Дивлячись
телебачення, яке переважно контролюється неукраїнськими власниками,
можна помітити намагання на даних каналах висміяти та дискредитувати
українську мову, а значить і україномовних українців.
Наприклад,
у гумористичних передачах виступаючі, коли промовляють про щось
серйозне чи смішне, але не дурне, то роблять це московською
(російською) мовою, а коли хочуть висловити якусь дурницю, то
озвучують її, як вони думають, українським суржиком. Перекладачі
часто не зовсім правильно роблять переклади іноземних фільмів
і передач українською мовою, ведучі новин, буває, називають
деякі країни неукраїнськими назвами (напр., Словакія
замість Словаччина, Германія замість Німеччина
та ін.) тощо. А от московськомовні політологи, журналісти, ведучі
передач та інші «публічні» люди, особливо ті, які живуть у Московії
(Росії), часто взагалі спотворюють українські слова до невпізнання.
Однак, якщо прислухатися до цих перекручених слів, то можна
помітити, що вони належать не до українського,
а до московського (російського) суржику.
Різниця
між ними така. Український суржик – це одна з українських розмовних
мов, у складі якої багато московських та інших чужомовних слів,
а ще українських слів з московськими закінченнями, котрі витіснили
україномовні аналоги чи вживаються ними упереміш, проте озвучуються
українською вимовою. Цим суржиком користуються люди, котрі думають
і спілкуються українською мовою, мають природню українську вимову.
Український суржик використовується як швидка, кваплива мова,
коли ніколи повільно говорити, а також тоді, коли потрібно висловити
почуття гніву, де без міцних висловів і матюків не обійтися.
Московський
же суржик – це московська (російська) мова, у яку включені українські
слова, але вимовляються московською вимовою, часто в досить
спотвореному вигляді, через відсутність елементарних знань у
московсько-суржикомовних про українську абетку та її відмінність
від московської. Та й просто в людей, які думають і спілкуються
московською, українська вимова не може з’явитися сама собою.
Українська
і московська мови відрізняються вимовою, наприклад, у чергуванні
твердих і м’яких звуків. Так, в українському слові Донецьк
за твердим звуком н після голосного е стоїть м’який
ць, а от у московському Донецк, навпаки, за м’яким
нь після э (яке у формі е показує м’якість
н) стоїть твердий ц, а о в ненаголошеному
попередньому складі читається як а.
По-друге,
українська абетка сильно відрізняється від московської. Наприклад,
наше е приблизно відповідає московському э, є
– е, і – и, и – ы, ґ – г, а в українського г в московській
мові немає аналога. Ці відмінності в абетках знову ж таки зумовлені
відмінностями у вимовах чи в переважному вживанні тих чи інших
звуків, тому схожі за написанням букви в цих абетках позначають
різні звуки. Але якщо українцям, які знають московську мову,
і в певній мірі московськомовним жителям України, ці відмінності
зрозумілі, то московітам, які не знають української мови, невідомі
й відмінності між обома мовами в написанні й вимові букв, звуків
і слів.
Тому,
наприклад, українське слово незалежність навіть ведучі
головних московських каналів нездатні правильно озвучити. Замість
того, щоб перекладати його в московське слово независимость
чи передати українське звучання слова московськими буквами як
нэзалэжнисть, вони, навпаки, надають українським буквам
московське звучання і слово вимовляється у формі незалежність,
що в українській транскрипції звучить як нєзалєжність.
І таких прикладів безліч. Причому в цій останній вимові дане
слово містить шість м’яких чи пом’якшених приголосних звуків
і лише сьомий приголосний з твердий. Це веде до напруженості
вимови слова, що негативно впливає на психіку. Довгі слова,
у яких лише одні тверді, або навпаки, одні м’які звуки, звучать
негармонійно, неприродно, вони чимось подібні до звуків, які
лунають від тертя по мокрому склу.
Таким
чином московити і московськомовні, які іноді вживають серед
московських слів українські, щоб посміятися з української мови
і з українців, насправді того не знаючи, підставляють самих
себе, бо розмовляють не українським, а московським суржиком.
Наприклад одіозна секс-поп-«зірка» Вєрка Сердючка (Андрій Данилко)
розмовляє зі сцени саме московським суржиком, бо у повсякденному
житті думає і спілкується московською мовою, та й у її суржику
московських слів значно більше, ніж українських. Тому вона та
їй подібні не усвідомлюють, що сміються цим із себе та своєї
московської мови. Цим же суржиком розмовляє значна кількість
міських московськомовних жителів України, навіть деякі московськомовні
народні депутати. А в Московії цей московський суржик виглядає
не просто смішним, а й шкідливим для здоров’я. Але то їхня проблема.
Московити і «русскоязичниє», вставляючи у свою мову українські
слова, програмують собі таким чином ще одну свою «феню», вони
не мають української свідомости, а значить і здатности вивчити
досконало українські вимову, суржик, а тим більше літературну
мову.
Український
суржик не варто пропагувати, але й соромитися його теж не слід.
Він є одним з варіантів української мови, поряд з діалектами
і говірками, та свідчить про її багатство і розмаїття. Не слід
забувати, що сучасні французька, італійська, іспанська та деякі
інші мови походять насправді від різних суржиків латини. Український
суржик випробовує в собі іноземні слова на їхню прийнятність
до української літературної мови. Ті, що потрібні, включаються
в її склад, підлаштовуються під правильну вимову, а непотрібні
так і залишаються в суржику чи взагалі забуваються.
Отже,
український суржик є не тільки негативним результатом нав’язування
московської мови в Україні, але й, у свою чергу, сприяє «суржикуванню»
цієї мови. З іншої сторони український суржик є своєрідним засобом
розвитку української мови, важливою складовою частиною українського
життя.
Ігор
КОВАЛЕНКО