Чия
мова виразніша?
На
священних годинах в громаді «Сонячна» порівняння нашої мови з
московською обговорювалось неодноразово, але хочеться, щоби про
це дізналися й інші.
Отже,
розпочнемо з календаря. У нас місяці не тільки називаються по-нашому,
але й вказують на властиву кожному з них природну рису. А московити
використовують не просто іншомовні назви, не просто ті, які прославляють
римських богів – Януса, Майю та Юнону, а й римських самодурів:
Марка Антонія, Цезаря й Августа.
Підемо
далі. Візьмемо слово поверх. Це те, що розташоване поверх
попереднього. А що таке етаж? Незрозуміло. Січеник
– страва із січеного м’яса, а що таке котлета? Верстат
– те, на чому верстають, а що таке станок? Те, що стоїть?
Селяни – це мешканці села, а крестьянє – це змінене
християни! Гидко подумати! Горілка горить і від неї
горить у роті, а що таке водка? До чого тут вода? Сірник
із сіркою, а спічка? Маленька спиця? Проте схожість не
більше ніж із будь-якою дерев’яною палицею. Крапка – слід
краплі, а точка? Від багаття почуття стають багатшими
на приємнощі, а від костра? Слід зауважити, що багаття
й ватра – це добрі вогні, які дають тепло та світло. Костри
інквізиторів так не називають, це тільки вогнища. Вітрило
– це двигун од вітру, а парус? Цікаво, що це слово – назва
роду синиць латиною.
Візьмемо
слова не такі приємні, та теж промовисті. Що таке стусан?
Коли когось тусонули! А тумак? Корчі – коли когось
корчить! А судорогі? Невже від доріг? (а в нас і рівнозначне
є – судома). Злодій – це той, що чинить зло;
вор – неконкретно. Підступність – прояв підлих підступів,
а від чого походить коварство? Страта – то є втрата,
а казнь? Невже від казни? Хоча для поповнення москвинської
скарбниці справді здійснювались сотні тисяч страт.
Вже
не раз, у тому числі і мною, було сказано, що загальновживана
українська вимова зловживає іноземними словами. Та деінде москвинська
й перевершує. Оскільки вони, власне, угро-татари, тому не дивно,
що татарських слів у їхній мові більше, аніж у нас. Це слова,
де повторюються голосні звуки, наприклад сарай. А ми називаємо
цю споруду повіткою, тобто це легка повітряна будова, що
захищає від вітру. Башмак – теж татаризм, а ми кажемо черевик,
взуття із шкіри. Ботинок – теж іноземне слово, що означає
чобіток.
Але
москалі вживають не лише татаризми. Так вони кажуть масштаб,
а ми – мірило. Все зрозуміло – це те, чим міряють. У них
фамілія, пряме значення якого сім’я, а в нас – прізвище,
себто як прозивають. Мало того, в них прозвище, як у нас
прізвисько, поганяло. До цього питання я ще повернуся.
У
назвах куликів у них звучать ґерманизми. Кулонів вони називають
кроншнепами, слукву (це слово, щоправда, без «в»
у них вважається застарілим) – вальдшепом, малого баранця –
ґаршнепом. Слід зауважити, що й наша назва не зовсім точна:
під час токування ця пташка видає перами хвоста звук, схожий на
тупіт коня, а не бекання баранця. Але пояснення цьому є – в малого
баранця є родич – звичайний баранець, який саме бебекає хвостом!
І знову ж, назва куди як виразніша, ніж бекас.
Чомусь
серед назв тварин чи не найбільше прикладів на означену тему.
Раз зачепили птахів, то з них і почнемо. Кулика коловодника
вони називають перевозчіком, хоча він нікого не перевозить.
Кулика дерихвоста – тиркушкой. Що це взагалі за слово?
Лежня, котрого теж раніше відносили до куликів, хоча в
дійсності він із журавлеподібних, – авдоткою. Це від Авдотьї,
чи як? Зауважу, що лежнем цю пташку називають не за ледачість,
а за манеру зачаюватися лежачи. Досить близький до нього деркач,
названий так, очевидно, за свій крик, який, щоправда, інколи записують
як «крекс». А що означає москвинське коростель?
Звуконаслідувальна назва і крук, хоч і беззмістовне ворон
теж допускається. І його родичка (але ніяк не самиця!) ґава
названа теж за свій голос (хоча можна також і ворона).
І ще один родич – гайворон – це гайовий ворон! Тут
теж поширена помилка – його часто називають чорною ґавою,
хоча справжня чорна ґава не водиться в Україні.
Не
всім відомо, що круки виводять пташенят наприкінці зими; так чинять
і їх далекі родичі шишкарі. Ця назва, мабуть, пояснення
не потребує. Але про що каже московський відповідник кльост?
Інший наш зимовий гість із ряду горобиних омелюх теж названий
за їжею, що споживає (хоча горобину полюбляє значно більше). Щоправда,
москвинське свірістель теж досить виразне. А от якщо взяти
його далекого родича й тезка дрозда-омелюха, то воно явно
переважає перед незрозумілим московським дерябою. Значно
ближче до нього стоїть синьошийка, яку, знову-таки, москалі
кличуть якоюсь варакушкою. Інші пташки з роду горобиних
– вівчарики – названі так за спів, схожий на гру сопілки
вівчарика; а в Московії вони чомусь пєночкі. Ніякої піни
на них нема. Слова сорокопут і сорокопуд схожі,
проте чи зможуть москалі пояснити цю назву? А ми зможемо: існує
повір’я (очевидно, неправильне), що ця пташка лякає (пудить) сорок.
Спільнокорінева
назва й пугач. Цей нічний розбійник, який нерідко полює
на лисиць, і справді своїм криком може добре налякати будь-кого.
А про що каже філін? Цей приклад корисний і тим, що показує,
по-перше, що пугати – наше слово, а, по-друге, чергування
Г і Д присутнє й ув інших мовах. Схоже трапляється
з М і Н.
Інший
нічний птах, близький до сов, зветься в нас дрімлюгою за
те, що дрімає вдень, а в москалів – козодоєм, хоча всім
і давно відомо, що ніяких кіз він не доїть.
Вище
було сказано про птахів, які виводять пташенят узимку. Але до
них ніяк не належать теплолюбні зимородки. А наше рибалочки
набагато правильніше, бо ці пташки живляться тільки рибою. Так
само дуже правильна назва їхніх родичок бджолоїдок. А що
означає щурки? І рінник або пронурок названий
так, бо ринає, занурюється. А за що москалі кличуть його оляпкою?
Назва чорногуз дещо помилкова, але відносно – коли цей
птах гордовито проходжується по луках, здається, що в нього чорний
хвіст, хоча в дійсності – чорні кінці крил, якими він хвоста прикриває.
Із
назвами звірів теж можна навести чимало прикладів. Так, сірого
взимку зайця називають сіряк, а чому він русак?
Він же не русявий і не ендемік Руси. Слова бабак
і бабай, мабуть, указують на вайлуватість цих звірів (чисто
зовнішню). А на що вказують сурок чи барсук?
Найшвидконогішого
звіра, що ще водивсь у середні віки в наших степах, ми називаємо
парда чи чита. Видно, що за швидкість цей звір став,
як і орел, символом мудрості (згадаймо слова вчити, читати).
Мало того, його, як священного для рідновірів, винищували в нас
християни. А московити називають його по-хранцузьки ґепардом.
Безхвосте
земноводяне зветься в нас кумкою, бо кумкає, а в Московії
– жерлянкою. Якщо під жерлом розуміють рот, то він у кумки
не більший, аніж у її родичів, і жере вона не більше. Якщо коники
не зовсім схожі на коней, та принаймні більше, ніж кузнєчікі
на ковалів. А схожість, видно, полягає у стрибучості, недарма
їхніх родичів звуть кобилками.
Можна
навести приклад і серед грибів – печериця названа так,
бо росте у неосвітлених місцях, печерах, а москалі користуються
запозиченим словом шампіньон, яке, як відомо, позначає
просто гриб.
Нерідко
москалі не вигадували нових слів, а переплутували наші назви:
на мартинів кажуть чайки, а на чайку – чибіс:
на ропуху – жаба, а на жабу – лягушка; на кавун
– арбуз, а на гарбуз – тиква; на блакитне – голубоє,
а на голубе – сізоє; на людину – чєловєк, а на чоловіка
– мужчина; на блюзнірське – кощунственное, а на
кощунне – лєгендарноє; на кулю – шар, а на шар –
слой; на ганьбу – позор, а на позір – зрєліще.
Останнє слово українською ще значить заклик до бою. Раніше
вже було сказано про подібну заміну зі словом прізвище.
І
ще приклад. Як відомо, москвинська говірка відкололася від української
мови, тому багато наших слів значиться в москалів як застарілі.
Але, зауважу – вони вживаються з високим
значенням, як, скажімо, очі чи чоло (або
вживання слів у кличному відмінку, котрого московити не мають,
наприклад: Боже, княже тощо – ред.). Коментарі, певне,
зайві.
Уважні
читачі, мабуть, ізгадали ще багато інших випадків переваги вкраїнської
перед москвинською, але «не можна осягти
неосяжне» – тут я вдамся якраз до москвинської клясики.
МСТИСЛАВ
