Життя РУНВіри

 

 

 

Благословляю вашу святу працю і обіцяю прислати експонати для музею-святині...

Будівничі

Тут буде закладено підмурівок

Перші цеглини лягають на підмурівок

Будівничі

Перший свягос у Богоявленському

Баба Ганна розповідає

Наш Вчитель і Пророк Лев Силенко перш ніж дати благословення, поцікавився чи дійсно ми придбали саме ту хату, в якій він народився. Брат Лева Силенка Всеволод, а також довідка з сільської ради переконали, що ми придбали дійсно ту хату, котра стоїть саме на тому місці, де і народився наш Пророк Лев Силенко.

Окрилені благословенням, ми розпочали будівництво. Освячення місцевості провів рідний брат Учителя рунтато Всеволод Силенко, а також рунтати Мирослав Марченко, Славомир Савченко, Дажбовір Гориславець. Присутні були будівничі Дробинський Мечислав з Батурина, Савела Дар з Білої Церкви, Блажко Полян і Стойко Вогонь з Хмельницького. Були також мешканці села Богоявленського, нині Олександрівки.

Затим почалися щоденні клопоти: як краще збудувати, де дістати пісок, гравій, цемент, цеглу, як привезти, розвантажити і таке інше. Ці клопоти приємні, а ще коли відчувається підтримка з усієї України, то це вселяє впевненість – святиня буде! Приємно, що мешканці села Богоявленського приносять нам їжу, а також посильно допомагають в будівництві. Отже святиня потрібна не тільки нам, приїжджим, а потрібна і землякам Учителя, яким тут жити. Бо так сталося з волі Дажбога, що в цьому великому селі досі немає християнської церкви, а це, треба відмітити, добрий знак.

По неділях ми проводили свягоси, роздавали газети, книги, часописи про РУНВіру, проводили розмови з селянами. Знайшли і людей, котрі пам’ятають Лева Силенка.

Найцікавішою була зустріч з однокласницею Вчителя Кульбій Ганною Андріївною. Вона пам’ятає навіть те, як вони збирали колись картоплю з Левом Силенком. Розповіла нам і показала льох чи погріб, як тут кажуть. В 33-му році від голоду загинув її тато і дві сестрички, а ще дві сусідські дівчинки, то так їх в цьому погрібі й поховали, і до сих пір не перепоховали. Взагалі, від голоду загинуло в селі більш як 200 осіб. Старші люди пам’ятають про це знищення Українського народу. Колись в цьому великому селі було чотири перших класи, а тепер і одного не набереться. Що з нами робиться? Чи може, з нами роблять?

Вірно пише Лев Силенко в Мага Вірі: «До тих пір поки в нас не буде своєї власної духовности, ми будемо рабами». Тому мусимо будувати цю першу в Україні святиню РУНВіри і мусимо жертвувати на цю благородну справу.

Після закладання підмурівку перші будівничі поїхали додому і їм на зміну приїхали інші. Так вийшло, що першу цеглину заклав Негода Гордій, а продовжили будувати Вонсович Тарас, Прокопишин Богдан, Мартинович Володимир та інші. Велику допомогу також нам надають чарівні наші жінки – вони смачно готують, а ще посадили і посапали город, так що цибулю вже їмо свою. Невдовзі чекаємо на картоплю. Рунмама Влада Яткевич, сповідниці РУНВіри Надія Полянська, Віра Мостовенко, Світана Мартинович зробили і роблять все, щоб будівничі мали і їжу, і затишок.

Від Духовного Центру ОСІДУ РУНВіри, який скеровує будівничих, велика всім вам подяка – і тим, хто будує, і тим, хто допомагає коштами!

р. Мирослав МАРЧЕНКО, Богоявленське

Продовжуємо збирати кошти на святиню

Хто бажає залишити про себе добру згадку в камені, прохання надсилати кошти: