|
|
(уривок
з поеми)
Ваш
Христос, низьколобі плебеї, –
Імператор рече Константин, –
Буде Богом державним. Ромеї,
Не міняйте імперських доктрин!
«Раб
у рабстві, як був, так і буде,
Віра інша, а влада – стара.
Я є філокристос! Хто осудить
Мою святість – лишиться добра.
«Християнські
жреці почнуть вчити,
Щоб раби поклонялись мені.
Рабським Богом рабів присмирити –
Найвеличніша мудрість землі!
«Волю,
волю даю християнам
Гнути спину й тягнути ярмо,
Поклонятись Ісусовим ранам
І моє восхваляти кермо!»
Русь
жила загадкова й принадна,
Світу знана її буйна рать.
Візантія – сусідка досадна,
Шанувала Дажбожу печать.
Знали
Перси, Єгипет, Юдея,
Знали Греки і гордий Латин,
Що вогонь Русича – прометея
Творить свій (Богом люблений) чин.
Святослав
водив Русь у походи,
Він Ромеїв, Хозар присмиряв.
Покорялись йому гори, води
І поля світанкових заграв.
У
чужого не вірив він Бога,
І Ромеям казав: «Йду на Вас!
Із небесним Трисуттям Дажбога
Перемога прославлює нас!
«Не
хитруйте, Ромеї прокляті,
Я син Волі і Слава Русі.
Меч мій кутий із сонця. І в златі
Ходить Русь. Ми – христоси усі.
«Добрий
жид у вас Богом, бо рідне
Вашим духом рожденне зерно,
Злом спотворене, кашля... Не гідне
Гордо глянути в наше вікно!
«Душехватів
шлете, щоб хапати
У духовне ярмо Русича,
Щоб кропити його і продати
За солід чи шматок калача.
«О,
Ромеї, ніколи, ніколи
Вам не вдасться мене сповідать.
І топтати квітучі подоли,
Де живе моя Русь, моя рать!»
*
* *
Михайло
ШЕВЧЕНКО
ВIСЬ
Дажбоже
наш Великий і Єдиний,
Творець безмірного космічного буття,
Твоя могуть, Твій образ сонцеликий
Торує шлях нам у нове життя.
Ми
довго ниділи в пітьмі століть жорстоких,
Терпіли кривду і наругу злу.
Прийшла пора розвіятись мороку,
Із вічним злом ставать на грізну прю.
Пора
згадать чиїх батьків ми діти,
Діла великих пращурів згадать.
Ми вчились плакать, час прийшов радіти,
Жили у рабстві, будем панувать.
Бо
світлий образ Князя Святослава
Веде нас в бій до нових перемог
І торжествує Українська слава
Свята РУНВіра і єдиний Бог!
*
* *
Благород
КЛЕН
(Тернопілля)
«І
могили мої милі
москаль розриває...»
Т.Г. Шевченко
Зашуміли
вітри буйні,
Блискавиці втяли.
Над Тарасовою горою
Гори застогнали.
Б’ються
хвилі з берегами
Крилами й голосять –
Порятунку, чи то помсти
В рабів німих просять.
Раби
в рабстві народились,
В рабстві виростали,
Рідний вівтар розвалили,
Чужий – святим звали.
Встань
Тарасе, подивися
На оту руїну,
На рабів христолюбивих
На «вільну Вкраїну».
Як
до нас ти повернешся,
То гірко заплачеш.
Як розритії могили
Москалем побачиш.
Та
якби ж то воно тільки
Москалем й жидами,
А то рідними, своїми
Глупими синами.
Хилить
буря верби,
Аж дуби ламає,
Той, хто рідного зречеться –
В неволі конає!
|
|
