ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ:
УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ
Слово
«інтеграція» стало для Західної Європи символом відродження
економіки і створення системи безпеки. Для Східної Європи «інтеграція»
означала відмову від контролю над економікою в обмін на право
брати участь у політичному житті Євросоюзу. Для України «інтеграція»
цілком може стати синонімом утрачених можливостей і необдуманих
рішень
Зв’язані
однією метою
У
нашій мові є поняття омонім – коли ідентичні по звучанню
слова мають різне значення. Саме омонімом є слово інтеграція,
а точніше, словосполучення європейська інтеграція, що
у даний момент уже має щонайменше три значення. Причому, різні
змісти «європейська інтеграція» приймає в залежності від того,
у якому регіоні Європи його вимовляють.
Інтеграція,
об’єднання, відродження – стали символами післявоєнної Європи.
Економічні й людські втрати, а також поділ Європи між СРСР і
США поставили перед європейськими країнами ряд загальних цілей.
Задачі
відновлення зруйнованої економіки, недопущення нової європейської
війни, а також протидія комунізму надовго визначили логіку розвитку
всього регіону.
У
50-х роках Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Люксембург і Нідерланди
підписали ряд економічних угод. Вони координували зусилля європейських
країн у розвитку металургійної, вуглевидобувної галузей, а також
у сфері атомної енергетики. Крім того, було створено митний
союз, забезпечені умови для вільного переміщення товарів і послуг.
Зрештою, взаємопроникнення економік стало передумовою побудови
нової системи безпеки європейських держав. В даний час виробничі
потужності, ринки збуту й джерела сировини німецьких, французьких,
іспанських підприємств розосереджені по території всієї Європи.
Таке розосередження і створює залежність сусідів один від одного.
Франції невигідна війна в Німеччині, а Німеччини невигідна війна
в Іспанії і так далі. За допомогою таких економічних інтеграційних
важелів Європа багато в чому змогла вирішити проблему своєї
внутрішньої безпеки.
Ефективні
спільні зусилля з відновлення економіки сприяли й вирішенню
іншої стратегічної задачі, поставленої перед Європою. Поширення
соціалістичних настроїв серед робітників і зростаюча популярність
радянського способу життя до другої половини XX століття поставили
під погрозу стабільний розвиток європейської буржуазної економіки.
Але вихід було знайдено. Система безпеки, побудована на взаємозалежності,
дозволила державам Європи зменшити асигнування на оборону. При
цьому поліпшення економічного становища дало можливість знайти
«м’який» варіант вирішення пролетарської проблеми. Боротьба
з комунізмом поступово привела Європу до ідеології «держави
загального добробуту». У такій державі на місці вчорашнього
пролетаріату з’явився середній клас із високооплачуваних робітників.
Права цього нового класу були захищені надсоціальными законами,
а вся чорнова й низькооплачувана робота поступово дісталася
іммігрантам зі Східної Європи, Азії й Африки. Таким чином, за
допомогою соціального «підкупу» робітників європейцям надовго
вдалося позбавити комунізм його традиційної пролетарської основи.
Кінець
європейського тунелю
До
дев’яностих років Євросоюз досяг усіх поставлених перед собою
цілей. Економіка знаходилася на піку розвитку, гарант світового
комунізму в особі СРСР припинив існування, а війну між багатими
європейськими країнами важко уявити навіть у найфантастичніших
прогнозах. Одночасно з цим ЄС утратив чіткі цілі свого подальшого
розвитку. У підсумку між представниками європейської чолівки
розгорнулася дискусія на тему: «Як нам жити далі?». Однозначної
відповіді на це питання Європа не знає дотепер.
Поступово
визначилися два потенційних «проекти Європи». Відповідно до
першого проекту, ЄС має зупинити своє розширення, затягти тугіше
«соціальний пасок» і приступити до створення власних збройних
сил, аби згодом одержати можливість вести незалежну зовнішню
політику. У першу чергу, не оглядаючись на свого традиційного
післявоєнного куратора США. Такого погляду на подальший розвиток
ЄС багато в чому дотримувалась правляча чолівка головних країн
союзу: Франції, Німеччини, Італії й Іспанії.
Альтернативою
проекту «ЄС у собі» став курс, запропонований євробюрократією
з різних наднаціональних комісій, секретаріатів, рад, що багато
в чому знаходяться під впливом США й американської спільниці
Великобританії. Відповідно до цього трансатлантичного проекту,
ЄС має фактично перетворитися в «усеїдну» організацію і продовжити
розширюватися синхронно з розширенням НАТО в Східній Європі.
При цьому якщо мета першого проекту – зовнішньополітична незалежність
ЄС від волі Сполучених Штатів, те мета другого проекту фактично
протилежна.
Трансатлантичні
пасинки
У
результаті довгих дискусій верх узяла ідеологія розширення.
У 2004 році до ЄС приєдналися десять нових країн, вісім із який
раніше знаходилися в соцтаборі, а в 90-х стали провідниками
політики США в європейському регіоні. І хоча прихильники «сильної
Європи» не змогли запобігти розширенню, свіжоінтегровані країни
одержали в ЄС аж ніяк не «братерські обійми». Європейська бюрократія
так і не змогла дати чітке обґрунтування, для чого Євросоюзу
потрібні східноєвропейці. У результаті до новачків сформувалося
ставлення скоріше як до небажаних пасинків, ніж як до рівноправних
братів.
|
Чи
готові ми обміняти національну економіку на "європейську
інтеграцію"?
|
Якщо
для Старої Європи слово «інтеграція» означало взаємну залежність
держав на шляху післявоєнного відродження, то для євро-новачків
європейська інтеграція вже наповнена іншим змістом. У першу
чергу, варто відзначити, що ні про яку паритетну взаємозалежність,
приміром, між Німеччиною й Латвією чи Францією й Чехією не може
бути й мови. Східноєвропейська економіка вже давно поглинена
економіками центральних членів ЄС. Прикладом може бути машинобудівна
промисловість Чехії, фактично приналежним німцям, чи курорти
Естонії, скуплені фінами.
У
підсумку «європейська інтеграція» стала для Східної Європи нічим
іншим, як поглинанням, але з правом голосу.
Стратегічний
шлях у нікуди
«Стратегічна
мета української держави – інтеграція в Європейський Союз»,
– заявив Президент України Віктор Ющенко на недавньому самміті
«Україна – ЄС». При цьому термін «інтеграція» наповниться для
України власним змістом, відмінним як від країн Старої, так
і Нової Європи.
На
сьогоднішній день більш 30% експорту Україна здійснює в країни
ЄС. Це переважно мінеральні добрива й сировина для їхнього виробництва,
а також напівфабрикати для металургійного виробництва, такі
як сляби, чавун і металобрухт. Замість цього ми імпортуємо продукцію
машинобудування, прилади й устаткування. Поставляючи сировину
й напівфабрикати, Україна не тільки втрачає значну частину потенційного
прибутку, але й збільшує технологічний розрив із передовими
європейськими країнами. Наше сучасне відставання у сфері технологій
і в рівні розвитку економіки навряд чи буде компенсоване, якщо
Україна продовжить нинішній інтеграційний курс.
В
ЄС уже давно усвідомили, що Україна в особі свого керівництва
готова піти на величезні поступки. Замість якоїсь чергової медальки
кращого друга ЄС чиновники Євросоюзу вже зараз рекомендують
Україні забезпечити безперешкодний доступ європейських банків
у нашу фінансову систему, а також зняття мораторію на продаж
землі іноземцям. І, безсумнівно, це давно було б зроблене, якби
вітчизняна політична чолівка була більш однорідна у своєму ставленні
до європейських перспектив України.
Тому
вітчизняні єврооптимісти повинні розуміти, що сьогоднішня інтеграція
за будь-яку ціну може призвести до того, що саме поняття «європейська
інтеграція» може незабаром стати символом необдуманих рішень.
І якщо для Західної Європи інтеграція стала відродженням, для
Східної Європи – обміном економіки на право голосу в Європарламенті,
те для України європейська інтеграція може статі синонімом обміну
економіки на європейські мрії, які не збулися.
Що
означає «інтеграція»?
1.
Західна Європа
Взаємне проникнення національних економік. Рівноправність держав
у вирішенні загальноєвропейських питань.
2.
Східна Європа
Підпорядкування економіки західноєвропейському бізнесу. Формальна
участь у загальноєвропейській політиці.
3.
Україна
Поступова експансія західного капіталу в українську економіку.
Технологічне відставання і закріплення в статусі сировинного
придатку Європи. Відсутність перспектив на одержання статусу
повноправного члена Євросоюзу.
Що
цікавить ЄС в Україні?
1.
ЗЕМЛЯ
Скасування мораторію на продаж іноземцям дозволить європейцям
у короткий задурно скупити родючі українські землі. У Франції,
приміром, вартість одного гектара коливається в межах від 15
до 50 тисяч доларів, а в Канаді ціна доходить до 500 тисяч доларів
за гектар. Реальна вартість землі в нашій країні знаходиться
в ціновому коридорі $ 150–250 за гектар. Скупивши землі, ЄС
зможе регулювати виробництво сільськогосподарських культур як
на своїй території, так і в Україні. Крім того, на екологічно
чистих землях Західної України європейці зможуть розвивати туризм,
а на забруднених, на сході країни, розміщати відходи промислових
виробництв.
2.
ТРУДОВІ РЕСУРСИ
Українці як і раніше вважаються найдешевшою робочою силою в
Європі. У Німеччині, Італії й Франції громадяни України заробляють
500–600 доларів. Європейці за ту ж роботу одержують у 5–10 разів
більше. Це дозволяє європейським виробникам успішно конкурувати
на світовому ринку зі США, країнами Азії і Південної Америки.
Для ЄС важливо, що місцеве населення до українців, на відміну
від азіатів і темношкірих приїжджих, відноситься терпимо. Для
контролю Європа буде і надалі тримати українців на напівлегальному
положенні.
3.
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА
Хто володіє банківською системою, той і контролює економіку
країни. Зростання виробництва, що спостерігалося в Україні останніми
роками, плюс гроші наших співвітчизників, отримані на заробітках
за кордоном, також приваблюють європейців. Іншими словами, гроші
українців будуть працювати на економіку ЄС. Фінансові можливості
великих європейських і американських банків непорівнянні з українськими.
Для приклада, у рейтингу кращих банків світу «Приватбанк» знаходиться
на 934 місці. Його власний капітал за підсумками 2004 року склав
231 мільйон доларів. Це майже в 300 разів менше, ніж у лідера
рейтингу – американського банку Cіtygroup.
4.
ТРАНЗИТНІ ПОТУЖНОСТІ
Через територію України проходять ряд потужних нафто-, хім-
і газопроводів. Контроль над ними для ЄС означає зниження як
собівартості продукції, так і залежності від постачальників.
Приміром, тільки транспортування газу через Україну обходиться
ЄС майже в 1,5 мільярда доларів.
Денис
БРОНЬОВИЙ, «Наша Земля»