Батько
нинішнього президента США, він же екс-президент Штатів, Джордж
Буш – старший, коли приїхав до Києва через 13 років, був у захопленні
як все тут змінилося. Треба думати, з точки зору старшого Буша,
на краще. Набудували в Києві скляних новеньких банків. Вулиці
заполонили блискучі, чистенькі і розкішні авто. Манять вітринами
та неоном дорогущі крамниці й «бутіки», супермаркети наповнені
вщерть крамом в строкатих упаковках. В квартирах і офісах –
«євроремонти». Студенти, котрі завжди були найзачуханішим прошарком
суспільства, тепер хизуються один перед одним вбранням і їдуть
на заняття своїми авто.
І
тут я зрозумів – в Україну прийшов
час духовного зубожіння.
Такий
невтішний висновок я зробив, коли відкрив для себе «закон збереження
сутности» – назвемо його так. Він полягає в тому, що кожна людина
володіє певною кількістю цієї «сутности». І люди різняться одне
від одного тим, де ця «сутність» в них знаходиться: бо в одних
вона захована всередині, в інших – вся зовні як на виставці,
а в більшості все ж розподілена в певних пропорціях усередині
і назовні. Деякою мірою ця класифікація перегукується з такими
поняттями в соціоніці, як інтроверт і екстраверт, однак темою
цієї статті зовсім не є занурення в хащі науки про психологічні
типи окремих людей. Про це багато написано і до мене. Я ж лише
хочу поділитися власними спостереженнями і висновками навколо
означеної теми.
Так
ось, наше суспільство нині стало всуціль екстравертним і, повертаючись
до початку статті, треба дописати задля справедливости, що ми
бачимо Київ лише як фасад зубожілої України. Поїдьте в села,
приміром на Чернігівщину чи Сумщину, де поля всуціль позаростали
бур’яном у зріст людини, а на колгоспних фермах попровалювалися
дахи. Та що там в село, поїдьте на спальну околицю того ж Києва,
наприклад Вигурівщину-Троєщину, де зводять все нові і нові житлові
будинки (бо житло в Києві дороге!), а як возити сотні тисяч
людей на Правий берег на роботу, ніхто не задумується. Бо забудовувати
центр банками – то одна справа, а нашкребти гроші, аби хоча
б дотягнути трамвая з Троєщини до метро – справа надто складна.
Бо Троєщина – не фасад Києва…
Це
тому, що в наш занепадницький час вся сутність як людини, так
і суспільства загалом – зовні, на фасаді. І не важливо, що за
душею порожня порожнеча (це в кращому випадку, часто там лайно),
головне, висловлюючись табірною мовою, – «понти». Саме вони
зараз все визначають, вони «альфа» і «омега» сучасного життя
і якщо ти «безпонтовий», тобі в наш час нічого не світить. Бо
в нікчемний час завітала у світ душа твоя…
Колись
інтелігенція (навіть за Совітів) читала класику чи високохудожні
твори сучасників і це заохочувалося суспільством. Зараз вони
читають низькопробне детективне чтиво, нудно-солодкі жіночі
романчики по 1 гривні та газету «Бульвар». При цьому лише в
метро (бо вдома треба по ящику передивитися всі серіали) і з
таким розумним виглядом, що, здається, вони ще трохи натужаться
і новий закон природи відкриють. Поспостерігайте.
Дівчатка
в школі хочуть стати моделями. При тому всі до одної! Верхом
бажання наших дітей є – задумайтеся – стати вішалкою для одягу.
Не більше, не менше.
Говорять,
правда, зараз і про духовність. Під нею розуміється виключно
м’якенька християнська примочка, яку вперто нав’язують з газет,
телебачення, радіо і ще бо’зна звідки. Результат цієї «духовності»
ми бачимо кожного дня і проявляється він у рості злочинности
і наркоманії, збільшенні бездомних дітей, зменшенні народжуваности,
падінні моралі і т. д. Така ось «духовність»…
Виникає
законне питання: звідки це прийшло до нас та ще й так швидко?
Може з Індії? Чи Японії з Китаєм? А може від клятих мусульман-терористів?
Чи може хоча б з боліт Московії? Та ні, воно все йде до нас
з обожнюваного нами Заходу, з Європи все суне. Бо суть цієї
Європи зараз – суцільна порожнеча, абсолютне НІЩО за душею у
неї, одна красива оболонка, обгортка блискуча з неоновими вогнями
і не більше. То колись було там лицарство, хрестові походи,
були Реммбрандт і Моцарт, зараз там – фестивалі гомиків, а в
моді «картини» Пікасо і «музика» каналізаційних труб. І саме
це зараз є душею і серцем Європи. Однак ми цього не бачимо,
нам очі засліпили зайчики від нікельованих «мерседесів» і ми
летимо на це фальшиве світло, як метелики на вогонь.
Повернуся
тепер до свого власного відкриття. Я переконався, що коли сутність
людини «переміщується» назовні, то вона вимивається зсередини.
Буває і навпаки, але зараз останнє доволі рідкісне. У всякому
випадку кількість цієї «сутности» залишається незмінною. Зробивши
це відкриття, мені стало жити сумніше, проте набагато легше
я став розбиратися в людях. Коли бачу людину, котра відверто
на крутих «понтах», котра дуже швидко завойовує симпатії нових
оточуючих, я впевнено роблю висновок – всередині ця людина або
порожня, або, взагалі, душа в неї гнила, а отже мати справи
з нею ні в якому разі не варто. Якщо людина одягнута за останнім
писком моди, якщо в хаті «євроремонт», під вікнами крута «тачка»,
а в уборній перламутровий унітаз, ця людина порожня в душі і
її варто обійти, аби самому не спорожніти.
І
навпаки, великі мудреці минулого, пророки і засновники релігій,
а також великі полководці були зовні непоказними, часто каліками,
вони за собою не слідкували, носили коли не обідране дрантя,
то принаймні один і той же сірий мундир. Вони волочилися по
світу і ночували під кущем, а коли й мали постійне місце проживання,
то це була печера або, в крайньому разі, діжка. Помирали в злиднях,
нікому часом не потрібні. Полководці спали біля вогню, підклавши
сідло під голову або жили в степовому шатрі кочівника в спеку
і в мороз. Вони їли прісну саламаху чи конину, від них часто
тхнуло і ніхто з них не відрізнявся вишуканими манерами.
Але
саме ці, непоказні на перший погляд особистості, були титанами
духу і волі. Саме вони рухали людство вперед по духовній дорозі
і звершували безсмертні подвиги. І саме вони залишились в історії
держав, релігій, філософій та вдячній пам’яті нащадків. А зовсім
не тричі професори і двічі академіки євровідремонтованих вузів
чи генерали в розцяцькованих кашкетах і в мундирах, обвішаних
до колін орденами. Бо життя все ж, дякуючи Дажбогу, рано чи
пізно все розставляє на свої законні місця.Такий
ось закон я собі наспостерігав.
Коли
не вірите – перевірте.
