350
років
Конотопському тріумфу
Ця
Українсько-Московська війна могла кардинально змінити розстановку
сил на сході Європи, зробивши Україну провідним гравцем цього
регіону.
Але
не сталося... Найперше з причини нашої безголовости. Маючи найкраще
на той час, найвишколеніше, із безцінним бойовим досвідом військо
і... так усе програти в підсумку! І отримати Велику Руїну! Запоріжжя,
яке стало свого часу каталізатором відродження Руси-України,
тепер нанесло удар у спину цій Україні. Бо не було тоді «клею»
– об’єднуючої сильної ідеї, релігії, на кшталт нинішньої РУНВіри,
яка би методично «склеювала» докупи всю Україну.
Але,
попри все, окремо – це таки була красива перемога, а ми маємо
найперше святкувати не поразки, а саме перемоги.
Цього
року виповнилося 350 років цій непересічній події і громада
«Світло Волі» разом з іншими рунвістами взяла участь у святкуванні
в Шаповалівці. Ми розповсюджували листівки, літературу, вели
розмови з людьми. Свято вдалося на славу. На загальну думку
рунвістів, участь у цьому святкуванні, як і в інших святах української
зброї ми маємо брати щороку.
Подаємо
тут уривок із праці конотопського краєзнавця Івана Лисого про
ту славну перемогу під Конотопом.
ПРОВАЛ
ПАСТКИ НА І.ВИГОВСЬКОГО
Отже
для арешту І.Виговського в 1659 році на Україну було послано
понад 200000 воїнів на чолі з О.Трубецьким, Г.Ромодановським,
С.Пожарським, С.Львовим, Ф.Куракіним, П.Скуратовим та іншими.
Лише на захоплення Конотопа було кинуто 40000 воїнів. 70-денна
облога фортеці почалася 21 квітня. Обороною фортеці керував
полковник Г.Гуляницький. Штурмувати Конотоп допомагав О.Трубецькому
«наказний гетьман» з волі Г.Ромодановського, порадами якого
О.Трубецький нехтував.
Московські
воєначальники планували узяти фортецю одним махом і відгуляти
великодні свята надармівщину та захопити запаси міста, але конотопчани
внесли поправки в це планування, – вони захищались мужньо з
контратаками та нічними нападами на москалів під час туманних
ночей. Три ряди оборонних валів та ровів перед валами надійно
захищали місто. Спроби москалів засипати рови були невдалими,
бо козаки цією землею за ніч зміцнювали вали фортеці. Гарматно-лучний
обстріл москалів не досягав мети, а гармаші Конотопа вели неквапливий,
але дошкульний прицільний обстріл у відповідь по позиціях москалів.
Конотопчанам в обороні фортеці дуже допомагали багнисті простори
перед валами. Взимку конотопчанам було б набагато важче захищатися,
але О.Трубецькой був не дуже «книжен» і не читав літописів про
штурм Липецька-Конотопа ханом Ногаєм у січні 1283 року.
Ставка
О.Трубецького знаходилась за 10 км від Конотопа в урочищі «Таборище»
на південній околиці с.Підлипного. Керівництво облогою та штурмом
фортеці проводилось за допомогою «гінців» (фельдєгерів). Листоношні
команди не завжди відповідали справжній бойовій обстановці і
часто приносили більше шкоди атакуючим ніж успіхів. О.Трубецькой
часто не хотів відриватися від «чревоугодия» та чаювання у спокійній
обстановці з витівками «потешных робят». Він годинами не приймав
донесень гінців, щоб не порушувати блазнювальні вистави скоморохів.
Спіймавши
облизня біля валів Конотопської фортеці під час штурмів, О.Трубецькой
та його мудрагелі вирішили вплинути на психіку конотопчан. По
території спалених куренів Вовкогонівки, Загребелля та Дрижчівки
проводились цілоденні маятникові марші москалів на виду у конотопчан,
щоб продемонструвати свою велику силу. Така «хитрість» застосовувалась
і в 1942 р. понад Доном біля Воронежа, щоб налякати німців великою
силою: ганяючи сюди-туди 569 стрілковий полк цілу ніч. Спадщина!
Під час безглуздих маршів «потешные робяты» носили з собою опудала
повішених на шибеницях «козаків», «татар» та «поляків», а переодягнених
на козаків москалів били палицями, вони корчилися, просили пощади
та закликали конотопчан здаватися у полон. Ця скоморошня лише
веселила козаків на валах. Ну як тут не згадати вішання опудала
І.Мазепи у Глухові царем Петром І та тягання опудала по Глухову
та биття його ціпками. Чисто московська злобна мстивість. Особливо
захоплювався витівками «потешных робят» С. Пожарский під час
свого маршу до с.Соснівки.
Довідавшись
про підступні наміри царату, І.Виговський почав гарячково готуватись
до відсічі московській армії. Легковажити такою небезпекою не
можна було. Він спішно зібрав віддані йому полки, домовився
з Мехмет-Гіреєм про допомогу, але не повідомив хану про кількість
козаків, яких ще треба було переформувати та навчити до зустрічі
з москалями. Гетьман домовився з керівниками польських добровільних
загонів гусар А.Потоцьким, Яблоновським та Липчинським про допомогу
та спільні навчання з козаками в боротьбі з московською кіннотою
в степах Білих Веж. Гетьман найняв «затяжні» (наймані) загони
сербів та молдаван для посилення охорони ставки гетьмана. Своєю
ставкою у Біловежжі гетьман зробив свій ранговий маєток Крупичполе.
Козаки посилено готувались до форсування річок у нічний час,
спорудження загатних гребель та затоплення заплав річок, де
передбачалась атака на «ворога», та нічне форсування кіннотою
обезводженої річки нижче загатної греблі. Що це нове у військовому
мистецтві «по-Виговському», а чи відгомін забутої праукраїнської
тактики минулих часів?
Учбове
тренування козаків на Удаї та Острі виявилося занадто мокрим
для москалів на р.Куколці, а тому цю ганебну купіль московська
історіографія замовчує усі 340 років і автору цих рядків часто
закидали: «Зачем ты листаешь эти грязные
страницы истории и даешь русским в нос?» (Москальов
И.Б.).
Одночасно
козаки заготовляли худобу на свіже м’ясо, солону та в’ялену
рибу, бондарі робили липові діжки для тіста (рідкий хліб), заготовляли
пшоно, робили вози, кували холодну зброю та багри проти кінноти,
заготовляли порох та відливали кулі, робили сідла та кінську
збрую. Все робилось без примусу, швидко і добротно.
І.Виговський
не хотів спільно з татарами переправлятись через броди річок
біля с.Голінка та М.Самбора, щоб татари не знали про справжню
силу його полків і фали допоміжну роль. І.Виговський остерігався,
щоб Трубецькой не підкупив хана так, як король Казимир підкупив
хана під Берестечком. Татари І.Виговському потрібні були більше
для повного оточення москалів під Соснівкою та полонення їх.
У
другій половині червня 1659 року І.Виговський повів свої полки
від Крупичполя, Івангорода та Білих Веж через Тиницю на Соснівку,
перевіряючи їхню бойову готовність на марші.
Довідавшись
про прибуття І.Виговського до с.Соснівки, О.Трубецькой припинив
штурм Конотопа і послав більшу частину своїх військ під командою
С.Пожарського теж до с.Соснівки. На допомогу С.Пожарському,
як передові загони та розвідники, були надані козаки наказного
гетьмана І.Безпалого («наказним» його зробив Г.Ромодановський).
С.Пожарський не любив І.Безпалого і нехтував його порадами.
Козаки І.Безпалого по дорозі до Соснівки мали кілька дрібних
сутичок розвідниками І.Виговського. С.Пожарський наближався
до с.Соснівки як на степову мисливську прогулянку. Бездарний
і зарозумілий матюхальник С.Пожарський даремно нехтував слушними
порадами свого лакузи бути обережним при зближенні з І.Виговським.
Безпалівці відчули, як пильно стежать за рухом москалів «виговчики»,
але С.Пожарський рухався не кваплячись і на степових «привалах»
(перепочинках) пиячив і розважався. «Потешные робяты» на привалах
і на ходу влаштовували герці з «виговчиками» і перемагали під
вигуки і регіт москалів: «Дави хохлов!» Або співали щойно
створені походні шлягери:
«Царь
наш батюшка родной
И болярин Семеон Пожарский
Нас ведут в поход степной
Уничтожить стан татарский».
Інші
колони горлопанили:
«Князь
Пожарский молодец удалой
Нас ведет походом.
– Куда?
– На Сосновку!
– Зачем?
– На базар!
– Что там купим?
– Самовар!
– Зачем?
– Будем ляхов, татар резать, хохлов бить!
Будем чай горячий пить! – Ура!»
Споглядаючи
за цією скоморошнею, «наказний» І.Безпалий цідив крізь зуби
своїм наближеним: «Злигала нас недоля
та лиха година з цими «болярами» та окольничими. Ідуть як телята
на Соснівську різницю і не зважають на застереження».
Ознайомившись
з даними розвідки, місцевістю, взаємним розташуванням військ
та місцезнаходженням ставки О.Трубецького за 10 км від своїх
військ, І.Виговський вигукнув: «Бог
послав нам знову Пилявці і гріх буде не повторити їх під Конотопом!»
На
спільній нараді у І.Виговського було домовлено і дано вказівку
козакам готувати переправу на виду у Пожарського через р.Куколку,
ганьбити московитів та викликати їх на герці, вести голосні
розмови про завтрашній ранковий бій. Друга загатна гребля будувалась
потай нижче по течії р.Куколки для заболочення соснівського
та шаповалівського русла Куколки та низини. Друга загатна гребля
зменшувала рівень води в Куколці для переправи кінноти козаків
і поляків під час нічної тилової атаки на війська С.Пожарського
із засідки між Соснівкою та Попівкою. Орієнтири нічної атаки
встановили підлипенські розвідники. Щоб не чути було тупоту
коней, їм на ноги прилаштували м’які «капці». Удар наносився
в обхід усіх ярів з виходом на підлипенську дорогу до Шаповалівки.
З допомогою підлипенських провідників татари починали атаку
на світанку через Саранівське городище зі сходу, коли бій буде
уже в повному розпалі. Підлипенські козаки перед боєм успішно
вночі відігнали коней резерву Трубецького далеко в Торговицький
степ, а потім передали їх І.Виговському після бою.
НАПЕРЕДОДНІ
БОЮ
У
п’ятницю 27.06.1659 року воїни С.Пожарського вели активні підготовчі
роботи до рейду по с.Соснівці та атаки на ставку І.Виговського,
хоча до ладу не знали, де він перебуває. А він ще на світанку
почав особисто оглядати ліве прибережжя р.Куколки з лозняками
та вербами від загатної греблі до місця переправи через р.Куколку.
Загатну греблю гетьман наказав закрити перед заходом сонця,
а переправу через Куколку починати козакам опівночі по сигналу
з Соснівки трьома світловими стрілами. Вслід за козаками через
Куколку тихо мали рухатися поляки. У визначеному місці (урочище
п’яти доріг) загони мали вишикуватись і чекати фіктивної атаки
козаків з Соснівки. По сигналу з Соснівки трьома пострілами
з гармат і трьома вогневими стрілами мала початись вирішальна
тилова і лобова атака на табір С.Пожарського.
В
другій половині дня І.Виговський інспектував татарську ділянку
атаки в присутності Мехмед-Гірея. Татари мали на світанку переправитись
біля Саранівського городища на правий берез р.Куколки і атакувати
С.Пожарського зі сходу пізнім ранком. Татари були задоволені,
на них випадав найменший тягар бою, а І.Виговський уникав зрадливості
непевних союзників.
У
суботу 28.06.1659 р. день згасав тихо і віщував погожий ранок.
Сонце передавало свої повноваження повновидому місяцеві. Потомлені
риттям шанців та інших укріплень москалі після досить холостої
юшки з солониною, про яку злословили: «Крупина
за крупиною ганяется с дубиною» та по півтарані «на
рыло» і «від пуза» води з криниці, лягали горілиць просто
неба й міцно засинали, теревенячи перед сном: «Ничаво, робятушки!
Завтра в Сосновке отожремси!». В наметі С.Пожарського йшла
нарада князів-бояр та окольничих, як найкраще полонити «Івашку
Виговчика» і заколодженого доставити до Москви «перед ясные
очи царя-батюшки». Удар планувався на ранок, як тільки розсіється
над болотом туман.
Всі
спроби розвідників І.Безпалого щось розвідати удень про наміри
І.Виговського та розташування його військ – не мали успіху.
У вечірньо-нічні часи безпалівці тим більш були безсилі, бо
в шаповалівських зимівниках не залишилось людей - всі втекли
від гвалту москалів до Соснівки.
До
намету С.Пожарського покликали І.Безпалого.
–
Доложіте обстановку, наказной, в степи и перед мостом, –
буркнув не привітавшись С.Пожарський.
–
Я щойно був на мосту. Міст добротний. На нашому боці перед мостом
виготовлені пересувні перепони проти кінноти, їх охороняють
воїни. За мостом на Соснівку підходи чисті, кругом тихо, але
це оманлива тиша. Можлива нічна атака з Соснівки. Слід чекати
спроб ударів і зі сходу, і з заходу степу.
–
Что предлагаешь, наказной?
–
Відвести від мосту козаків і царські війська на ніч, щоб удар
виговчиків був пустопорожнім. Моїх козаків і частину ваших військ
відрядити в степ, щоб упередити оточуючі маневри татар і виговчиків.
–-
Почему прекратилась связь с лагерем князя Трубецкого, почему
нет от него гонцов, почему не прибыл конный резерв и обоз с
продовольствием?
–
Ваше сіятельство, зв’язком відає князь С.Львов, а постачанням
та кінним резервом окольничий П.Скуратов.
Вартовий
подав С.Пожарському листа.
–
Где гонец?
–
Умер от ран.
Читаючи
листа, С.Пожарський захлинався матерщиною, перераховуючи всі
нутрощі людини.
–
Украсть десяток-другой лошадей куда ни шло, но умыкнуть весь
конный резерв! Ну и князюшка Алексеюшка. Мать твою...!
Виждавши
паузу, наказний запропонував налагодити зв’язок з Трубецьким.
–
Головой отвечаешь за связь и снабжение! Собирай своих головорезов
и вручи донесение Трубецкому!
Стримуючи
ознаки радощів, що вирвався з-під опіки нерозважливого С.Пожарського,
добірний загін І.Безпалого мчав до с.Підлипного в урочище «Таборище»
(нині тракторний стан 1-го відділку радгоспу) в ставку О.Трубецького.
Дрібні загони татар і козаків І.Виговського уникали сутички
з І.Безпалим.
Прочитавши
листи С.Пожарського, та вислухавши інформацію про військову
обстановку під Соснівкою, О.Трубецькой рішуче сказав, що більше
200 обозних коней, нав’ючених продовольством, не дасть.
–
Я не пастух Петрухе Скуратову и не обозный Сеньки Пожарского.
Обоз надо беречь!
Під
охороною сотні козаків І.Безпалого 200 нав’ючених коней рушили
до Шаповалівки. Через годину її зустрічав з чортиханням С.Пожарський.
В ставку О.Трубецького зразу ж були відправлені хворі та поранені
москалі (своїм ходом). Ледве виїхали з розташування військ С.Пожарського,
як почалася фіктивна атака козаків з Соснівки.
НІЧ
ПЕРЕД БОЄМ
28.06.1659
року над Соснівкою упали на землю вечірні сутінки. Здавалось,
все навколо потонуло в тиші. В місячному освітленні посеребрені
росою трави, кущі лозняків та приболотні верби і їхні тіні набирали
якихось таємничих обрисів. Ближче до півночі у заростях запугукали
пугачі, подали свої голоси сиворакші та болотні бугаї. З боліт
і русла Куколки стали злітати зграями водоплавні птахи, перелітаючи
над табором москалів у різних напрямках.
–
Чего это они разлетались? –- питали одні.
–
Стают на крыло, – відповідали інші. Птахів потурбували козаки
І.Виговського вище і нижче Соснівської греблі. Тихо форсуючи
Куколку невеликими групами, козаки знімали без галасу сонні
передові пости москалів, ліквідували загороди та різні перепони
для кінноти перед греблею і десь опівночі подали сигнали, що
шлях для кінноти вільний. Несподівано, як вихор, змітаючи напівсонних
переляканих москалів, козаки увірвались у табір С.Пожарського,
але потім уповільнили натиск, «злякались» і почали безладно
втікати до Соснівки. Переполоханий С.Пожарський і його керівні
«сотоварищи» спочатку добряче розгубились, а коли побачили безладну
«втечу» козаків –- кинулись нерозважно з усіма силами переслідувати
утікачів і вскочили у Соснівку. В Соснівці злетіли у повітря
три сигнальні стріли і гарматні постріли – знак козакам і полякам
до атаки табору С.Пожарського з тилу.
В
Соснівці «переляк» козаків зник. І.Виговський упустив С.Пожарського
у Соснівку настільки, щоб ударити на нього зусебіч. С.Пожарський
спохватився, але вже було пізно. Організованого відступу у москалів
не вийшло, почалась панічна втеча до греблі.
Кіннота
С.Пожарського у місячних сутінках усюди натикалась на перепони
і пастки. На греблі і перед нею створилась «пробка». Кіннота
і піхота робили спроби перебратися через річку уплав, але загатна
гребля зробила своє діло: кінні і піші топились у багнистих
пливунах. На крики по допомогу ніхто не реагував, біля греблі
йшла жорстока різанина та розстріл упритул. Не втішились і ті,
хто проскочив греблю, бо з боку Підлипного почалась атака козаків
і поляків. Почався жорстокий передсвітанковий бій. Серед командного
складу Пожарського не було єдності, команди суперечили одна
одній, воїни не знали кого слухати. Остаточно приголомшила москалів
ранкова атака татар. Оточення виявилось повним. Увесь день 29.06.1659
року довершувався розгром і полонення окремих груп. Це був,
власне, уже не бій, а полювання з арканами на оточених москалів,
залишених напризволяще, голодних і обізлених на своїх командирів.
Метався по степу з загоном охорони С.Пожарський, розмахував
шаблею і вивергав на всіх хриплий мат та заклик давити «хохлов,
ляхов и татар», аж доки не був заарканений татарами, зв’язаний
сирицею і доставлений до хана Мехмет-Гірея.
Хан
докоряв С.Пожарському, що безглуздо погубив царське військо,
а князь брудно виматюкав хана і плюнув йому межиочі. З наказу
хана татарин одним махом ятагана відтяв Пожарському голову.
Утираючи рукавом обличчя, хан обурювався: «Князь, а плюється,
як верблюд». Голову Пожарського відправили полоненим москалем
О.Трубецькому.
Разом
з Пожарським потрапили у полон С.Львов, В.Куракін та П.Скуратов.
Втрати москалів убитими та полоненими становили понад 30000
воїнів. Точні втрати москалів понад три сотні років замовчувались
і нині вони не подаються.
Загиблих
козаків, татар і москалів хоронили окремо на території нинішньої
Шаповалівки. На глибині 2-х метрів будівельники виявили масові
поховання (під дитсадком).
Усіх
полонених москалів І.Виговський віддав татарам, а гармати полякам
як трофей.
Після
розгрому москалів під Соснівкою О.Трубецькой та Г.Ромадановськйй
з І.Безпалим зняли облогу Конотопа й, відбиваючись від козаків
І.Виговського, розгубивши свій обоз, спішно відступили до Путивля.
Деморалізовані рештки москалів О.Трубецького та Г.Ромодановського
були неспроможні захищати Московію. Царський уряд укріплював
Москву і готувався до переїзду в Казань. В московських військах
спалахнули заворушення за несплату грошей за українські походи,
але з допомогою загонів Артамона Матвеева заколотників страчували
і заворушення у військах придушили. Г.Ромадановському з великим
трудом удалось створити нову загарбницьку армію для поневолення
України.
Інтриги
та відверті виступи противників І.Виговського заставили його
повернути свої сили на Гадяч проти наказного гетьмана Павла
Апостола, але перемогти їх не вдалося. Не вдалося І.Виговському
вигнати з Києва В.Шереметьева. Крім того, проти І.Виговського
виступили І.Богун, І.Сірко. Блискучий рубака на полі бою, І.Сірко
був обмежений у політиці і державотворенні. Підбурений провокаторами-крикунами
в січовому Коші, що І.Виговський запродує Польщі Україну, Сірко
сліпо виступив проти І.Виговського. Під час участі татар у боях
під Конотопом і Соснівкою І.Сірко зробив наскок на Крим і заставив
Мехмет-Гірея припинити допомогу І.Виговському та повернутися
до Криму.
З
великою здобиччю татари посунули до Криму з-під Соснівки, а
поляки з військовими трофеями-до Польщі. І.Виговському треба
було розв’язувати складні питання в боротьбі за владу і Українську
державу. Зажерлива і обмежена козацька старшина була далеко
не патріотична. Її більше цікавила гетьманська влада, рангові
маєтності та царсько-королівська протекція. Свій же народ для
неї був лише робочим бидлом.
Отямившись
від Соснівсько-Шаповалівських Пилявців, ціною величезних зусиль
та страт своїх воїнів, невдоволених поразкою під Конотопом та
Соснівкою, царат створив нову армію. Використовуючи міжусобну
колотнечу козацької старшини, Г.Ромодановський знову рушив на
Конотоп.
Конотопська
сотня не могла вчинити Г.Ромодановському опір. Конотопчани з
хлібом-сіллю та хресним ходом під церковні дзвони вийшли н зустріч
Г.Ромадановському, благаючи його не карати мирних людей, адже
не вони чинили опір, а козаки ніжинського полковника Г.Гуляницького.
Злорадний і мстивий Г.Ромадановський зневажливо відповів: «Винных
Бог сыщет, а войско надобно потешить!»
Три
доби московське воїнство чинило гвалт, наругу та грабежі у Конотопі.
Були вщент розграбовані навіть Конотопські церкви. Таке ж саме
мародерство Ромодановський чинив повсюдно по Україні, забираючи
собі усе найцінніше, називаючи українців «виговчиками» та «чумазыми
хохлами». Найбільше москалі збиткувались над беззахисними простими
людьми. Навіть козацька старшина починала шкодувати, що своєчасно
не підтримала І.Виговського. Колишній наказний гетьман І.Безпалий
повсюдно чув докори на свою адресу за нерозсудливу підтримку
розбійних москалів. Він картався у муках сумління і пішов у
монастир замолювати свої гріхи яничара-зрадника. Полум’я міжусобної
боротьби старшини охопило усю Україну і вона перетворилась на
велике згарище – суцільну «Велику Руїну».
Характеризуючи
козацьку старшину чих часів та її прислужництво царям та королям
Т.Шевченко у вірші «І мертвим, і живим, і ненародженим...» писав:
«Раби,
підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани...»
Іван
ЛИСИЙ, краєзнавець, Конотоп