Про
очорнювачів РУНВіри
Сто
років не хотів би зачіпати деяких «дослідників» РУНВіри, навіть
більше – знати їх, але ж вони продовжують псувати папір, видаючи
свої книжечки та журнальчики, пролазячи на сторінки доволі солідних
газет і навіть у телепростір, а їхню писанину та просторікування
хтось може сприйняти і всерйоз. Вони продовжують, попри неодноразові
обіцянки, нападати на Вчителя й обливати брудом його Вчення,
продовжують свою чорну планомірну роботу паскудження РУНВіри,
маючи намір, очевидно, відібрати таким чином нестійких вірних
в ОСІДУ РУНВіри.
Безумовно,
у нас багато різних, у тому числі й сильних ворогів, і розпорошення
РУНВіри, котра як єдина конфесія рідновірства прийшла в Україну
на початку 90-х і певний час залишалася
єдиною, багато кому на руку. Бо чому, скажіть, язичники
так заблимали на телеекрані? Чому туди, приміром, РУНВіру не
пускають, хоч ніби й знімають? А самі знаєте, кому в Україні
телеефір належить… Не буду тут стверджувати, що, приміром, Галину
Лозко фінансують єговообрані – вони, скоріше всього нею спритно
користуються для знищення єдиної сильної, а тому небезпечної
для них конфесії українського рідновірства – РУНВіри.
Нещодавно
ця Лозко видрукувала свою чергову книжку «Пробуджена Енея».
Головною ідеєю цього видання є показати відродження рідновірства
серед білих європейців і прорекламувати Світовий Конгрес етнічних
релігій (WCER), цей своєрідний «інтернаціонал», скоріше дослідників
язичництва, аніж практикуючих його як релігію, куди Лозкове
ОРУ і входить. Пані дослідниця цим дуже хизується, бо ось, мовляв,
РУНВіру туди не приймають, а її прийняли.
Та
не стукалися силенкияни в цей WCER ніколи! Немає чого в «інтернаціоналі»
нам особливо робити, оскільки ми є релігія і до того ж національна.
Об’єднуються, зазвичай, слабкі, ми ж, коли станемо сильними,
самі створимо подібний конгрес. Так ось, здавалося, й пиши собі
про різні етнічні релігійні рухи, коли, до всього, й саму книгу
оформлено у відповідному греко-римському стилі. Однак авторка
тут найбільше уваги, крім як, звичайно, собі улюбленій, приділяє
чомусь саме РУНВірі. При тому помітно, що коли розповідає про
інших, якихось французів чи литовців, то ставиться до них прихильно,
навіть із захопленням, а ось коли пише про РУНВіру, то тут починає
проглядатися її підступно-зміїне і надто отруйне єство. Щось
подібне я помітив у книзі заслуженого паскудника РУНВіри Дмитра
Степовика, де він досліджує присутні в Україні культи та секти.
Вони дуже різні, ці два «дослідники», проте як, виявляється,
схожі у своїй ненависті до Науки Силенкової!
Галину
Лозко як магніт притягує феномен РУНВіри і навіть розповідаючи
про історію своєї конфесії, вона не може утриматися, щоб не
порівняти своє з рунвірівським, чи вколоти зайвий раз Лева Силенка.
Це свідчить про те, що справджуються пророцтва Учителя і нас
ще довго будуть обпльовувати і гудити дрібні люди, адже плюнувши
на великого, сірома починає відчувати свою значущість. «Коли
тебе хвалять блазні, ти пропащий, коли тебе обмовляють спритні
майстри наклепів, ти світла людина» – говорить Учитель.
Висновок звідси – отже ми маємо силу й вплив, а головне – в
нас закладений величезний потенціал для поступу!
А
починається у Лозко все з того, що «справжнє
прізвище та ім’я [Лева Силенка] досі
не з’ясоване»! Чи ж не краще замість того, щоб смішити
читачів подібними «загадками» у стилі дешевих телевізійних детективних
історій, поїхати собі в Олександрію чи Богоявленське і там на
місці швидко розвіяти таємничу завісу? І чому, дозвольте спитати,
«справжнім» для авторки
є те ім’я, яким піп нарік, чи те, яке записане в «бамазі», а
не те, із яким людина увійде в історію? Справа в тому, що для
Силенка справжнім і є ім’я Лев, як для Лозко – Зореслава,
хоч вона, мабуть, ці тонкощі й не розуміє.
До
чести «волхвині», вона таки непогано штудіювала Мага Віру, та
й книгу «Учитель Силенко» – от якби то ще робилося та з позитивною
метою, а не задля обпльовування… Але кожному своє. Наша «дослідниця»
з упертість, достойною кращого застосування, розбирає по кісточках,
«класифікує» і силкується втиснути цілісний оригінальний твір
(Мага Віру) у якісь свої, розроблені в совковому Інституті філософії
рамки: «немає посилань чи джерелознавчої
бази», «Визначення стилю Силенкової «Магавіри» саме по собі
становить проблему з огляду на її різностильовість»
тощо. При цьому робить категоричний висновок, що Мага Віра «написана
не науковцем». Та, звичайно ж, не науковцем, коли
дивитися з дзвіниці кустарів від філософії – штампованих марксистсько-ленінських
філософів! Бо великих філософів не навчали в інститутах філософії
– вони народжувалися самі і плоди їхньої праці проголошували
їх такими. А Лев Силенко значно більше, ніж науковець чи навіть
філософ – він Творець Науки РУНВіри, Основоположник Нової Релігії!
Цього Галині Лозко не зрозуміти, бо вона всього
лише науковець, яких десятки тисяч і один із дослідників
української мітології, яких, правда, менше. Це, зазначу, теж
потрібна справа, але ж не обов’язково при цьому гадити на великих!
Пані
«філософ» намагається дослідити, хто ж справив який вплив на
Лева Силенка і його Вчення. Це в неї виходить недолуго, на рівні
наївних гіпотез, до того ж тенденційно, з ухилом на те, щоб
показати Учителя у найбільш непривабливому світлі, «знаходячи»
коріння РУНВіри навіть у Юдаїзмі чи комуністичному атеїзмі.
Дажбог їй суддя! Звичайно ж, на формування Лева Силенка (як,
до речі, й Магомета, Будди чи Ісуса) справляли певний вплив
інші люди, думки чи теорії – і цього ніхто не пробує заперечити.
Проте це зовсім не завадило останнім стати великими вчителями
Людства!
Цілий
розділ означеної книги називається «Лев
Силенко – реформатор-монотеїст, ньюейджер». Щодо
реформатор і монотеїст ніхто не сперечається,
але ньюейджер? Це страшненьке для вимови слово означає,
мабуть, послідовник руху «New Age» («Нова Епоха») і ось за це
можна й до суду подати за наклеп. Хоча ми, звичайно, наші стосунки
в судах вирішувати не будемо – нас історія розсудить. З іншої
сторони, за аналогією, Галину Лозко можна тоді назвати олдейджером
(від стара епоха). Це жарт, звичайно. Ніколи Учитель
не був послідовником підозрілого руху «New Age» – це нонсенс.
До речі, в іншому місці авторка суперечить сама собі й називає
Учителя «рудиментом монотеїстичного
мислення». То варто все ж визначитися, «ньюейджер»
чи «рудимент»?
За
відсутністю аргументів для очорнення Науки РУНВіри «дослідниця»
опускається навіть до того, що свідомо спотворює саму абревіатуру
РУНВіра на РУНвіра чи взагалі рунвізм (щоб
із маленької літери!), а Мага Віру пише як Магавіра.
Ці дешеві бабські прийоми приниження годяться для базару, але
для праці «кандидата філософських наук»? Низькувато…
Авторка
бідкається, що Силенко «так і не зміг
до кінця зрозуміти сутність вчення про багатопроявність Бога».
Усе він зміг і все зрозумів, «досліднице» наша, та зрозуміти
– це ще не значить прийняти на озброєння! Якби не було Лева
Силенка, то були б у середовищі українців розсіяння лише поодинокі
дослідники язичництва, зрештою, яким і був сам Шаян – досліджував
давніх наших богів та ще приміряв їх на матрицю індійського
пантеону. Це робили і до нього, і більш ґрунтовно, і не лише
серед українців, зокрема, цим займався московит Фамінцин. А
більш-менш потужний рух по творенню громад рідновірських, напрацювання
обрядовости тощо почався саме із Силенка. І лише потім язичники
(які, до речі, майже всуціль колишні нестійкі рунвісти) спробували
розвивати багатобожжя саме у вигляді релігії, а не як народознавчі
студії. Це підтверджує хоча б той факт (описаний в означеній
книзі), що не знайшлося волхва для поховання Володимира Шаяна,
оскільки той за життя нікого не висвятив і довелося висвячувати
громадою і похапцем на волхва п. Шкавритка, теж колишнього рунвіста,
до речі.
Та
й сама Галина Лозко стала рідновіркою, познайомившись із книгами
Лева Силенка. Бо саме РУНВіра як єдина
конфесія Рідної української віри прийшла на початку
90-х в Україну і переважна більшість всих сучасних послідовників
українського багатобожжя різних мастей пройшли через РУНВіру.
Багато хто підтвердить, що сама «волхвиня» у свій час відвідувала
по неділях громаду Богдана Островського, хоч і заперечує це.
І не соромно тепер очорнювати так людину, яка була значною чи
незначною мірою, та все ж учителем? Цю хворобу психіатри називають
«Едиповим комплексом» – ненавистю дитини до свого батька.
І
таких «дослідників»-паскудників РУНВіри й Учителя розвелося
вже багатенько. Починаючи від нашого «кандидата-філософа» і,
закінчуючи екзальтованим маразматиком – дідом Іваном, що торгує
в Києві на Майдані й «має документ»,
що «Силенко – жид». Є ще
така собі Лідія Рубан, яка повернулася в Україну, катається
тепер країною і з параноїдальною затятістю тільки те й робить,
що обпльовує Учителя відбірною жовчю. Але, можливо, цей персонаж,
справді, працює на наших ворогів (і треба відмітити, на відмінно!),
бо її показували вже якось по нашому не нашому телебаченню,
де вона повторила, вже в стонадцяте, вбиту їй у голову (відомо
ким!) фразу, що, мовляв, «де одна релігія,
там одна неволя». У неї логічно запитати: а де сто
релігій, там сто неволь? Та вона не розуміє недолугість своєї
формули – вважає, очевидно, що там «воля». Кому як не єговообраним
до шмиги ця сентенція (точніше, той сенс, який вкладає в неї
сама Л.Рубан), така необхідна для справи знищення будь-якої
релігії, світогляду, а отже, й держави ґоїв!?
Тут
можна згадати ще й інших професійних майстрів очорнення, котрі
через потужні ЗМІ прив’язують Силенка, то до КҐБ, то до спецслужб
США, а то й до Ґестапо, але з ними все зрозуміло – вони отримують
за це грубі гроші. А кому й за які срібняки служать колишні
рунвісти і нинішні ніби рідновіри? Питання риторичне, проте
кому б вони не служили, як би не обривали ланцюги, захлинаючись
своєю ненавистю і щораз змінюючи один одного, караван РУНВіри
продовжує свій нелегкий, але впевнений шлях ось вже більш як
40 років.
А
вони, наші оббріхувачі, нас таки загартовують, допомагають триматися
в гарній формі й за це їм також велике спасибі. А відмахнутися
від набридливої шавки, сподіваюсь, ми завжди зуміємо.
Iван
ПРИЛУЦЬКИЙ
