Так
багато приділяється уваги жінці, захисту її потреб, зрівнянню
її у правах із чоловіком, що аж голова йде обертом від такої
уваги. І все це позначається такими цікавими заманливими словами:
фемінізм, гендерні стосунки і т.д. і т.п. А що нас чекає ще
попереду!?
Але
дозвольте сказати слово самій жінці! Так, саме жінці, а не тім
мужеподібним незрозумілим воно, що викрикують приманливі гасла
для недосвідчених і наївних.
Варто
зазначити, що жіноча половина людства вже давно виборює свої
права у чоловічої і що ж? Тепер наша жінка має право нарівні
з чоловіком виконувати важку непосильну працю (класти рейки
на залізницях, працювати з молотом, ковадлом, вибивати лід із
тротуарів та доріг тощо), займатися виключно чоловічими видами
спорту (важка атлетика, бокс, футбол, хокей), працювати на кількох
роботах одночасно, аби утримувати свою сім’ю і цей ганебний
список можна дуже довго продовжувати. Ось, які чудові права
отримала жінка завдяки своїй боротьбі! Отримала право, аби їй
не поступалися місцем у транспорті, навіть коли вона вагітна
чи похилого віку, чи слабка, або ще й обматюкали, якщо заїкнеться
про свій стан і попросить місця.
Виходить,
що жінка своєю боротьбою втратила своє основне право бути ЖІНКОЮ,
бути прекрасною й незрозумілою, ніжною, витонченою й недосяжною
для чоловіка-лицаря. Утратила повагу з боку чоловіків. Чоловіки
давно не поважають це мужеподібне горласте воно, яке чим далі,
то все більше віддаляється від образу Жінки. Це воно прагне
якихось однакових незрозумілих їй самій до кінця прав, а потім
кліпає очицями і наївно говорить про те, що чоловіки зараз не
ті, що були колись: не мужні, не сильні, ганчірки, словом, а
не чоловіки. Вибачте, але й жінка змінилася за останні, хоча
б візьмімо, сто років! Змінилася не на краще і чоловіка за собою
потягла. Бо не має потреби чоловік бути чоловіком, коли біля
нього не ніжний ідеал дружини-подруги, коханки й матері його
дітей, а незрозуміла істота, яка прагне посісти його Природою
надане місце, і перевернути світ догори дриґом. Тож маємо те,
що маємо, як казав один із наших «мудрих» діячів.
Любі жінки, давайте зазирнемо глибше у стосунки жінки й чоловіка.
У стосунки українських жінки й чоловіка, бо це нам, як не крути,
а все ж ближче, як би там не розпинались глобалісти про всезагальні
цінності та всесуспільні інтереси.
Отже,
культ Матері, Жінки, Берегині існував у наших предків із незапам’ятних
часів, ще з часів Мізинської культури і про це пише Лев Силенко
у МАГА ВІРІ. А це означає, що вже тоді ми з вами стояли культурно
на кілька сходів вище за всі ті дикі племена, які жили навколо
нас. Що означав цей культ Матері? Означав те, що Жінка була
у повазі, бо охороняла сімейне вогнище, творила диво, даючи
життя не тільки власним дітям, а й, висаджуючи й плекаючи рослини,
що годували й одягали, плекаючи домашніх тварин, які охороняли,
годували, допомагали. Жінка ніколи не була слабкою (як бояться
цього слова сучасні феміністки і як активно від нього відмежовуються),
бо мала безліч Дажбогом на неї покладених обов’язків: бути матір’ю,
господинею, жінкою-дружиною, вірною подругою своєму чоловікові.
Вона потребувала захисника, і в цьому була її слабкість, бо
ніжну, тонку духовність дуже легко скривдити, знищити. І водночас
вона була таємничою, бо знала безліч трав, замовлянь, способів
ворожити. Вона тримала у своїх ніжних руках невідомий чоловікам
світ духів, таїнства, магії. І вона була у повазі саме через
свою невтомну працю, глибокі знання, народження і виховання
дітей, через цю свою простоту й складність, силу й слабкість
водночас.
Тому
знаходять археологи безліч статуеток, малюнків Матері-Рожаниці,
тому говорять про добу матріархату. Але і тут треба розуміти
слово матріархат правильно, не з дзвіниці сучасних розпатякувань
про гендерні стосунки. Цей матріархат позначався у тому, що
Жінку-Матір, чи майбутню матір, дійсно поважали, захищали, обороняли,
підносили до поклоніння через уміння її, надане Дажбогом, творити
диво життя.
Чоловіки
щиро схиляли голови перед своїми бабусями, матерями, дружинами,
бо знали, усвідомлювали усі покладені на неї природою обов’язки,
які вона неухильно виконувала з народження і до смерті. Водночас
на чоловіка Дажбог поклав обов’язки охороняти, захищати, плекати,
утримувати жінку, дітей, свій дім. Він, Дажбог, озброїв чоловіка
силою і розумом. Але ж і жінці було ніби подаровано те ж саме?
Так, але сила і розум жінки дуже сильно відрізняються від сили
й розуму чоловіка, тому що і призначення (не «права», а саме
призначення, тобто доля, покладена довіра від Дажбога) і обов’язки
у них відрізняються. Різниця між чоловіком і жінкою є, але,
як відомо, протилежності притягуються – це закон Дажбога, і
не нам його порушувати йдучи на поводу в сучасних творців моралі.
Таким
чином зазначу, що Жінка в усі часи в Україні-Руси була пошанована.
І тільки з приходом християнства на наші святі землі почали
розхитуватися ці споконвічні стосунки між чоловіком і жінкою,
бо Біблія чітко зазначає свою неповагу, неприхильність до жінки,
материнства і сімейних цінностей і вимагає боротися з бажанням
продовжувати свій рід. Але те, що закладене десятками тисячоліть
у кров не може так просто зруйнувати якась облуда, як би довго
вона не насаджувалася. Тому до останніх часів ми бачимо з прикладів
нашої історії, літератури, народної творчості велику пошану
до нашої української жінки. І здавалося б, за що можна ще боротися?
Українська жінка ніколи не була у тому стані в якому перебувають
і в наш час жінки у мусульманських країнах. То, що ж іще було
треба? Давнє прислів’я говорить, що від добра добра не шукають.
Але технології сучасного світу поставили усе з ніг на голову,
от тепер і маємо те, про що говорилося вище.
Маємо
говорити сучасним жінкам і дівчатам про ту високу довіру, місію,
яку поклав на них наш Датель Буття. Бути тією Лель, яка є не
просто нашою первородителькою, а й прикладом для наступних поколінь.
Бути Жінкою з великої літери і тоді навколо зміниться світ,
і вони побачать Чоловіків-лицарів-косаків, які будуть прагнуть
понад усе уберегти, захистити жінку-квітку. Бо погляньте, яка
слабка й ніжна квітка росте у вас під ногами. Здається один
раз штовхнути ногою і все, кінець. Але замисліться над її силою!
Скільки здолала перепон, буревіїв ця слабка квіточка, аби прорости
й квітнути, і радувати нас. Така й Жінка: сильна й слабка водночас.
І цим треба їй користуватися, повертаючи собі ту споконвічну
довіру й призначення покладене на неї Дажбогом.
НЕГОДА
Олена