АКТОРСЬКА
МАЙСТЕРНІСТЬ У ПОЛІТИЦІ
Кожного
дня ми знаходимось під тиском стресу. Кожного дня ми з роздратуванням
сприймаємо ті чи інші події. Кожного дня з екранів телевізорів
та зі шпальт газет на нас виплескують потоки бруду та брехні.
Кожного дня нам доводиться слухати політиків різних переконань
і ловити себе на думці, що вони знову нас обдурять. Такий стан
речей виводить нас з рівноваги, псує настрій, заганяє в депресію.
Та чи варто таким чином реагувати на навколишній світ? Може потрібно
зрозуміти причину своїх негараздів? А розуміння проблеми, це важливий
крок до її усунення.
Відомо,
що майже всі непорозуміння та сварки відбуваються не тому, що
люди принципово не згодні один з одним, а лише тому, що вони не
розуміють мотивів поведінки один одного. Так само відбувається
і в наших взаєминах з політиками. Ми їх сваримо тому, що вони
не виправдовують наших сподівань. Немов обіцяли, а не зробили.
При цьому привілеї і завдання провладних політиків – робити (і
робити негайно, тепер), а привілеї і завдання опозиційних політиків
– говорити, тобто обіцяти зробити колись в майбутньому і критикувати
владу за те, що вона не робить зараз.
Якщо
ми чуємо, що політики з високих трибун, з екранів телевізорів
чи зі шпальт газет скубуть та критикують один одного, ми повинні
розуміти, що знаходимось в театрі, як глядачі і перед нами розігрується
вистава. Тобто змагаються в майстерності один перед одним дві
(та більше, в залежності від кількості партій) акторські трупи,
кожна зі своєю постановкою (платформою партії), іноді постановки
не відрізняються за смислом, але виконуються різними акторськими
колективами. Завдання в нас дуже просте. Після спектаклю – аплодисментами
(тобто виборчими бюлетенями) визначити яка постановка була кращою
і хто з акторів талановитіше зіграв. Тут думки глядачів розділяються,
бо в кожного з них особисте ставлення до постановок, в кожного
свої кумири. І це нормально. Але ми повинні розуміти, що після
спектаклю актори перевдягаються, змивають грим і починають жити
своїм життям. Їм немає ніякої справи до нас (звичайно до наступного
спектаклю). Вони чекають на нашу увагу, вони люблять славу, їм
потрібні наші аплодисменти (звичайно ж, виборчими бюлетенями),
але вони не мають наміру заради нас, жити постійно в образі, створеному
на сцені. І всі наші сподівання на те, що вони весь час повинні
відповідати нашій уяві про них, відповідно до ролі в спектаклі
і тим паче, що вони повинні виконувати свої обіцянки, які пролунали
зі сцени – виглядають принаймні смішно. І саме ці невиправдані
сподівання, із року в рік призводять до нашого розчарування.
Перестаньте
сподіватись, не створюйте собі кумирів та ідолів, розраховуйте
на себе і свою активну позицію і вам не доведеться розчаровуватись.
Уявіть собі, після цікавої вистави, на вулиці ви зустрічаєте вашого
улюбленого актора, який щойно зіграв роль д’Артаньяна. Ви, з блиском
в очах, підходите до нього, а в нього немає 
ані
шаблі, ані капелюха, ані розкішного плаща, і поруч з ним не Констанція
Буанасьє, а якась місцева Фрося із сумнівними манерами. Невже
ви почнете вимагати від нього відповідності створеному на сцені
образу? Це ж наївно! Саме так потрібно сприймати і вистава політиків.
Вистава закінчилася, трохи відволіклися, розчулилися і повертаймося
до справжнього життя. До життя, де наш добробут залежить не від
казкового принца, а тільки від нашої активної позиції.
У
цих виставах, які нам пропонуються, все відбувається за законом
жанру, тобто нам показують те, що ми бажаємо побачити. Над постановкою
спектаклю, як правило працюють цілі команди майстрів Мельпомени,
яких чомусь називають політтехнологами. Всі ролі заздалегідь розписані
і сумлінно прорепетирувані, костюми та грім ретельно підібрані.
Якщо актор захворів, або погано виконує свою роль, його замінюють
іншим. Є свої головні герої і актори другого плану. До речі, дуже
яскравий приклад можна навести споглядаючи російські вибори, які
щойно закінчилися. Актори, які вважають себе акторами першого
плану (Жириновський та Зюганов) відмовились грати у виставі під
назвою «вибори Президента», бо гравець головної ролі від влади
значно перевершував їх в майстерності і тому на головні ролі в
своїх виставах вони поставили другорядних акторів. Тобто гроші
партії все одно були витрачені, але «зірки першої величини» не
змогли опуститися до виконання ролей другого плану (можете самостійно
проводити безліч аналогій, все збігається). На жаль, дуже часто
ми захоплюємось цією виставою і настільки в неї заглиблюємось
і сприймаємо всерйоз, що не розрізняємо де закінчується вистава
і починається справжнє життя. Тому і розчаровуємось.
У
нас сьогодні розмова про акторів від політики. І ми маємо зрозуміти,
як уберегти цю цікаву галузь високого мистецтва від зубожіння
і деградації. Ми не повинні проґавити фахових майстрів сцени від
політики. А тому задумайтесь, як би ви поставилися до людини,
технічного працівника, лікаря або вчителя, про якого дізналися
б, що свої знання та досвід він не здобував тяжкою, копіткою працею,
а просто купив диплом? Сподіваюсь, що жоден з нас не довірив би
йому вирішувати наші проблеми. То чому ж, ми дозволяємо акторам
від політики купувати собі «дипломи» на право вирішувати наші
проблеми під дахом Верховної Ради чи на троні Президента? Невже
ми вважаємо, що з фіктивним дипломом, вони зможуть якісно зробити
це? Звичайно ж ні! Чи може ми вважаємо, що питання, якими вони
призвані займатись менш важливі для нас, ніж ремонт телевізора
майстром, з купленим дипломом?
Ми
так погано живемо тому, що вирішують наші проблеми «липові» спеціалісти,
з купленими дипломами. Не шкода для них дипломів. Але при такому
стані речей, вони будуть втрачати свою акторську майстерність.
В них не буде стимулів тяжко працювати над своїм вдосконаленням
як актора і вони дуже швидко деградують, а ми втратимо можливість
отримувати задоволення від справжнього дійства та яскравих шоу
справжніх професіоналів. Ми повинні бути вибагливими, щоб остаточно
не втратити хоча б цю галузь професійного шоу-бізнесу. Нехай ці
самовіддані служителі Мельпомени від політики розвиваються, самовдосконалюються
і дарують нам справжню радість зустрічі з високим мистецтвом.
Сергій
ВАСИК
