|
|
Про
таке собі життя-буття
Живе
у нашому місті така-собі пенсіонерка Любов Петрівна. Разом з
чоловіком виростили-виховали дві дочки – Надію і Марію – та
сина Ігоря. Славні, кажуть люди, у неї діти. Працьовиті, шановані
всіма. А якого внука баба вигледіла – скільки багато віршів
знає про Україну! Це може підтвердити диктор радіоновин Віталій
Васильович, який має записи віршів Дмитрика ще з дворічного
віку.
Любов
Петрівна до пенсії працювала в міській лікарні молодшою сестрою
– ще й зараз лікує травами. А скільки вона вишила сорочок та
рушників! Навіть Лук’яненку Левку Григоровичу і меру міста Віктору
Борисовичу подарувала сорочки, а Юлі Тимошенко – рушник. Ще
й зараз готує сорочку для Віктора Ющенка. В багатьох храмах
міста є її рушники.
Будучи
активною і непосидючою від природи, вона взяла на свої плечі
важкий тягар будівництва УПЦ Київського патріархату. Ночей не
досипала. Мала велику волю до єдності всіх в Україні. Це можуть
підтвердити люди, з якими вона працювала. Це може підтвердити
і керівник будівництва Віктор Прохорович Рябов. Віктор шанований
і знаний в місті як вмілий будівельник. Храм, який вони почали
будувати, найкращий у місті.
Час
іде, то добро, то зло переважають одне одного. Якось вся та
міра людської шани до Любові Петрівни була знехтувана митрофорним
протоієреєм, благочинним Стефаном Фульмесом. Він почав обробляти
двадцятку на свій манер: то той йому не подобається, то зарплата
в нього мала, то будинок Любов Петрівна не дала йому приватизувати.
Знала і казала, що то треба заслужити. Вона поважала отця. Допомагала
йому в скрутну хвилину. Думала, що своєю увагою виховає, виправить…
Віктор
Прохорович разом з отцем Стефаном, будучи у відрядженні по церковних
справах, відчув, що отець хоче його перехилити на свою сторону.
Якби ми, мовляв, узяли касу в свої руки, то не було б у нас
ніяких проблем. Віктор не дав згоди на те. Після того отець
Стефан порушив Божі стосунки з Віктором і наклав на нього анатему
без права сповіді навіть у інших церквах.
Час
– найкращий лікар. З часом все відкривається, і зле, і добре.
Взнали і про те, що Фульмеса раніше викурили з села федорівчани
за допомогою народного депутата Кендзьора І.В. Це підтвердила
керуюча справами міста Бондаренко Галина Петрівна. Взнали та
пізно. Стефан Фульмес вже вкорінився. Підносять йому подарунки.
Дарують в конверті, а раз в конверті, то можна сказати, що малувато.
А раз малувато, то можна знехтувати зовсім тією малозначною
повагою. Знахабнів з часом «благочинний». Зневажив Любу і зробив
її «злодійкою». Нахабно, при всьому люду, навіть Божого суду
не побоявся духовний посередник – сам почав вершити суд над
рабами божими. Не приймав Любу до сповіді і причастя. І наказав
всім батюшкам міста не сповідувати її.
Хотіла
Люба померти. Не було вже в неї душевного спокою. Крім того,
злі ворожбити почали діяти до скону. Почали підкидати по кутках
хати то яєчка, то голки, то копійки. Хворіла Петрівна не один
раз. Та знахар з села Локачі сказав їй не вживати ніяких ліків,
бо то їй нароблено-наврочено. Але взяла вона себе в руки, перестала
пити ліки і почула себе здоровшою. Не хотіла Петрівна також
мститися «благочинному отцю». Хай буде на його совісті…
Час
ішов. І дізналася Любов Петрівна, що є в місті громада Рідної
Української Національної Віри та й притулилася до неї. Скільки
в неї було радості! «Бог допоміг мені знайти дорогу до Вас».
«Бог не захотів, щоб я сповідувалася у «благочинного» отця».
«Бог забрав у нього розум і налив гнівом його серце».
Час
іде… І на шальках його терезів переважується то добро, то зло.
Отець Володимир потім на проповідях співав своїм прихожанам,
що появились в місті сатаністи-язичники. Ми його попередили,
що то зле буде. Знать, одумався, бо перестав говорити. Але ненадовго.
Та ми, сповідники РУНВіри, не можемо з тим миритися і будемо
захищати свою честь.
Ось
таке-то релігійне життя у нашому місті.
РУЖО
Волесій, Нововолинськ
*
* *
На
городі Божина, а в Києві – Дідько
Побратим
Яромисл, як новий господар українського Духу, стукає у ворота
Села, в браму безсмертя нашого роду і кличе українців-рунвістів
зі столичного духовного багна в Село для оздоровлення роду нашого.
Ці дуже цікаві думки побратим висловив в статті «Тут буде серце
РУНВіри» («СО» №18). Прочитане в реалістичних обрисах людини
практичних дій, розворушило мої вічні ліричні мрії про село
ще з часів своєї сільської юності…
Українське
Село! Предвічний осідку предків-огнищан! Ти прославлене в віках
поетами, оспіване, оплакане, змальоване. Ти горіло в вогнях
боротьби за нашу землю, наше життя; тебе виморювали голодом,
отою жидівською чумою 33-х років, та ти неопалимою купиною відроджувалося,
бо в тобі, Село, затаєний Дажбогом Початок і Кінець людської
цивілізації на Землі.
Українське
сучасне Село! Осідку покори, злиднів, сліз, прокляття, пияцтва!
Що сталося з тобою? Хто тебе руйнує, п’є твої животворні сили?
Ми, рунвісти, знаємо, що в тебе украли Рідного Бога, котрий
живив Дух твій здоровий, множив сили віковії, давав натхнення
величні до праці, життя…
Побратим
Яромисл накреслив словом схему відродження Села, як епіцентру
нашого духовно-національного воскресіння з-під пархів чужорідної
лжецивілізації – груди мертвого залізо-бетону столиці Києва.
Він Село розглядає, як центральну вісь гвинтоподібного обертання
справжнього людського поступу в Україні майбутній, національно
здоровій, красивій і гармонійно вписаній в навколишнє середовище.
Сьогодні
вже проглядаються дві дороги до відродження нашого села: духовна
і державно-політична. Цього й достатньо для доброго початку,
щоб Село на нашій Україні стало стержнем справжньої здорової
держави, коли названі дороги зійдуться в один шлях українців.
Іншого шляху в нас нема. Він був започаткований на нашій землі
(за Влес-книгою). Його вороги насильно роздвоїли, щоб козацька
нація виродилась в кріпацьку.
Історія
Села доби СРСР – це фактично примусова праця в селі і однобокий
відхід з села молоді в город. В деякі періоди радянської доби
ніби встановлювалася рухома рівновага в перетоку людей село
– город, коли партія активно втручалася в процес порятунку Села.
В такі періоди дійсно животворна кров прибувала в артеріях Села,
воно усміхалося Сонцю дня і зорям ночі…
Теперішнє
Село в Україні, теперішні кучмівські роки для нього – чорніші
чорної землі. То з чого ж починати, з чим йти в Село? Зрозуміло,
що не з порожньою кишенею, не тільки з косою, ціпом, конем –
волами й піснею лірично-патріотичною «А внук косу несе в росу»
і потішати патріотичний запал старовинною традицією часів Руса,
Кия…
Майбутнє
Село України повинно стати центром розвою науково-природничих
здобутків людства; повинно стати Столицею України. В цій Столиці
будуть жити й працювати обдаровані, величні, здорові тілом і
Духом рідним українські люди. Тут буде жити й працювати натхненно
і академік, і агроном, і поет-мислитель, і богатир з племені
Піддубного, і красуні Лелі-Лади – вічно чаруючі квіти людського
буття на Землі. Тут після праці й у свята будуть пити божественний
напій молодості – суру з меду, настояну на цілющих зіллях, а
не смертоносний самогон, що витворив Диявол на нашу погибель.
Тут будуть діяти суворі звичаї-закони порядку, націлені на захист
честі й величі Людини; тут буде заборонено проживати дармоїдам,
волоцюгам, шахраям, злодіям, словом всім, хто ганьбить образ
людський; тут буде вшановано культ заслужених односельців, культ
матері-батька, культ Пращурів…
І
якщо до влади прийде лідер, улюбленець українського Села, народу
нашого, то в Селі збудує собі не палац медведчуківців з сотнею
стражів-автоматників, а хату зі світлицею на рівні всіх сусідських
і іноді у відпустку чи вихідні дні, в жнива-косовицю приїде
в Село вдихнути натхнення життя в праці поту чола; то такому
Президенту моє продовження мови про наше Село – столицю України,
якій немає кінця…
Як
духовний заспів в продовженні мови зішлемося на тисячолітні
святі заповіді Пращурів рідних любити творчо світ життя за Влес-Книгою:
…їмо
і йдемо до полів наших трудитись,
яко боги веліли всяк мужу, іже чином є:
Се трудіться на хліб свій!
Дажбожі внуки ви, любимичі Божеські!
Бо з іскор – орачі, вої та кудесники
одержані!
***
Додому йдемо, потрудившись,
там огонь добуваєм
і їмо покорм наш. Проречемо –
які є ласки Божеські до нас, і одійдем ко сну.
Дню бо – прийти, а темряві – безкормиця.
***
Любіть світ зелений і животний!
І – Любіть друзів своїх!
І – Будьте мирними між родами!
Оцю
дорогу життя, як Ви знаєте, сповідували наші пращурі вже якихось
20 тисяч літ тому, її вдосконалювали і передали нам в генах
код розвою роду нашого, а в письменах – заповіти поведінки,
обрядності рідної.
Ми,
рунвісти, життя, працю і розвій Села в Україні розглядаємо як
єдине священнодійство Неба, Землі і Людини. Свята магія незнищенного
людського Буття на Землі в нашому українському Селі повинна
дати могутню енергію творчого, благородного, радісного, наукового
розвою.
Ми,
рунвісти, в думках-мріях, в молитвах приміряємось поглядом на
тисячоліття вперед людської дороги, щоби наше Село вписати гармонійно
в зелений дивосвіт, збагатити земну симфонію життя акордом Людини.
Ми повинні закладати основи Села, яке б новітніми біотехнологіями
в недалекому майбутньому замкнуло цикл енергоспоживання самовідновними
природними процесами енергії Сонця, води, вітру. Рівень сучасної
науки уже сьогодні спроможний таке чудо-Село закласти не в фантастичних
макетах, а на реальній українській землі, звідки й вийшло свого
часу у світ осіле землеробство в сиву давнину.
Ми,
рунвісти, в реалізацію цієї ідеї омріяного нового Села в Україні,
де працею Людино-богів на городі рясно родитиме Божина, вкладемо
щедру працю. За владою нашою словом дії внести в загальнодержавну
програму відродження Села наше прохання.
В
короткій описовій формі вислову прохання зводиться до того,
щоби державним проектом передбачити кошти на реконструкцію кількох
сіл в різних природно-кліматичних зонах України з набором нових
комплексів біотехнологій. В цих показових Селах-школах, взірцях
майбутніх повсюдних сіл, ми засіяли б (разом з новітньою технологією)
рідну духовність для людей – РУНВіру, як основу нового активного,
здорового покоління українців-русичів.
В
цих Селах-школах відроблялась би наука фізичної економії, так
натхненно опрацьованої геніальним соціалістом Сергієм Подолинським.
Тут ніби правив би час майбутній, випереджуючи реальний світ
інших сіл на кільканадцять століть. Мандруючий Україною поет,
відвідавши таке Село-школу, в захопленні повторить афоризм далеких
предків на зломі експансії чужорідного християнства в оригіналі
змісту: «На городі – Божина, а в Києві – Дідько».
Чи
не приємно б людям для великого почину мати кілька куточків
осіду нових людей в Україні, де сьогодення мірялось би майбутнім?..
Святомир
РУЖИЛО, Надвірна
*
* *
«Спочатку
Україна!..»
Наближаються
вибори. Чи є хоч один надійний кандидат у Президенти України?
Та ж кожний із них зневажає найголовніший Закон України – Конституцію.
Бо слід би новообраному президенту складати присягу вірності
Україні на Конституції України, а він буде присягати на Євангелії.
Людськії
шашелі, пеньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого
І вас не стане.
Дядьки
отечества чужого вже не дачі будують, а замки, фортеці. Як їм
вигідно, що Євангеліє вчить: «Не протився
злому», «Всяка влада від Бога».
В
Євагелії стільки жорстокості! «Не думайте,
що я прийшов порушити закон чи пророків, не порушити прийшов
я , але виконати» (Матвій, 12: 17) Які ж це пророцтва?
А ось: «…Ти (Ізраїлю) повбиваєш усю
чоловічу стать… тільки жінок і дітей, і худобу, і все, що буде
у тім місті… забереш собі. Так ти зробиш усім містам, дуже далеким
від тебе» (Повторення закону, 20: 10–16).
Прочитайте
пророцтва Ісаї, 49: 22–23; 60: 10–12; 61: 5–6. Чи ж не рабами
жидів будуть всі гої (нежиди), коли прийде месія з роду Давида?
Наш
народ надломлений, у тумані 1000-літнього мороку. «Ходіть,
люди, порану, вибивайтесь із туману» (І.Я. Франко)
Або:
«Ти, розуме, бистроуме,
Порви пута віковії,
Що скували думку людську»
І.Я. Франко
Коли
перед Різдвом Ісусовим тато Степана Бандери не пускав сина на
політичне зібрання, Степан заявив батькові: «Спочатку Україна,
а потім ваш бог!»
Ялина
ЗАВІТНА, Черкаси
|
|
