ОСІДУ
РУНВіри єдине!
Усі
говорять про єдність.
А
її все менше й менше. Точніше, серед пересічних рунвістів єдности
особливо не зменшилося. А як може бути інакше? Бог один, Пророк
Його один, Мага Віра одна. Ідея одна, з обрядом особливих протиріч
теж ніби немає, то виникає у простих сповідників логічне питання
– чого ж плодяться ці ОСІДУ? Чому вожді все більше й більше
розбігаються по своїх кутках і намагаються роз’єднати рядових
рунвістів? Може вони неадекватно розуміють місію, якою їх наділив
Дажбог – вивести Україну з духовної неволі? То може це зроблять
наступні покоління, а нам, аби не наробити ще більше шкоди і,
для спільної ж користи, краще піти на «заслужений відпочинок»?
Питання все риторичні, як на сьогодні, але відповідати на них
таки колись доведеться...
Я
вже багато говорив і писав на цю тему – не люблю повторюватися
раз-по-раз. Я не зручний для всіх вождів і всі вони завжди підозрювали
мене, що я на когось «працюю» і тому ніхто не довіряв особливо.
Усим потрібні вірні пахолки, а від норовливих рунвістів вожді
воліють триматися на безпечній відстані. І зараз не знаю, наскільки
зрозуміють мене вожді. Може недоброзичливців тільки наживу?
Не
буду грішити проти правди, періодично находить таки просвітлення
на лідерів і вони роблять часом спроби до об’єднання. Остання
з таких спроб була минулорічної осени – цьогорічної весни. Зібралися
очільники трьох ОСІДУ, поспілкувалися, посперечалися, спробували
прийти до спільного знаменника. Гадалося, що вже питання зрушилося
з мертвої точки і коли не об’єднання, то хоча б спільна координація
дій таки буде. І хоча чомусь було більше схоже на те, що задумане
це об’єднання не «за» (спільну велику Справу), а «проти» (самі
знаєте кого), однак усе ж присутній обережний оптимізм – хай
об’єднаються троє, а потім вони разом колись знайдуть спільну
мову і з четвертим (усе-таки двом легше домовитись, аніж чотирьом!).
Невідомо,
чим же закінчиться чергова спроба єднання – чи лише спробою,
чи таки справді об’єднанням – зараз важко судити, однак різночитання
завдань цього процесу видно неозброєним оком і я підозрюю, що
лідери навряд чи готові будуть легко віддати свою булаву колишньому
затятому конкуренту. Добре як я помилюся! Як мені здається,
наші лідери йдуть на переговори щодо об’єднання з метою найперше
переконати супротивника у своїй «правді», але не готові йти
на компроміси, без яких узгодити нічого неможливо. І це сумно.
Може, справді, аби об’єднати РУНВіру, потрібна тверда рука новітнього
Костянтина, котрий нагайкою зжене усіх до одного об’єднання,
а іншого просто не дано? Хоча є бажання, звичайно, вірити у
розум, добру волю й адекватність наших лідерів.
Звичайно,
не буду забігати наперед не знаючи результатів об’єднавчого
червневого Собору. Хочу лише висловити свої обережні думки щодо
безболісного процесу об’єднання. Найперше, треба домовитися
про узгоджений календар, про спільні риси обрядів і, головне,
про висвячення рунтат, а, отже, про Академію РУНВіри. Для почину
можна розпочинати з узгодження Календаря свят – це закладе підмурівок
майбутньої єдности.
На
даний час яку ми бачимо картину? Існують декілька ОСІДУ, деякі
зареєстровані державою, деякі ні, але всіх їх називати словом
«ОСІДУ» неправильно – адже Учитель говорив однозначно, що ОСІДУ
на весь світ одне. Отже всі ці т.зв. ОСІДУ можна
назвати просто центрами тяжіння сповідників РУНВіри і не більше.
А справжнє ОСІДУ – це і є сукупність цих центрів тяжіння плюс
неінтегровані в якийсь центр громади й окремі рунвісти (яких
при нинішній плутанині стає все більше й більше). Тобто Дажбогу
чомусь стало потрібно, аби на даному етапі ОСІДУ набрало вигляду
не стрункої організації, а такого собі масового руху, багатоцентрового
«косацького павука». Це теж не найгірший спосіб організації,
місцями він навіть ефективніший за вертикаль, але при умові,
коли центри не будуть один одного поборювати,
бо це прямий шлях до самознищення. Зараз існує реально такий
рунвірівський рух, із якого з часом таки викристалізується струнке
ОСІДУ; і вісником цього руху є наразі часопис «Слово Оріїв»
досі єдиний, але з часом можуть виникнути й інші засоби інформації.
І
нарешті, не можу промовчати про ще одну, як на мене, важливу
причину наших суперечок і чвар. Це проникнення в середовище
рунвістів недовіри один до одного, агентофобії й шпигуноманії.
Чи не в кожному дехто бачить коли не жида, то агента ЦРУ, ФСБ
чи на крайній випадок СБУ. Ніби всим цим поважним організаціям
більше нічого робити, як запускати агентів до громад РУНВіри.
На думку тут приходить анекдот про Невловимого Джо, котрий невловимий
не тому, що його неможливо зловити, а тому, що він
нікому не потрібен. Так і РУНВіра зараз мало кому
цікава, а особливо Службі безпеки України. Бо ця організація
зазвичай займається тим, що небезпечне нинішній владі й зараз,
а не те, що загрожує у далекій перспективі. Я особисто мав певні
стосунки з людьми з органів і мав честь відмітити, як вони неоковирно
працюють щодо нас. Тому розповіді, що вони вживлюють до нас
«штірліців» дуже й дуже перебільшені, оскільки прикинутися майстерно
рунвістом – це треба мати не тільки великий талант актора, але
й величезний досвід перевтілення, а, отже, таких майстерних
фахівців не впроваджують будь-куди. Тому всі ці розмови про
агентів, які працюють на розвал РУНВіри чи, коли брати ширше,
будь-якої української партії, організації – не більше як міф,
котрий має за мету підвищити власну значимість. Нас не треба
розвалювати – ми самі розвалимося від своєї недолугости, отаманщини
і безперервного пошуку «агентів».
Якщо
ми не викорінимо у своїх громадах цієї агентофобії, то нас чекає
незавидна перспектива перетворення у закриту смішну й перелякану
секту, яка поступово загниється від недовіри один до одного,
а отже, від неможливости будь-якого розвитку. Ми маємо у сповіднику
РУНВіри бачити найперше свого брата і щораз радіти при зустрічі,
ми повинні у громадах створити атмосферу доброзичливости й невимушености,
як це є у громадах єговістів чи інших християнських протестантів
– і тоді до нас потягнуться люди. Я пропоную тим, хто параноїдально
переймається агентофобією, піти в синагогу чи громаду єговістів
і розвалити їх ізсередини. Як це їм удасться, передбачити неважко...
Тому,
побратими, давайте будемо терпимими один до другого, пробачати
один одному дрібні помилки, від яких ніхто не застрахований,
не підтримувати тих вождів, для яких важлива не РУНВіра, а вони
на чолі РУНВіри, і давайте навчимося йти на компроміси у внутрішніх
взаєминах. А ще не бачити у своєму побратимі «агента».
І
тоді Дажбог дасть нам єдність.
р.
ЯРОМИСЛ, травень 11009