24
серпня – свято Незалежности України
На
незалежність від визискувачів покладали сподівання тисячі й мільйони
наших попередників. За незалежність своєї держави проливали святую
кров. Це день вшанування тих, хто в боях за Вкраїну впав, данина
шани тим, хто боровся за нашу незалежність.
Чи
досягли ми справжньої незалежности? Ми вже маємо свою Конституцію,
свій Герб і Прапор, Гімн. Зупинка за тим, щоб змусити чиновників
дотримуватися законів і виконувати їх, віддано працювати на благо
Українського народу. Громадяни України не можуть почуватися безпечно,
коли у ЗМІ повідомляють, що «військові,
озброєні автоматами, у мирний час без документів перевозять зброю
масового знищення центром Севастополя...».
Що
ж призвело нас до сучасної «руїни»?
Чвари,
зрадливість теперішніх провідників як і за часів гетьмана Мазепи,
та ж непослідовність державних чиновників, скочування до користолюбства,
підігравання Росії, яка й досі не може змиритись з утратою України
і намагається будь-що втримати її в орбіті своїх імперських інтересів,
вдаючись, як і при Петрі І та наступних царях, до нечесних методів:
шантажу, провокацій, продовжуючи і надалі фальсифікувати історичне
минуле.
Ось
що про наш край і причини його упадку думали видатні
мислителі світу.
На
думку письменника Івана Білика, «Русинам
у боротьбі з ворогом сприяла власна релігія, тобто, ідеологія,
за постулатами якої рабство прижиттєве переноситься і на той світ,
отже, кожен над усе цінував свободу, хоч би чого вона коштувала,
– з прийняттям же християнства опір не міг не послабитись».
Аль-Мавразі
зазначав: «Коли Руси навернулись до християнства,
релігія притупила їхні мечі й зачинила їм двері військового заняття,
і перейшли вони до трудового життя й бідності».
Утративши
духовну незалежність, наш народ утратив здібність мати незалежність
державну...
Політик
В’ячеслав Липинський вважав, що: «...наше
історичне поневолення... пояснюється тим, що ми під час «Руїни»,
в боротьбі поміж Москвою і Польщею, будували свою будуччину не
на власній перемозі, а на перемозі то одного, то другого сусіда...
В результаті нація наша опинилась в залежності і від Москви і
від Польщі; всі наші творчі елементи спольщились та помосковщились,
а при українстві лишились самі невтральні пацифісти – вічно покривджені,
незважаючи на свою миролюбивість та політичну нейтральність, ріжного
роду поступові демократи».
Махатма
Ганді: «...Перемін у свідомості людей
треба добиватися знизу. Ті, що думають, що із завоюванням незалежності
люди змінять своє відношення один до одного, до праці й власності,
і що всі блага їм зваляться з неба, глибоко помиляються».
Знаменитий
французький психолог Гюстав Лебон у своїй відомій роботі
«Психологія народів» ще наприкінці ХХ ст. застерігав, що «характер
будь-якої раси чи нації формується протягом бaгатьох століть,
і розрив історичних традицій, властивих відповідній нації, руйнує
її дух, висушує душу народу. Втрата духовності знищує той енергетичний
каркас, який і робить із безликого натовпу активну націю».
(К. Університетське вид-во «Пульсари», 2007, стор. 64).
«Горе
тим народам, чию історію написали їх завойовники»,
– вважав німецький філософ, Готліб Фіхте.
Відома
ж фальсифікація російсько-української історії на основі численних
міфів, які за радянських часів укорінилися у свідомості так, що
сьогодні вони сприймаються тією ж масовою свідомістю як історичні
факти.
Як
проаналізував І.Франко: «Чи не
попи і біскупи навчили наш народ бити поклони перед кожним урядом,
здаватися на ласку згори, ждати помилування там, де належало б
упоминатися свойого права? Чи не біскупи і попи завсігди спиняли
у нас почини яснішої, рішучішої, хлопської і щиро народної політики?»
(«Громадський Голос», 1889 р., ч. 22–24)
Б.Хмельницький
сподівався знайти у возз’єднанні з Московією рівноправного партнера.
Лев СИЛЕНКО, визнаний інтелектуал світу, у святая святих
МАГА ВІРІ, настільній Книзі українського патріота, пише:
«...є «возз’єднання» двох сил, де діє
закон: право по стороні сили. У таких обставинах слово «возз’єднання»
стає синонімом «поневолення», «обману»... Гетман Богдан у Переяславі
сказав, що цар Московитії Алексій не склав присяги, що буде чесним
союзником. Та попи, не слухаючи гетмана Богдана рекли: «Покладемося
на Євангельські істини, що цар Московський, як цар православний,
шануватиме вольності країни нашої» – от і вся документація
Переяславської умови.
Яковлєва-Таїрова:
«Кстати, Андрусовский договор (1667 г.)
или Вечный мир (1686 г.), заключенные Россией с Речью Посполитой,
тоже можно назвать «изменой» или «предательством» по отношению
к Украине и явным нарушением всех договорных статей, начиная с
Переяславского договора 1654 г.» (Мазепа-гетман: в
поисках исторической объективности).
Віроломна
політика Московії щодо України-Руси, нав’язування рабських законів
призвели до того, що вже через 4 роки
після «возз’єднання» «У Гадячі
Україна (Русь), Польща і Литва підписали умову, яка має більшу
правомочність, як «Переяславська умова». У Гадяцькій умові зазначено,
що Україна (Русь) «сама порядкує своїми внутрішніми справами.
Найвища Законодавча влада належить Раді, котра складається з послів
всієї України (Руси)» (МВ 26: 580)
Яскравий
державотворець і «найзручніший для Європи
дипломат» Іван Мазепа задумувався: чому ж такий древній,
працелюбний народ, єдиний у Європі не має повноцінної держави?
Мазепа,
зробив спробу повернути Україну в європейську та світову цивілізацію.
27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, котра на довгі роки
відкинула можливість появи самостійної України.
Сосюра
В., поема «Полтава»:
Хай
за Мазепу спів мій лине,
Хоч він був пан, а серце мав.
За суверенність України
Боровся він і цим був прав.
І я співать про нього мушу
Так, як ніколи не співав.
Народ не марно в свою душу
Про чайку пісню його взяв.
І
устами Мазепи:
Прости-прости,
Вкраїно-мати,
Мене і спільників моїх.
...Хіба народу не любив я!
Та в грізний час страшних негод
Собі на горе й безголів’я
Не зрозумів мене народ.
Шеллінг:
«Нація постає в той момент , коли народ
усвідомить собі наявність свого власного, окремого від інших Бога».
Та
посміхнулась доля – народу, який завмирав, Дажбог подарував Тараса
Шевченка. І Дажбог устами Шевченка промовляє до Українського
люду, слова пророка посіялись зернами незалежности («Великий льох»):
церков-домовина
розвалиться...
І з-під неї
Встане Україна»...
...І помоляться на волі
Невольничі діти!
А
такі події вже відбуваються в наших громадах, серед послідовників
Силенка. У ці події так палко вірила Велика Леся, яка пророкувала
про з’яву такої сили, як Учитель Лев Силенко:
Хіба
ж не краще десь в чужому краю
зібрати в фокус розуму живого
усе проміння вашої ідеї
та й кинути її ясним Перуном
на нашу Гору?
(т.2, стор.49–50)
Передбачав
народження святої сили й інший пророк – геній і мислитель Іван
Франко: «Сила вродить повинна силу,
а примари примарами зостануться».
А
Микола Міхновський – батько українського самостійництва
– відзначав: «Наше покоління мусить створити
свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення
нації і для створення своєї держави...»
Учення
Лева Силенка, відображене в МАГА ВІРІ і є такою
державотворчою ідеологією:
У
рідному Богові народ уосібнює духовну незалежність свого «Я».
Уосібнює свою вдачу, своє розуміння світу і Бога... (День
24: 266)
Призначення Віри – розвивати в народі
самобутність, духовну повноцінність і незалежність.
(48: 7-в).
...пам’ятай: незалежне «я» може свою незалежність
оборонити тільки залежністю від «я» рідного народу, рідної громади,
рідного провідника. (48: 4-в)
Кому дане життя, тому дане й право боронити
незалежність життя».
В
наш час мрії попередників про незалежність збулись, та ще й за
нашою дієвою допомогою. Ми були свідками й учасниками тих подій.
Ось іще б утримати цю, здобуту багатьма поколіннями свідомих патріотів,
незалежність. Чи вільна Україна вже?
Як
зазначено в МАГА ВІРІ: «Якщо б
в Україні (Русі) була рідна віра, опікувалися б духовним життям
українців (русичів) волхви (народні поети, співаки, любомудри,
учителі – охоронці батьківських обрядів, законів, звичаїв, молитв,
заповітів). І жодні чужі духовні сили не мали б ні прав, ні можливостей
підпорядковувати їх і Вітчизну їхню тій чи іншій юрисдикції. Духовна
незалежність стояла б в основі незалежности народу і творення
його державної сили» (24: 266).
Мабуть,
немає у Європі, а може й у всьому світі народу з такою трагічною
історичною долею, як Український. Від Усевишнього йому дане все
для того, щоб жити щасливо й заможно. Нам ще тільки треба мудрих,
далекоглядних керманичів, здатних гуртувати суспільство на побудову
могутньої, процвітаючої держави зі справедливим державним устроєм.
Ця
незалежність ще несправжня, лише на папері. Ще потрібно здобути
міцної незалежности. Як написав поет, наш сучасник Ярослав
Ольховий:
А
здобудем таки! – земля щедра,
Народ працьовитий.
В його жилах незвідана сила живе, –
Нам би тільки її розбудити!
А розбудим її! Із усіх перешкод
Ні одна не встоїть перед нами –
Нема сили такої, щоб здолала народ.
Коли він одностайно постане!
р.
Світозар КОРНЕЛЮК, Черкаси