежного кінця коромисла
– масовою артикуляцією, озвученістю цього знання в інформаційному
просторі. Це рівновага царства метафізики й фізики, Прави і
Яви.
В
радянську епоху офіційна політика розцінювала природу як ворога
людства, в кращому разі перешкодою на його шляху до «щастя»
в лапках і без лапок. Не забуваймо: ще й сьогодні не названа
справжня, тобто комплексна, тобто строго наукова причина розвалу
СРСР. І не може бути названа через головну суспільну проблему
– проблему інтелектуальну.
Ось
іще щось дуже важливе, загальне: сьогодні дуже потрібно розпочати
масовану пропаганду думки, що природа давно явила нам у щоденному
житті свій ідеал. Ідеал – це те, що вже не потребує поліпшення.
Цю думку багато хто нібито й знає, але вцілому для суспільства
це ніби таємниця за сімома замками. Академіки з НАНУ мовчать
по своїх норах як церковні миші, ЗМІ перебувають у приватних,
тобто неукраїнських руках і завантажують нашу свідомість всілякою
зайвиною на кшталт реклами. І от ми, рідновіри (бо якщо не ми,
то хто ж?) висуваємо чергову цінну, так, цінну, без усякої іронії,
пораду, ідею, думку: треба пропагувати в суспільстві, що ідеальне
життя значно ближче, ніж ми гадаємо, воно поряд, навкруг, до
нього не треба чекати десятиліттями, пливти за океани, тяжко
рвати пупа для химерного досягнення. Це ще великий Сковорода
примітив: 1) не по потрібне, по зайве за море пливуть; 2) спасибі
тобі, Дажбоже, що ти зробив потрібне легким, а важке непотрібним.
Геніально-ідеальним є життя на лоні природи, не зіпсованому
«досягненнями цивілізації». Всяка розумна людина давно пізнала,
що пересадка з воза на мерседес не робить людину щасливішою.
Навпаки, кожен новий мерседес, що сходить з конвеєра ненасити,
чуєте, з конвеєра ненасити, звужує Богом дане життя людини,
звужує життєвий простір. Чим більше мерседесів, тим менше людей,
тим менше Українців. І не тільки тому, що більше їх гине під
їхніми колесами, а просто тому, що на одному гектарі затісно
людині й мерседесу. Вони вміщуються лише на одному цвинтарі.
Мерседес перемагає. Він же залізний. І ви подивіться, нас на
мільйони стає менше й менше, а життєвий простір що? Він – не
збільшується, а навпаки, зменшується і зникає за п’ятиметровими
парканами, непотрібними мостами, окружними дорогами, двадцятиповерхівками.
Отака властивість неситого демоліберального ока – поглинати
і людей, і їх життєвий простір разом з ними. Якщо хтось думає,
що при нинішній демоліберальній системі цінностей у природи,
людини, людства щось краще попереду, той глибоко помиляється.
Найкращий варіянт, і то малоймовірний, коли в нього попереду
те саме. До нас як суспільства повинно дійти, що майбутнє можливе
лише на основі консерватизма як антиподу демолібералізма. Консерватизма
в поєднанні з комуністичними засадами.
Сьогодні
в середовищі зоологічного матеріалізма небезпечно проводити
(не всі, правда, а деякі) референдуми. Наприклад, чого вам дати,
люди, більше: чистої води й повітря; чи мерседесів і окулярів
на кожну дірочку кожній мавпочці. Як інтелектуальна проблема,
то й не питай.
Майбутнє
України можливе, по-перше, як ось тут, слава Богу, правильно
відчуває народ, за умови твердої руки. А по-друге, і це важливіше,
ця рука повинна керуватися ідеалізмом адекватно матері-Природі.
Мірність, тримірність, цілісність і нещадна боротьба з усяким
посяганням на надмірність. Не зняті з порядку денного слова
великого Каменяра: «Невже тобі лиш
не судилось діло, що б виявило твоїх сил безмірність? О, ні!
Не самі сльози і зітхання тобі судились! Вірю в силу духа! І
в день воскресний твойого повстання!» Не зняті також
з порядку денного слова Великого Кобзаря про те саме: «І
на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде
мати, і будуть люди на землі». Щоденний і вічний
референдум під назвою «життя» розставить всі крапки над «і»
і рано чи пізно відокремить людей від супостатів демолібералізма.
Але
ви відчуваєте, який це далекий шлях до описаного ідеала. Тому
що ідеї, ідеали, стереотипи правлять світом. І в нашому інтелектуально
деформованому суспільстві, якщо не брати до уваги рідновірське
середовище, цей процес осмислення лиш починається. Багато води
й крови ще витече, поки суспільство цю розкладку збагне. Мало
взяти всі ЗМІ в суспільні руки. Треба, щоб у ньому з’явилася
критична маса тямних. Бачите, відчуваєтє, яка довга дорога попереду?
Але йти треба. Бо все одно, чим раніше вирушиш, тим більше шансів,
що виживеш. А вижити в суспільстві, яке завантажене божевільною
ідеєю спирали, неможливо. Ось такі пироги, шановні читачі.
Володимир
КУЗЬМЕНКО,
Світловодськ