Нащо
нам вiзантiйське лiточислення?
Зараз
багато рідновірів-язичників, не лише українських, а й московських,
намагаються міряти час від так званої Давньоруської ери, початок
якої – 1 березня 5508 року до Хр. і, згідно з якою зараз 7515
рік. Українські язичники називають цю еру також Трипільською
на тій основі, що десь у ці роки (із точністю до якоїсь тисячі
(!) років) виникла Трипільська культура. Московити ж узяли
її просто із-за самої лише назви Давньоруська. Давайте
розберемося з цим числом аби розставити всі крапки над
і. Але спершу розберемося, що таке ера.
Ера
– спосіб рахунку років, котрий являє собою відстань у роках
від початкової точки – епохи
цієї ери – до якоїсь певної події. Ери називаються іменами
держави, де вона застосовувалась, іменами правителів чи авторів
цих ер. Так, є ери Діоклетіана, Візантійська, ера Христоса
і багато інших. Початком ери Діоклетіана є 28 серпня 284 р.
по Хр., Візантійської ери – 1 березня 5508 р. до Хр. тощо.
Існувало
дуже багато різних ер. Так в одній лише Індії лише зараз існує
не менше 6 головних ер і безліч другорядних – власних і позичених.
У Римі міряли роки періодами правлінь консулів, а в І ст.
устійнилась ера «від заснування Риму», ще пізніше – ера Діоклетіана.
У Греції теж спочатку міряли за роками правління посадовців,
пізніше – від І Олімпіади. У Жидів – ера «від сотворення світу»
з епохою 7 жовтня 3761 р. до Хр. У Мусульман – ера Хіджри
– переселення Магомета з Мекки в Медіну. В Ірані застосовувалась
введена Омаром Хайямом ера правителя Джелал-ад-діна. Були
також Буддійська ера (від 950 р. до Хр.) і ера Нірвани (від
дня смерті Будди в 543 р. до Хр.). Французи на деякий час
уводили «еру Французької революції» із початком 22 вересня
1792 р. Пропонувалась також цікава «ера Атлантиди» із точкою
відліку 11542 р. до Хр. або, за іншою версією, – 11652 р.
до Хр. – гіпотетичний час захоплення Місяця в орбіту Землі
й загибелі Атлантиди.
Астрономи
й хронологи зараз користуються ерою Скалігера – тобто безперервним
рахунком днів за Юліанським календарем (J.D. – Юліанських
днів). Тут роки не враховуються і це дуже зручний спосіб рахунку;
початкова точка – 1 січня 4713 р. до Хр.
Перші
християни Римської імперії користувались досить довго звичайними
«язичницькими» ерами: ерою «від заснування Риму», а потім
ерою Діоклетіана. Пізніше, внаслідок розпаду Римської імперії
і, відповідно, Християнства на Східне й Західне, різні християни
почали рахувати роки по-різному.
На
Заході у 525 р. монах Діонісій Малий теоретично «вирахував»
по так званих «пасхаліях» рік народження Ісуса і саме з його
подачі ми маємо зараз сучасну інтернаціональну еру «від народження
Ісуса», яка за новітніми дослідженнями скоріше всього не відповідає
дійсности. Цю еру почали застосовувати лише у VIII ст. і лише
у XV ст. у всіх документах римських пап послуговувались цією
ерою. До нас це літочислення прийшло від Поляків,
а встійнилось лише при Петрі І. Воно має відверто християнський
смисл і тому рідновіри його не хочуть визнавати і ним користуватися.
З цим все зрозуміло.
Підемо
далі. У Візантії ж, тобто у східних християн, користувались
різноманітними ерами «від сотворення світу» (точніше «від
сотворення Адама»), початок яких – в районі 5500 р. до Хр.
Першим почав рахувати так Теофіл у 180 р. по Хр. Його відправна
точка – 5969 р. до Хр. (т. зв. Антиохійська ера, початком
якої пізніше вважали роки 5517 і 5507 до Хр.). Потім рахував
«сотворення світу» за жидівськими писаннями Секст Юлій Африканський
у 221 р. по Хр. У нього вийшла відправна точка – 5502 р. до
Хр. Потім були ери Олександрійська (із початком у 5492, 5493,
а за іншою версією – в 5501 р. до Хр.), Болгарська (5504 р.),
Візантійська (5509 р.). І тільки в VI ст. по Хр. устійнилась
ера з початком 1 березня 5508 р. до Хр., яка і відома нам
як Візантійська
і котру ще називають Константинопольською,
а пізніше назвали Давньоруською. А взагалі
існує понад 200 версій цих ер «від сотворення світу» із початковими
точками від 3483 р. до 6984 р. до Хр.
Багато
хто з нинішніх язичників упевнені, що східні християни колись
саме у нас і «вкрали» цю еру, тому вважають її своєю. Однак
подібне твердження не витримує жодної критики. Лише найсміливіші
з істориків вважають початок Трипільської культури не далі
7 тис. літ тому. Але 7500? При всій повазі до трипільців –
це занадто рано. По-друге, я не даремно вище оповів, за яким
принципом творяться різні ери. Це або створення сильної держави,
або початок правління визначної людини, або, у крайньому разі,
якась дуже визначна подія. Але на початках будь-якої культури
не буває ані сильних
лідерів, ані, тим більше, сильних держав. Навіть коли припустити,
що таке літочислення було колись у нас, то чому не залишилось
згадок про нього саме на наших землях? Чому ця ера «збереглася»
у Візантії без жодного посилання чи згадки про Трипільську
цивілізацію? Питань безліч. До того ж в історії немає прикладів
такого довгого користування якоюсь ерою – навіть жиди свою
еру (сьогодні у них на календарі 5767 рік) ведуть щонайбільше
з VII-VIII ст. до Хр. Саме тоді вони й «вирахували» своє «сотворення
світу», а отже, тримаються своєї ери не більше трьох тисячоліть.
Говорити ж про неперервне користування ерою більше як 7 із
половиною тисячоліть просто несерйозно. Тобто можна впевнено
стверджувати, що Візантійська ера жодного стосунку до Трипілля
не має.
Але
найцікавіше те, що це число (5508 років) вираховується за
самими лише біблійними джерелами! Давайте розберемося, як
же виникло це цікаве число?
Оскільки
за апостолом Петром «Адам створений» на шостий день опівдні,
а в Єгови «один день як тисяча років» (ІІ Петра: 3.8), то
і, за логікою християнських книжників, відтворений він має
бути, в образі вже Ісуса, через п’ять із половиною Єговиних
«днів», тобто 5500 років.
Далі,
і про це стверджують Жиди, церква, аби підігнати прихід Ісуса
під дату приблизно 5500 р. «від сотворення світу», щедро подописували
в грецькому перекладі Біблії «Септуагінті» і, відповідно,
у слов’янському перекладі з грецького, всім старозавітним
царям років правління і таким чином месія (котрим Християни
вважають Ісуса) «явився» коли й було потрібно. Так, Адам до
народження Сифа за Торою і латинською Біблією «Вульгатою»
жив 130 років, а греки дописали ще сотеньку, Сиф до народження
Еноса жив 105 років, а за «Септуагінтою» – 205 років, Ісус
Навин царював 14 (у грецькому ж варіанті – 32 роки). І так
далі. Цікаво, що християни звинувачують, в свою чергу, в підробці
Жидів, котрі, на їх думку, зменшили царям років правління,
щоб Ісус не став месією. До того ж біблійні цифрові дані закінчуються
під час вавилонського полону Жидів у 586 р. до Хр. і далі
при підрахунках звертаються до різних небіблійних джерел.
Звідси і 200 варіантів цієї ери.
Число
ж саме 5508 років Візантійської ери виникло
у 353 р. по Хр., коли церковні математики узгодили 28-річні
сонячні цикли, 19-річні місячні з цілком незрозумілими і,
з пальця висмоктаними, римськими 15-річними т.зв. індиктами,
підв’язавши його до чергового «кінця світу», котрий має бути
обов’язково в кінці 532-річного (28х19=532) циклу.
З
усього сказаного, безперечно, випливає лише одне: Візантійська
ера, котру притягують нам за вуха деякі рідновіри
і навіть ті, що називають себе рунвістами, є повністю біблійною,
юдо-християнською, а значить зовсім
для нас чужою. Мабуть люди, котрі обґрунтовують
її як давньоукраїнську, або не знають історії літочислення,
або наївно купуються на назву Давньоруська (попи задля
духовного закабалення українців-русичів можуть назвати її
хоч Давньоарійською чи Давньотрипільською).
Але скоріше всього з тієї причини, що розробити свою еру наразі
не виходить, тому й почали шукати, де б запозичити. А оскільки
під рукою якоїсь більш-менш поширеної ери не виявилося, а
використовувати еру «від народження Ісуса» якось дуже вже
по-християнськи, то й зупинилися на Візантійській ері.
Іван
ПРИЛУЦЬКИЙ