|
|
(уривок
з поеми)
До
Народу прийшов я у гості,
Погостюю і знов відійду.
Душу чулу і мислі, і кості
На Жертовник Вітчизни кладу.
Хто
збагне мої мислі, не буде
Себелюбним щасливим рабом,
Що кайдани обожнює, блудить
І душею своєю й умом.
Не
гоніте! Прийшов я з Святині
Предків Рідних святої Русі,
Привітайте мене, брати, нині,
Я є Ваш, а ви – сльози мої.
Я
прийшов, бо така воля Неба,
Воля Правди, Землі і століть.
М’ні ні слави, ні злата не треба,
М’ні чужа нерозсудлива хіть!
Крила
дум моїх сильні й широкі
І натхненні священним вогнем.
Хитромудрі тирани жорстокі,
Ви із ніччю йдете, а я з Днем!
Ви
калічили ум мого люду
Десять чорних пропащих століть.
Ви Мазепу судили без суду,
Чорноризні шамани, мовчіть!
Свідком
будуть сирітські когорти,
Ріки сліз і погнилі хрести,
І гаками роздерті аорти,
Пишні догми злочинства, кати!
Три
дні, Христе, тебе розпинали,
Мій Народ розпинають щодня!
Душу мучать і розум скували –
Розмокає од крови земля!
Тіло,
Христе, твоє розпинали, –
Кат латинський душі не чіпав.
Нині душу мою закували,
Щоб я Рідної Віри не мав!
Я
прийшов, мене ждали віками
Ті святі, кому Честь дорога.
Кат не вб’є мене словом, мечами,
У мені живе Воля й Снага!
Кат
не вб’є мого духу ні злотом,
Ні спокусою краль, ні вогнем,
Ні наклепом (холопським болотом)
Ні пітьмою в’язниці, ні днем!
Воплотилась
в мені світла сила
Степових українських небес.
Мати-Русь мене розуму вчила,
Щоб я мудрістю волі воскрес!
*
* *
Представляємо
пісенні проби нашої посестри з Вінниці, навіяні українськими
милозвучними іменами.
Пропонуємо їх покласти на музику.
Ярослава
ЛЮБОМУДРИЧ-ШВЕЦЬ
МИЛАДА
І
було то весною,
Як зустрілись з тобою
Ти моє синьооке дівчатко:
Таке миле та ладне
І до щему принадне,
Будь до віку моє серденятко.
Пр.:
Милада,
Милада!
Для серця й очей
ти принада, –
Повторюю знову і знову.
Милада, і мила і Лада!
Моя ти любов і відрада.
Півземлі
обійшов,
Хоч і втратив останню надію,
А тепер я на крилах
Лечу над землею,
Бо вже скоро назву
Тебе Ладою вічно своєю.
Ладо
ніжне моє, ти Милада!
Тільки гляну на тебе і млію
На негадано знайдену мрію,
Що в одній поєдналась краса,
Розум, ніжність і пишна коса,
Та ім’я, яке пестить і гріє.
Тихо
летіли листочки,
День такий сум навівав.
Де мої дітки, дочки й синочки?
Бог їх мені не послав.
Раптом
щось в лоні штовхнуло.
Що це? Що це зі мною таке?
Може прийшло, що не було?
Може дитятко моє?
Час
пролетів на вітрилах,
Щастя ж у лоні росло.
Доня на світ появилась,
Й сонечко ще не зійшло.
Святодара, Святодара!
В свято дарунок батькам.
Того святого світанку
Ввік не забути вже нам.
Квіточка
– пуп’янок ніжний,
Довго рости ще до цвіту,
Тільки би люд оцей грішний
Не погасив тобі світу.
Будеш
рости, розцвітати,
Всесвіту радість нести,
Маму любити і тата;
Щастя ж тобі і мети!
|
|
